УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 р. Справа № 2033/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Мукачевому та Мукачівському районі Закарпатської області про визнання дій неправомірними та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Мукачевому та Мукачівському районі Закарпатської області (далі - УПФ) в якому, з врахуванням заяв про зміну та зменшення позовних вимог, просив визнати протиправними дії відповідача та скасувати вимогу про сплату боргу від 20.12.2011 №Ф-3 (далі - Вимога) списавши узгоджену на його користь суму недоїмки в розмірі 1712,80грн з картки особового рахунку.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що УПФ було безпідставно прийнято оскаржувану Вимогу, оскільки чинним законодавством не передбачено прийняття відповідачем нової вимоги з іншим порядковим номером в разі донарахування за результатами адміністративного оскарження попередньої вимоги, сум недоїмки.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року в справі №2а-0770/1443/12 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив ОСОБА_1, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції. У поданій апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві та вказує, що у Пенсійного органу не було законних підстав направляти йому три вимоги про сплату боргу з єдиного внеску.

УПФ у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не виконано вимог чинного законодавства, які вимагають від нього сплату єдиного соціального внеску у встановленому розмірі, а тому УПФ правомірно нараховано позивачу недоїмку та виставлено Вимогу щодо її сплати.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, взятий на облік в УПФ як платник страхових внесків та перебуває на спрощеній системі оподаткування (а.с.7, 78).

Позивачем 31.03.2011 до УПФ подано річний звіт про суми нарахованого та сплаченого фіксованого розміру страхових внесків за 2010 рік (а.с.76), в якому самостійно визначено такий в розмірі 1852,80грн. При цьому в період по лютий 2011 року фактично позивачем сплачено 140грн страхових внесків.

У зв'язку із наведеним, Пенсійним органом було донараховано позивачу доплату до мінімального страхового внеску на суму 1712,80грн та виставлено відповідну Вимогу (а.с.12).

Не погодившись із зазначеною Вимогою УПФ, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.14 Закону №1058-ІV страхувальниками відповідно до цього Закону є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або і інших умовах передбачених законодавством.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.17 Закону №1058-ІV страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Статтею 18 Закону №1058-ІV визначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.11 Закону №1058-ІV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п.п.4 п.8 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (у чинній на момент виникнення спірної заборгованості редакції) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податків як суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому, сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького ладу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та Закону №1058-ІV, який набрав чинності з 17.07.2010, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований, єдиний податок), зобов'язані сплачувати страхові внески в розмірі не менше мінімального розміру страхового внеску (з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку).

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати та встановлений тариф 33,2% на 2010 рік, мінімальний страховий внесок для позивача становив у липні - вересні 2010 року - 294,82грн, у жовтні - листопаді - 301,12грн, у грудні 2010 року - 306,10грн. Якщо частина фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду є меншою ніж мінімальний страховий внесок, фізична особа-підприємець повинна самостійно обчислити та здійснити доплату до мінімального страхового внеску.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем не заперечується той факт, що він не здійснював нарахувань страхових внесків за ІІІ, ІV квартали 2010 року у розмірі та строки, передбачені Законом №1058-IV та які ним самостійно були визначені у річному звіті 31.03.2011.

Єдиною підставою для скасування Вимоги, позивач фактично називає процесуальні порушення вчинені УПФ при її прийнятті, у зв'язку із чим апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З 01.01.2011 набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Абзацом 4 п.7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що суми внесків, нарахованих на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Частинами 2, 3 ст.106 Закону №1058-ІV встановлено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або несплачені страхувальниками у строки, визначені ст.20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених ч.3 ст.20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою та у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з Розділу 8 «Інструкції про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1 (далі - Інструкція) органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки, якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Вимога вважається відкликаною, якщо орган Пенсійного фонду скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу внаслідок її узгодження або оскарження.

У відповідності до п.1.2 до «Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 №21-2 (далі - Порядок) не може бути оскаржена страхувальником вимога про сплату недоїмки, сформована на підставі зобов'язання зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, самостійно визначеного страхувальником у розрахунку суми страхових внесків, рішень про нарахування пені та накладення штрафів, які оскаржувались та розглянуті відповідно до вимог цього Порядку, та вимога, узгоджена відповідно до ч.3 ст.106 Закону №1058-ІV. У разі коли у майбутніх періодах страхувальник самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданому ним розрахунку суми страхових внесків, такий страхувальник зобов'язаний зазначити їх у складі розрахунку страхових внесків за будь-який наступний період.

Водночас, у разі коли страхувальник, банк, організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, вважає, що орган Пенсійного фонду прийняв рішення, що суперечить законодавству про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий страхувальник, банк, організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити у вищому органі Пенсійного фонду таке рішення (п.3.1 Порядку).

Пунктом 5.6 цього ж Порядку встановлено, що рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для страхувальника, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, ніж рішення, яке оскаржувалося.

У разі повного або часткового задоволення скарги в рішенні даються розпорядження органу Пенсійного фонду, рішення якого скасовано повністю або в певній частині, про вчинення відповідних дій (п.6.3 Порядку).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач самостійно визначив суму страхових внесків які підлягають сплаті за 2010 рік, однак не сплатив такі у встановленому розмірі та строки, у зв'язку із чим УПФ було виставлено вимогу про сплату боргу від 22.04.2011 №Ф854У яка в подальшому в результаті адміністративного оскарження була скасована Пенсійним органом вищого рівня, а отже вважається у відповідності п.8.6 Інструкції відкликаною, натомість УПФ на виконання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.12.2011 №11363/07 (а.с.9-11) було прийнято Вимогу яка виявилась менш сприятливою для страхувальника, однак є вірною, а суми які в ній зазначені підтверджені в судовому порядку та не спростовуються позивачем.

Суд апеляційної інстанції не знаходить перешкод для виконання позивачем надісланої УПФ Вимоги, оскільки при її прийнятті відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а доводи апелянта вказаного не спростовують.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що УПФ правомірно було сформовано та надіслано ОСОБА_1 Вимогу, а відтак позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дії відповідача та скасування Вимоги з одночасним списанням узгодженої суми недоїмки в розмірі 1712,80грн з картки особового рахунку є безпідставними.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 207, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя В.В. Ніколін