У Х В А Л А

Іменем України

05 березня 2015 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого - судді Фазикош Г. В.

суддів - Дроботі В. В., Власова С. О.

з участю секретаря - Чучки Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, що діє згідно довіреностей від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до виконкому Ужгородської міської ради про визнання право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2012 року ОСОБА_4 пред'явила позов до виконкому Ужгородської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Свої вимоги мотивувала тим, що в 2002 році за згоди всіх мешканців будинку вона самовільно збудувала фундамент (терасу) площею 33,4 кв. м. на АДРЕСА_1.

В січні 2012 року інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю м. Ужгорода позивачку було притягнуто до адміністративної відповідальності та зобов'язано припинити будівельні роботи.

Позивачка вказує на те, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на самочинно збудоване майно вона звернулась до виконкому Ужгородської міської ради, однак їй було роз'яснено, що право власності на самочинно збудоване майно визнається на підставі судового рішення. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати за нею право власності на самочинно збудовану терасу площею 33,4 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 серпня 2012 року, позов задоволено, визнано за ОСОБА_4 право власності на самочинно збудовану терасу площею 33,4 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 (а.с.22-23).

На це рішення ОСОБА_1, що діє від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказувала на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та порушує права та інтереси її довірителів.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 23 червня 2014 року апеляційну скаргу відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.162-165).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд (а.с.208-211). Крім іншого, суд касаційної інстанції у своїй ухвалі зазначив, що апеляційним судом не було з'ясовано чи є спірна тераса приналежністю до основної речі, а саме будинку на АДРЕСА_1, чи вона є основною спорудою.

У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник позивачки ОСОБА_4 скаргу не визнав та пояснив, що на даний час на місці спірного об'єкту (недобудованої тераси) збудовано самостійний об'єкт - торгово-житлову будівлю, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5, який не брав участі в розгляді справи. Спірний об'єкт (тераса) не є і не був частиною будинку по АДРЕСА_1, а є самостійним.

Представник Ужгородської міської ради скаргу не визнав та пояснив, що спірна тераса була побудована безпосередньо впритул до будинку по АДРЕСА_1 позивачкою самовільно, за що на неї було складено адміністративний протокол. На даний час будівництво приведено у відповідність до вимог закону і вже готовий об'єкт введено в експлуатацію та зареєстровано за гр. ОСОБА_5 Земельна ділянка під цим об'єктом виділена цій особі у встановленому законом порядку.

Представник апелянтів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та пояснила, що на її думку оспорене нею рішення порушує права її довірителів, оскільки вони мали право на користування частиною земельної ділянки, яка є прибудинковою щодо будинку на АДРЕСА_1. Та обставина, що на даний час спірне самочинне будівництво має інший вигляд, оформлено на іншу особу і міська рада виділила цій особі земельну ділянку, на думку апелянтки, не може бути підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши зібрані у справі матеріали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом установлено, що біля будинку на АДРЕСА_1 було прибудовано фундамент (терасу) площею 33,4 кв. м.

18 січня 2011 року інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області винесено припис, за яким встановлено порушення положень статті 34 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме самочинно збудовано позивачкою ОСОБА_4 фундамент (терасу) на АДРЕСА_1 та зобов'язано припинити будь-які будівельні роботи й запропоновано приступити до виготовлення дозвільних документів згідно чинного законодавства.

18 січня 2012 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області складено протокол про адміністративне правопорушення, а 19 січня 2012 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності й накладено на неї штраф у розмірі 170 грн.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, матеріалами справи встановлено, що саме позивачка ОСОБА_4 збудувала спірну терасу і здійснила це будівництво самочинно.

В той же час , відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Апеляційним судом було досліджено матеріали інвентарної справи № 3750 на будинок АДРЕСА_1 та встановлено, що первинна реєстрація цього будинку відбулася у 1948 році, він включав житлові, нежитлові приміщення, будівлю сараю, земельну ділянку - 398 кв. м., у тому числі під двором 103 кв. м. (Інвентарна справа, а.с.44). На момент розгляду справи у суді житлові та нежитлові приміщення цього будинку перебувають у власності різних осіб (у тому числі шляхом їх приватизації). Власником земельної ділянки є Ужгородська міська рада, яка є відповідачем у справі. Спірна тераса була збудована упритул до житлового будинку на АДРЕСА_1, займала загальну площу 33, 4 кв. м. на частині двору вказаного будинку.

Із наявних у матеріалах інвентарної справи ситуативного плану (схеми) цієї земельної ділянки, а також оцінювального акту господарських будівель та споруд (Інвентарна справа, а.с.352-358) слідує, що ця тераса була самостійним об'єктом і не була частиною вказаного вище будинку чи його окремої квартири тощо.

Також встановлено, що на момент розгляду даної справи в апеляційному суді спірний об'єкт (тераса) було відчужено ОСОБА_4 ОСОБА_6 (Інвентарна справа, а.с.373). У подальшому ОСОБА_6 здійснила відчуження цього об'єкту ОСОБА_5 (Інвентарна справа, а.с.384).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 8 серпня 2014 року та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 8 серпня 2014 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на торгово-житлову будівлю на АДРЕСА_1.

Крім того, 29 березня 2013 року надано ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою, а 19 грудня 2013 року затверджено йому проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0050 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на АДРЕСА_1, та надано ОСОБА_5 цю земельну ділянку в оренду строком на п'ять років до 19 грудня 2018 року.

Ці обставини підтверджено також листом Департамента міського господарства Ужгородської міської ради від 3 березня 2015 року № 24.01-10/361 (а.с.232).

Тобто, на час розгляду справи в апеляційному суді об'єкт спору відсутній, а на його місці особою, яка не є учасником даної справи, збудовано новий об'єкт нерухомого майна, який введено в експлуатацію та зареєстровано у встановленому законом порядку. Право на користування земельною ділянкою під цим об'єктом також оформлено цією особою належним чином.

Колегія також перевірила доводи представника апелянтів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_1, викладені в апеляційній скарзі та у додаткових письмових поясненнях, поданих апеляційному суду, та констатує наступне.

Твердження представника апелянтів про те, що спірний об'єкт - фундамент (тераса) площею 33, 4 кв. м., було збудовано насправді не позивачкою ОСОБА_4, а її довірителями, належними, достатніми та допустимими доказами не підтверджено.

В той же час, факт того, що самочинне будівництво спірного фундаменту (тераси) було здійснено саме позивачкою ОСОБА_4, встановлено протоколом № 107 про адміністративне правопорушення від 18 січня 2012 року (а.с.4), а також постановою №107 про накладення на позивачку адміністративного стягнення від 19 січня 2012 року (а.с.5). Достовірність цих доказів ніхто із учасників процесу не спростував.

При цьому апеляційним судом встановлено, що апелянт ОСОБА_3, будучи приватним підприємцем, отримував дозвіл на розміщення споруд торговельного призначення для торгівлі на території м. Ужгорода: терміном на один рік на терасі на АДРЕСА_1 площею 9 кв. м. (рішення Ужгородської міської ради № 169 від 18 травня 2011 року). У подальшому цей дозвіл продовжувався, а площа розміщення об'єкту збільшувалася, однак у цілому не перевищила 26 кв.м.

Так, підприємець ОСОБА_3 отримав аналогічний дозвіл терміном на один рік на терасі на АДРЕСА_2, площею 20 кв.м. (рішення Ужгородської міської ради № 282 від 16 серпня 2011 року), терміном на один рік на терасі на АДРЕСА_2 площею 26 кв. м. (рішення Ужгородської міської ради № 279 від 5 вересня 2012 року), терміном на один рік на терасі на АДРЕСА_2 площею 26 кв. м. (рішення Ужгородської міської ради № 282 від 21 серпня 2013 року), терміном на один рік на терасі на АДРЕСА_1 площею 9 кв. м. (рішення Ужгородської міської ради № 175 від 29 травня 2013 року).

Відповідно до наявних матеріалів судової справи та матеріалів інвентарної справи загальна площа двору будинку по АДРЕСА_1 складає 103 кв.м. ( Інвентарна справа, а.с. 44).

Площа забудови фундаменту (тераси) , що є предметом даної справи, складає 33, 4 кв. м., тобто є більшою ніж максимальна площа, на комерційне використання якої одержував дозвіл підприємець ОСОБА_3( 26 кв. м.), однак значно менша загальної площи двору будинку ( 103 кв.м.).

Площа спільного двору включала площу обох об'єктів, що також підтверджується наявними у справі фотографіями ( а.с.134), достовірність яких у судовому засіданні учасники процесу не заперечували.

Доказів того, що ці площі будь-яким чином накладалися одна на одну суду не надано. Отже, на переконання колегії, апелянт не довів того факту, що оскарженим судовим рішенням порушено права або охоронювані законом інтереси його довірителів, тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, ч.1.п.1. ст.307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, що діє згідно довіреностей від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3, - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 серпня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий ____________

Судді ____________

____________