АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/47/15 Головуючий І-ої інстанції: Калиновська Л.В.

Справа № 619/256/14-ц Доповідач: Макаров Г.О.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А., Кіпенко І.С.,

за участю секретаря - Рязанової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02 червня 2014 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HAFEGA00000002 від 20.06.2007 року, в розмірі 24195,37 доларів США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.12.2013 року складає 193321,00 грн., звернути стягнення на заставлене майно, а саме житловий будинок, загальною площею 92,50 кв.м., житловою площею 57,40 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та виселити громадян, які зареєстровані та/або проживають у вищевказаному житловому будинку.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 02 червня 2014 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення про звернення стягнення задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 червня 2007 року в сумі 193321,00 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 20 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2281 будинок площею 92,50 га, житловою площею 57,40 га, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено спосіб реалізації предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення, ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, яка разом з матеріалами цивільної справи була направлена до апеляційного суду Харківської області. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» не визначив початкову ціну реалізації предмета іпотеки, а також вважає, що резолютивна частина рішення суду не відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Крім того, посилалася на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Апеляційний суду Харківської області був позбавлений можливості вирішити питання щодо прийняття апеляційної скарги з тих підстав, що як вбачалось з матеріалів справи резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить початкової ціни предмету іпотеки, що перешкоджає його апеляційному перегляду, а також в резолютивній частині рішення суду першої інстанції містяться описки, а саме: в резолютивній частині рішення зазначено, що вищевказаний житловий будинок загальною площею 92,5 га, житловою площею 57,4 га замість загальною площею 92.5 кв.м, житловою площею 57,4 кв.м.

Ухвалою судді апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2014 року цивільна справа разом з апеляційною скаргою була повернута до суду першої інстанції для належного оформлення.

Додатковим рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 14 липня 2014 року, вирішено питання про встановлення початкової ціни реалізації предмета іпотеки.

Однак, судом першої інстанції не були виконані у повному обсязі недоліки зазначені в ухвалі апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2014 року.

Ухвалою судді апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2014 року зазначена цивільна справа була повернута до суду першої інстанції для належного оформлення, відповідно до вимог ч. 7 ст. 297 ЦПК України.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 11 вересня 2014 року, виправлені описки в рішення Дергачівського районного суду Харківської області 02 червня 2014 року.

На додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 липня 2014 року, третя особа ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції, приймаючи додаткове рішення від 14 липня 2014 року, не маючи законних підстав для винесення додаткового рішення, фактично виконав зобов`язання апеляційного суду, чим в такий спосіб усунув наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 недоліки рішення суду від 02 червня 2014 року.

Cудова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлено, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що є заборгованість за кредитним договором, виконання якого забезпечено договором іпотеки.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю відповідають обставинам справи, яким суд дав вірну оцінку.

Статтями 10, 11, 58, 60, 61, 179, 212, 213 ЦПК України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Третя особа ОСОБА_2 є боржником за договором кредиту.

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України на боржникові лежить зобов'язання своєчасного и належного виконання свого зобов'язання.

Судом першої інстанції встановлено, і не спростовано представником третьої особи в апеляційному суді, наявність заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Предметом іпотеки за договором іпотеки є житловий будинок, загальною площею 92,50 кв.м., житловою площею 57,40 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Ціна предмета іпотеки згідно п. 35.5 Договору іпотеки складає 49 291,40 грн. Здійснення звернення стягнення і реалізація предмету іпотеки шляхом продажу на публічних торгах проводиться на підставі рішення суду відповідно до розділу Ціна предмета іпотеки згідно п. 35.5 Договору іпотеки складає 49 291,40 грн. Здійснення звернення стягнення і реалізація предмету іпотеки шляхом продажу на публічних торгах проводиться на підставі рішення суду відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» п.п. 24-29 Договору про іпотеку від 20 червня 2007 року.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмету іпотеки будь-якій особі - покупцеві.

Вказані повноваження надані іпотекодержателю іпотекодавцем на здійснення дій з продажу предмета іпотеки від імені іпотекодавця будь-якій особі - покупцеві у разі порушення основного зобов'язання закріплені договором іпотеки, укладеному між відповідачем та позивачем, у розділі, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. На момент укладання договору іпотеки сторони прийшли до взаєморозуміння, що перелік зазначених в договорі іпотеки повноважень з продажу предмету іпотеко держателем не є вичерпний.

З урахуванням наявності непогашеної заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції звернув стягнення на предмет іпотеки.

Посилання відповідача на Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є обґрунтованим.

Так, 7 червня 2014 року, після ухвалення рішення судом першої інстанції, набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Сам по собі наведений вище Закон України не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд і не міг його застосувати, так як його не існувало, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які привели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02 червня 2014 року та додаткове рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: -