Судове рішення #4118829
УХВАЛА

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

2008 року квітня місяця 07 дня                                   Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді   Дралло І.Г.,

суддів -   Афендікова С. М. ,  Шаповалової О.А.,

 при секретарі -   Постіковій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за по­зовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і Державного казначейства України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,  за апеляційними скаргами ОСОБА_1,  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Залізничного ра­йонного суду м.  Сімферополя АР Крим від 23 серпня 2007 року,

 

ВСТАНОВИЛА:

 

21.11.2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3: ОСОБА_1 - в своїх інтересах і в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4,  ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_2- у своїх інте­ресах.

ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь понесені нею витрати на поховання і спорудження пам'ятнику ОСОБА_5 - в сумі 2400 грн.; втрачений заробіток на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 за проміжок часу з моменту загибелі її батька ОСОБА_5 до досягнення дитиною повноліття - в сумі 850 грн. щомісячно; відшкодування моральної шкоди,  завданої неповнолітній ОСОБА_4 загибеллю батька ОСОБА_5 - в сумі 50000 грн. Свої позовні вимоги мотивувала тим,  що ІНФОРМАЦІЯ_2 з вини відповідача ОСОБА_3 сталася дорожньо-транспортна пригода,  внаслідок якої загинув ОСОБА_5 На момент загибелі ОСОБА_5 знаходився з нею у фактичних шлюбних відносинах і проживав однією сім'єю з нею,  їх донькою ОСОБА_4,  ІНФОРМАЦІЯ_1,  і матір'ю ОСОБА_1 - ОСОБА_2 У зв'язку з загибеллю ОСОБА_5 ОСОБА_1 понесла витрати на його поховання і спорудження пам'ятнику,  які просила відшкодувати з розрахунку їх середньо-статистичної вартості,  що,  на її думку,  складає 2400 грн. Внаслідок загибелі ОСОБА_5 неповнолітня ОСОБА_6 залишилась без батька,  відчувала моральні страждання,  у зв'язку з чим їй завдана моральна шкода. Крім того,  у зв'язку з втратою годувальника їй щомісячно повинно виплачуватися грошове утримання з дня загибелі годувальника до до­сягнення повноліття з розрахунку 1\3 частини від п'яти мінімальних заробітних плат.

ОСОБА_2,  яка є інвалідом 2-ї групи,  просила з відповідача стягнути на її ко­ристь по 437 грн. 50 коп. - на весь строк її інвалідності та 50000 грн. - на відшкодування моральної шкоди,  завданої їй загибеллю ОСОБА_5

 

Справа № 22-ц-560/2008 р.

Головуючий у першій інстанції  -  Адаменко О.Г.

 Доповідач Шаповалова О.А.

 

2

2006                      року позивачі доповнили та вточнили свої позовні вимоги,  просили стяг­нути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на поховання та спорудження пам'ятнику - в сумі 2400 грн.,  на користь ОСОБА_1 в інтересах непов­нолітньої доньки ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди за минулий час -21045 грн. та з січня 2007 року щомісячно до досягнення дитиною повноліття - по 666, 67 грн. ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди -40000 грн.

2007                      року позивачі знов доповнили свої позовні вимоги. Позивачка ОСОБА_1 просила стягнути на її користь в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди за минулий час - 34567, 52 грн. та з квітня 2007 року щомісячно до досягнення дитиною повноліття - по 1050 грн. Позивачка ОСОБА_2 просила встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 на момент його загибелі і стягнути на підставі цього з відповідачів на її користь моральну шкоду в сумі 40000 грн. Крім того,  враховуючи,  що відповідач ОСОБА_3 не має можливості са­мостійно відшкодувати спричинену шкоду,  позивачі просили залучити до участі у справі у якості співвідповідача Державне Казначейство України,  оскільки відповідно до норм ЦК України в разі невстановлення особи,  яка скоїла злочин,  або в разі її неплатоспроможності обов'язок відшкодування шкоди покладається на державу.

Рішенням Залізничного районного суду м.  Сімферополя АР Крим від 23 серпня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на ко­ристь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди,  завданої її неповнолітньої дочці ОСОБА_4,  ІНФОРМАЦІЯ_1,  у зв'язку з втратою годувальника що­місячне утримання за період з січня 2004 року по липень 2007 року - у загальній сумі 4488 грн. 50 коп.,  а з серпня 2007 року - по 146 грн. 60 коп. щомісячно до повноліття дитини,  тобто,  до 02 червня 2018 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди,  завданої її неповнолітньої дочці ОСОБА_4,  02 черв­ня 2000 року народження,  у зв'язку з загибеллю батька ОСОБА_5 - 50000 грн. У решті частини позову і в позові до Державного казначейства України ОСОБА_1 відмовле­но. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просять рішення суду скасува­ти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції,  посилаючись на те,  що суд порушив  ст.  31 ЦК України,  а саме - в рішенні суду указав ОСОБА_4,  2000 року народження,  як неповнолітню,  хоча вона є малолітньою. Суд не розглянув позовні вимоги матері загиблого ОСОБА_7 Посилаються також на то,  що суд необгрунтовано відмовив у стягненні коштів з Державного казначейства України,  оскільки це суперечить ч. 8  ст.  8 ЦПК України. Крім того,  вважають,  що суд безпідставно відмовив в стягненні втраченого заробітку на утримання дитини в період з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 31 грудня 2003 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди,  завданої її неповно­літній дочці ОСОБА_4 у зв'язку з загибеллю батька,  50000 грн. скасувати,  проваджен­ня по справі згідно з п. 2 ч. 1  ст.  205 ЦПК України в цій частині закрити,  посилаючись на те,  що вступив в законну силу вирок Київського райсуду від 08.09.2006 року,  згідно з яким з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шко­ди,  завданої їй та її дочці,  40 000 грн.

Судова колегія,  заслухавши суддю-доповідача,  апелянтаОСОБА_2,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг,  вважає,  що апеляційна скар­га ОСОБА_2 та ОСОБА_8  - задоволенню не підлягає,  а апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити та частково скасувати рішення по справі з наступних під­став.

 

3

 

Відповідно до  ст.  303 ЦПК України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції.

Проаналізувавши наявні по справі докази,  колегія суддів вважає,  що фактичні обста­вини та правовідносини,  що склалися між сторонами,  судом було встановлено правильно.

Зокрема,  судом першої інстанції було встановлено,  що ІНФОРМАЦІЯ_2 з вини ОСОБА_3,  якого було засуджено вироком Київського районного суду м.  Сімфе­рополя від 08.09.2006 року за  ст.  286,  ч.3 КК України,  сталася дорожньо-транспортна пригода,  внаслідок якого загинув ОСОБА_5. На момент загибелі ОСОБА_5 знаходився у фактичних шлюбних відносинах з Малихіною С. Г.,  їх сумісною до­нькою ОСОБА_4 та матір'ю ОСОБА_1 - ОСОБА_9 Крім того,  як було встановлено судом,  ОСОБА_5 на момент загибелі працював в КП «Південно-транспортна компанія» та отримував заробітну платню в сумі 165 грн.,  що відповідало її мінімальному розміру,  встановленому згідно з законом на той період.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині стягнення з ньо­го коштів на її користь у відшкодування шкоди,  завданої її неповнолітній дочці ОСОБА_4,  02.06.2000 року народження,  у зв'язку з втратою годувальника суд об­ґрунтовано дійшов висновку,  що правовідносини сторін регулюються нормами  ст.  457 ЦК України (в редакції 1963 року),  який розповсюджувався на правовідносини,  що виникли до 1 січня 2004 року,  а також статтями 1200,  1208 ЦК України ( в редакції 2003 року) - на правовідносини,  що склалися після 1 січня 2004 року. При цьому суд керувався ч. 4 При­кінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року,  відповідно до якої ЦК України застосовується до цивільних правовідносин,  що виникли після вступу його в дію.

Судом було правильно встановлено суму,  яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди,  завданої її неповнолітній дочці ОСОБА_4 у зв'язку з втратою годувальника. При цьому суд керувався вимогами  ст.  ст.  1200,  1208 ЦК України (в редакції 2003 року) і ч. 2  ст.  456 ЦК України (в редакції 1963 року),  та при прийнятті рішення у розрахунок взяв до уваги суму,  яка припадала на ОСОБА_1,  що була на той час не працюючою,  доглядала за дитиною та знаходилась на утриманні за­гиблого ОСОБА_5,  а також суму мінімальної заробітної плати,  розмір якої збільшував­ся в різні періоди. Крім того,  суд відповідно до вимог  ст.  457 ЦК України (в редакції 1963 року) врахував щомісячну страхову виплату,  яку ОСОБА_1 до 1 січня 2004 року отри­мувала з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві,  яка перевищувала суму відшкодування шкоди,  що підлягає стягненню з ОСОБА_3 Виходячи з наведеного,  колегія суддів вважає,  що судом обґрунтовано стягнуто з ОСОБА_3 щомісячне утримання за період з січня 2004 року по липень 2007 року у зага­льній сумі 4488 грн. 50 коп.,  а з серпня 2007 року - по 146 грн. 60 коп. щомісячно до пов­ноліття дитини,  тобто до 02 червня 2018 року.

Колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта ОСОБА_2 про те,  що суд відмовив в стягненні втраченого заробітку на утримання дитини в період з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 31 грудня 2003 року безпідставно,  всупереч вимогам ч. 1  ст.  456 ЦК України ( в редакції 1963 року),  згідно з якими пенсії та інші доходи,  що отримує робітник,  не вра­ховуються. Як було зазначено вище,  судом правильно встановлено,  що до вказаних право­відносин,  які склалися між сторонами у період до 1 січня 2004 року,  застосовуються по­ложення  ст.  457 ЦК України (в редакції 1963 року). Цей висновок суду випливає з факти­чних обставин справи,  оскільки,  як було встановлено судом,  ОСОБА_5 на момент заги­белі працював в КП «Південно-транспортна компанія»,  а ОСОБА_1 з грудня 2002 ро­ку отримувала на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 щомісячні страхові виплати з Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві,  що перевищували розмір суми,  яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 (а.с. 141).

Згідно зі  ст.  457 ЦК України (в редакції 1963 року),  якщо каліцтво або інше ушко­дження здоров'я заподіяно організацією або громадянином,  не зобов'язаним сплачувати за

 

4

потерпілого внески по державному соціальному страхуванню,  ця організація або громадя­нин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 440,  441,  450 цього Кодексу в частині,  що перевищує суму одержаної допомоги або призначеної йому після ушкодження здоров'я і фактично отримуваної ним пенсії.

Таким чином,  сума,  що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди,  завданої її неповнолітній дочці ОСОБА_4 у зв'язку з втратою годувальника,  судом першої інстанції встановлена правильно.

Що стосується доводів ОСОБА_2 про те,  що суд,  вказавши у рішенні,  що ОСОБА_4,  2000 року народження,  є неповнолітньою,  хоча вона є малолітньою,  вийшов за межи своїх повноважень,  то колегія суддів вважає,  що зазначені доводи не є суттєвими та на правильність рішення по суті не впливають,  а згідно з ч. 2  ст.  308 ЦПК України не мо­же бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних мі­ркувань.

Також колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта ОСОБА_2 про те,  що судом розглянуті не всі позовні вимоги та не ухвалено рішення за позовом матері загиблого - ОСОБА_7,  хоча судом її позов прийнято до провадження. Як вбачається із матеріалів справи,  ухвалою суду від 20.06.2007 року позов ОСОБА_7. до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди було виділено в окреме провадження у зв'язку з тим,  що сумісний розгляд зазначеного позову значно ускладнює розгляд даної справи,  що не суперечить вимогам  ст.  126 ЦК України. Отже,  зазначений довід скарги не заслуговує на увагу.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами позивачів про необхідність стягнен­ня на підставі  ст.  1177 ЦК України матеріальної та моральної шкоди,  заподіяної ОСОБА_3,  з Державного Казначейства України. За змістом ч. 1  ст.  1177 ЦК України у разі неплатоспроможності особи,  яка вчинила злочин,  предметом відшкодування може бути лише майнова шкода. Проте,  за загальними правилами,  відповідно до ч. 1  ст.  1166 ЦК України (2003 року) майнова шкода,  завдана неправомірними діями,  відшкодовується в повному обсязі особою,  яка її завдала. Колегія суддів вважає,  що заявлені претензії до Державного Казначейства України є передчасними,  оскільки право на пред'явлення вимог до Держави у позивачів виникне у випадку неможливості проведення стягнень з відпові­дача через його неплатоспроможність та за умові підтвердження цієї обставини відповід­ними доказами. Щодо моральної шкоди,  то її відшкодування державою у даному випадку не передбачено взагалі. Згідно з ч. 1  ст.  1167 ЦК України моральна шкода,  завдана непра­вомірними діями,  також відшкодовується особою,  яка її завдала.

Отже,  виходячи з наведеного,  юридичних підстав для задоволення апеляції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вбачається.

Разом з тим,  колегія суддів вважає,  що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 заслуговують на увагу,  оскільки судом не були встановлені обставини,  які мають суттєве значення для справи,  у зв'язку з чим прийняте рішення не в повній мірі відповідає вимо­гам  ст.  213 ЦК України щодо його законності та обґрунтованості рішення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшко­дування моральної шкоди,  завданої її неповнолітній дочці ОСОБА_4 у зв'язку з заги­беллю її батька ОСОБА_5,  суд виходив з того,  що вироком суду,  яким було засуджено ОСОБА_3,  було задоволено позов про відшкодування моральної шкоди,  завданої безпосередньо ОСОБА_1,  а не її дочці -ОСОБА_4 При цьому суд першої інстан­ції не витребував кримінальну справу відносно ОСОБА_3 та не дослідив ті позов­ні вимоги,  які були заявлені позивачкою ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи.

Відповідно до вимог  ст.  303 ЦК України апеляційним судом було досліджено мате­ріали кримінальної справи № 1-384\06 за обвинуваченням ОСОБА_3 за  ст.  286,  ч.3 КК України,  розглянутої Київським райсудом м.  Сімферополя.

 

5

Як видно з матеріалів кримінальної справи,  ОСОБА_1 та її малолітню доньку ОСОБА_4,  представником якої була її бабка - ОСОБА_2,  у цій справі було визнано потерпілими (т. 1,  а.с.  28,  179 кримінальної справи № 1-384/06). В цивільному позові в по­рядку кримінального судочинства ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди (т. 2,  а.с.  471-472 кримінальної справи № 1-384\06),  мотивуючи свої вимоги тим,  що загибеллю ОСОБА_5 було завдано моральних страждань ОСОБА_1 та ОСОБА_4,  викликаних втратою чоловіка та батька (т. 2,  а.с.  471-472 кримінальної справи № 1-384/06).

Відповідно до статей 28,  49,  50 КПК України та п. 17-1 Постанови Пленуму Верхов­ного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшко­дування моральної (немайнової) шкоди» потерпілий,  тобто особа,  якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров'я,  честь,  гідність,  знищення майна,  по­збавлення годувальника тощо),  має право пред'явити позов про її відшкодування у кримі­нальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається із вироку Київського районного суду м.  Сімферополя АР Крим від 08.09.2006 р.,  суд в мотивувальній частині при вирішення питання щодо цивільного позо­ву про відшкодування моральної шкоди вказав про його часткове задоволення та стягнув на користь ОСОБА_1 40000 грн. (а.с.  6-9). Вирок суду набрав законної сили.

Таким чином,  судом в рамках провадження по кримінальній справі відносно ОСОБА_3,  обвинуваченого за  ст.  286,  ч.3 КК України,  при постановленні вироку було вирішено цивільний позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди,  завданої загибеллю ОСОБА_5

Відповідно до п.2 ч. 1  ст.  205 ЦПК України,  якщо в законну силу вступило рішення суду,  ухвалене з приводу спору між тими ж сторонами,  про той же предмет і за тими ж підставами,  провадження по справі підлягаю закриттю.

За таких обставин суд необґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди,  завданої її неповнолітній дочці ОСОБА_4,  у зв'язку з чим відповідно до вимог п. 4  ст.  307 ЦПК України рішен­ня суду в цій частині підлягає скасуванню,  а провадження по справі - закриттю апеляцій­ним судом.

Керуючись  ст.  ст.  303,  304,  307,  310,  313-314,  316,  319,  324,  325 ЦПК України,  судова колегія

 

УХВАЛИЛА:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м.  Сімферополя АР Крим від 23 серпня 2007 року в частині стягнення моральної шкоди - скасувати,  провадження по справі в цій час­тині закрити.

В решті це ж рішення суду залишити без змін.                      

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,  однак її може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання

 законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація