У Х В А Л А

Іменем України

05 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого: Дроботі В.В.

суддів: Власова С.О., Бисаги Т.Ю.

при секретарі: Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «Приватбанк» пред'явив до ОСОБА_1 позов про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що у 2007 році відповідачка одержала в нього кредит у розмірі 24 896,80 доларів США, який зобов'язувалась щомісячно погашати та сплачувати проценти за його користування. У зв'язку з неналежним виконанням даного грошового зобов'язання за відповідачкою утворилась заборгованість на загальну суму 57 295,93 доларів США.

Рішенням суду позов задоволено частково.

З відповідачки на користь банку стягнуто заборгованість в розмірі 558 785,76 грн., яка складається із заборгованості по кредиту - 19 793,67 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 11 805,19 доларів США, заборгованість по комісії - 2 268,60 доларів США, пені - 6 535,25 доларів США, фіксованого штрафу 19,31 доларів США та процентної складової штрафу - 2 727,46 доларів США.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення в частині стягнення пені змінити, стягнувши на його користь 20 480,83 доларів США. Вказує на те, що саме цей розмір неустойки (пені) слід стягнути з відповідачки, враховуючи увесь період прострочення сплати щомісячних платежів. Окрім того, підстав для зменшення розміру пені у суда не було.

Колегія вважає, що скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

По справі апелянтом оспорюється рішення суду лише в частині визначення розміру пені, яка підлягає стягненню з підстав, передбачених ст. ст. 549-551, 1050 ЦК України, а також п. 1.5 кредитного договору від 19 жовтня 2007 року.

При вирішенні цього питання колегія виходить як із змісту зазначених вище норм, так із положень ст. ст. 258, 259 ЦК України щодо строків позовної давності, а також меж розгляду справи апеляційним судом.

Є доведеним, що п. 4.6 кредитного договору сторони спору збільшили строки позовної давності до 5 років.

Також є доведеними слідуючі обставини.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, видно, що погашати тіло кредиту відповідачка припинила 27 жовтня 2009 року (4 позиція розрахунку), а проценти за користування кредитом вона припинила сплачувати з 20 січня 2010 року (10 позиція розрахунку).

Згідно умов кредитного договору позичальниця зобов'язана була погашати одержаний кредит саме щомісячними платежами.

П.п. 4.1, 4.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення платежів позичальник повинен сплатити пеню за кожен день прострочення у розмірах, передбачених цими положеннями.

Відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

В постанові Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року про перегляд ухвали ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року у справі про стягнення заборгованості за договором позики зазначено, що право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

У постанові від 1 жовтня 2014 року по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором про перегляд ухвали ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року Верховний Суд України зазначив, що позовна давність повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України, як підкреслив Верховний Суд, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Оскільки право на стягнення пені у позивача виникло з 28 жовтня 2009 року, а до суду з даним позовом він звернувся лише 28 листопада 2014 року, то він пропустив встановлений договором збільшений строк позовної давності.

Відповідачка 18 грудня 2014 року через свого представника подала до суду заяву про застосування строку позовної давності.

Всупереч вимог ст. 267 ЦК України суд першої інстанції не застосував цю норму та не відмовив у стягненні пені із вказаної підстави.

Проте, рішення суду у цій частині відповідачкою не оскаржено.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише в межах доводів скарги позивача.

Оскільки стягненням пені поза межами строків позовної давності та застосуванням ст. 551 ЦК України у питанні зменшення розміру неустойки (пені) права позивача не порушені, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк».

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу позивача відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Закарпатської області В.В. Дроботя