Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/1716/15 Головуючий у 1 інстанції: Мамалуй М.В.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

при секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 червня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля про відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що він знаходився у трудових відносинах з шахтою "Піонер" з вересня 1978 року по травень 2013 року працював прохідником підземним, гірником очисного забою, гірником підземним з повним робочим днем у шахті у шкідливих і небезпечних умовах праці.

30 червня 2004 року під час виконання трудових обов'язків він отримав травму, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку від 02 липня 2004 року та актом про нещасний випадок на виробництві від 02 липня 2004 року. Після отримання травми довгий час перебував на лікуванні. Відповідно до довідки МСЕК від 05 жовтня 2004 року йому було встановлено 20% втрати працездатності безстроково. Згідно довідок обласної МСЕК від 16 липня 2013 року було встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності у розмірі 65% безстроково у сукупності: 45% первино внаслідок профзахворювання, 20% повторно за травмою 30 червня 2004 року.

Вважає, що ушкодженням здоров'я йому були спричинені не тільки фізичні, а і моральні страждання, оскільки порушений звичний образ життя. Його здоров'я ніколи не відновиться до попереднього стану, він відчуває себе калікою, у зв'язку з чим став рідше спілкуватися із друзями. Враховуючи ступень тяжкості своїх моральних страждань просив стягнути на його користь з відповідача спричинену йому моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 червня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 6000 грн.

В решті позову відмовлено.

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля не погоджуючись з рішенням суду подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суд скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зазначена справа була направлена до апеляційного суду Донецької області та ухвалою від 07 серпня 2015 року відкрито провадження у справі. До теперішнього часу справа до Добропільського міськрайонного суду Донецької області не повернулася.

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про відновлення втраченого судового провадження.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2015 року заяву ОСОБА_2 про відновлення втраченого судового провадження задоволено.

Відновлено повністю провадження по цивільній справі № 227/1160/14 за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля про стягнення моральної шкоди.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При вирішенні спору суд першої інстанції посилався на положення статей 23, 1167 ЦК України, якими визначено поняття моральної шкоди та передбачено право особи на відшкодування такої шкоди; на приписи статей 21, 28, 34 Закону України № 1105-XIV від 23.09.1999 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» - зі змісту яких Законом України № 717-V від 23.02.2007 року «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було виключено відшкодування моральної шкоди як вид страхової виплати. Також суд посилався на абзац 3 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України N 1105-XIV, за яким відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

Судом враховано положення Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків (затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 212 від 22.11.1995 року). Зокрема, суд посилається на підпункт д) пункту 1.1. Порядку, з якого вбачається, що на медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Крім того, суд врахував роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Задовольнивши позов частково, суд виходив з того, що у зв'язку з отриманою виробничою травмою ОСОБА_2 вперше було встановлено втрату професійної працездатності висновком МСЕК від 05 жовтня 2004 року, а тому позивач має право на отримання з відповідача страхової виплати за моральну шкоду.

Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки згідно «Порядку встановлення МСЕК ступеня втрати професійної працездатності» обов'язок по встановленню факту заподіяння моральної шкоди працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, покладено на медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), а у висновку, який є в матеріалах справи, відсутні посилання на наявність моральної шкоди. Також апелянт зазначає, що діючим законодавством не покладено на Фонд обов'язки щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки Законом України № 717-V від 23.02.2007 року «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було виключено відшкодування моральної шкоди як вид страхової виплати.

Проте, такий довід апеляційної скарги не знайшов підтвердження при апеляційному розгляді.

Судова колегія звертає увагу на те, що питання щодо правомірності виключення обов'язку відшкодування Фондом моральної шкоди було розглянуто Конституційним Судом України та постановлене рішення від 27.01.2004 року (справа № 1-рп/2004) - зі змісту якого вбачається обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду у разі втрати потерпілим професійної працездатності - якщо потерпілому вперше встановлено втрату професійної працездатності в період з 1999 року до 01.01.2008 року.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах із ДП «Добропіллявугілля» ВП «Шахта «Піонер». Актом розслідування нещасного випадку від 30 червня 2004 року за формою Н-5, встановлено, що на ВП «Шахта «Піонер» ДП «Добропіллявугілля» з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав: забій, ссадну, забиту рану правого стегна, шок 1-2 ступенів. Актом № 24 про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 від 30 червня 2004 року вказано, що ОСОБА_2 отримав виробничу травму на ВП «Шахта «Піонер» ДП «Добропіллявугілля» 30 червня 2004 року (а. с. 3-6; 7;8).

Згідно довідки МСЕК від 05 жовтня 2004 року ОСОБА_2 було встановлено 20% втрати працездатності безстроково. За довідками обласної МСЕК від 16 липня 2013 року №247401, № 439246 було встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності в розмірі 65% безстроково у сукупності: 45% первино внаслідок профзахворювання, 20% повторно за травмою 30 червня 2004 року. Копією медичною картки підтверджується, що він неодноразово знаходився на лікуванні та звертався за медичною допомогою з приводу отриманої виробничої травми (а с. 9-10; 14-17).

Статтями 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Відповідно до статей 1, 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди працівникові при стійкій втраті працездатності у разі ушкодження здоров'я на виробництві покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Положеннями ст. ст. 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на час виникнення між сторонами спірних правовідносин, передбачало обов'язок Фонду провести потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

Враховуючи, що у зв'язку з отриманою виробничою травмою ОСОБА_2 вперше було встановлено втрату професійної працездатності висновком МСЕК від 05 жовтня 2004 року, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на отримання з відповідача страхової виплати за моральну шкоду.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач внаслідок професійного захворювання зазнав стійкої втрати професійної працездатності, у працездатному віці став інвалідом третьої групи - це само по собі свідчить про наявність моральної шкоди, а суд в силу вимог статті 23 ЦК України наділений правом визначати наявність спричинення моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, незалежно від наявності або відсутності будь-якого медичного висновку щодо такої шкоди.

При вирішенні аналогічних спорів слід враховувати рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року (№ 1-рп/2004), в якому вказано: «1. В аспекті конституційного звернення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення не виключає обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, 5, 6, 13, 21 та частини третьої статті 28 цього Закону всім потерпілим, у тому числі в разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати професійної працездатності».

Посилання апелянта на відсутність зазначення про наявність моральної шкоди у висновку МСЕК безпідставні, оскільки таке посилання обов'язкове у разі здійснення Фондом страхової виплати в рахунок відшкодування моральної шкоди добровільно - шляхом призначення до виплати згідно постанови Фонду ««Про призначення страхової виплати», а не в судовому порядку.

Інший довід апеляційної скарги стосується незгоди відповідача з судовим рішенням з тих підстав, що відсутні докази спричинення моральної шкоди позивачу.

Цей довід апеляційної скарги є неспроможним. Так, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач внаслідок професійного захворювання зазнав стійкої втрати професійної працездатності - відповідно до довідки МСЕК від 05.10.2004 року йому було вперше встановлено 20 % втрати працездатності, згодом було встановлено 3-тю групу інвалідності. Це само по собі свідчить про наявність моральної шкоди, а суд в силу вимог статті 23 ЦК України наділений правом визначати наявність спричинення моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, незалежно від наявності або відсутності будь-якого медичного висновку щодо такої шкоди.

Суд правильно вказав в мотивувальній частині судового рішення, що доводи відповідача, з приводу того, що факт моральних страждань позивачем не доведений, не заслуговують на увагу, оскільки у п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-9/2004 р. зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності вже спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про розмір належного позивачеві відшкодування, суд врахував роз'яснення пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» згідно якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

На думку судової колегії - з урахуванням того, що ОСОБА_2 у 2004 році втратив 20 % працездатності, стан його здоров'я погіршувався, понад 10 років він вимушений проходити лікування, у працездатному віці у 2013 році йому встановлено загалом (за первинною травмою та профзахворюванням) 65 % втрати працездатності, він став інвалідом 3-ї групи - рішення суду про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 6000 грн. відповідає як обставинам справи, так і засадам розумності, виваженості та справедливості.

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення. За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: