Справа №474/838/13-ц 02.03.2015 02.03.2015 02.03.2015

Провадження № 22ц/784/634/15 Головуючий 1 інстанції Сорочан А.В.

Категорія 57 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 березня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Свіщуком О.В.,

з участю:

представників Товариства з додатковою відповідальністю «Агротранс» - Толкачова С.М. та Заволоки В.А.,

представника відповідача Кривоозерської селищної ради - Бондар Т.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_6 рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2014 року, ухваленого за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Агротранс» до ОСОБА_6, Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області про визнання частково недійсними рішень селищної ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

у с т а н о в и л а :

В серпні 2011 року відкрите акціонерне товариство «Агротранс» (далі ВАТ «Агротранс»), правонаступником якого є товариство з додатковою відповідальністю «Агротранс» (далі ТДВ «Агротранс») пред'явило зазначений позов до ОСОБА_6 та Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області (далі Кривоозерська селищна рада), який обґрунтувало наступним.

Рішенням Кривоозерської селищної ради від 15 жовтня 1999 року ВАТ «Агротранс» передано в постійне користування земельну ділянку площею 0,865 га для розміщення промислового ринку, авторинку та автомобільної стоянки.

05 листопада 1999 року товариство отримало державний акт на право постійного користування названою земельною ділянкою серія 1-МК № 001619.

08 вересня 2004 року ВАТ «Агротранс» звернулось з письмовою заявою до Кривоозерської селищної ради, в якій просило припинити право товариства на користування частиною названої земельної ділянки площею 0,03 га, розташованої біля АДРЕСА_1 у зв'язку із продажем ОСОБА_7 розміщеного на ній приміщення та закріплення ділянки за тою.

На підставі вказаної заяви п.18 рішення Кривоозерської селищної ради № 4 від 28 вересня 2004 року право користування ВАТ «Агротранс» названою земельною ділянкою було припинено.

Проте, вже рішенням Кривоозерської селищної ради №6 від 25 листопада 2004 року названий пункт зазначеного рішення було скасовано і право товариства на земельну ділянку було відновлено.

19 квітня 2005 року ВАТ «Агротранс», не зазначаючи причину такого, знову звернулося до Кривоозерської селищної ради з заявою про припинення права товариства на користування частиною названої земельної ділянки площею 0,035 га, розташованої по АДРЕСА_1

Проте, ходу цій заяві, як вважало товариство, Кривоозерська селищна рада не дала, в установленому законом порядку і з дотриманням належної процедури, якої повинна була дотриматися, на свій баланс не прийняла, з правоустановчих документів товариства не виключила та не зареєструвала на себе.

Однак такі сподівання не відповідали дійсним обставинам.

Як виявилося, 28 квітня 2005 року, Кривоозерська селищна рада прийняла рішення по заяві за № 8, п. 15 якого припинила право ВАТ «Агротранс» на користування земельною ділянкою площею 0,035 га, що розташована по АДРЕСА_1

Своїм рішенням № 12 від 01 червня 2007 року селищна рада надала громадянці ОСОБА_6 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення названої ділянки їй в оренду з подальшим комерційним використанням, а рішенням № 14 від 29 вересня 2009 року - затвердила вже складений проект і надала ділянку відповідачу в оренду.

26 жовтня 2009 року Кривоозерська селищна рада та ОСОБА_6 уклали договір оренди спірної земельної ділянки зі строком дії 49 років.

Посилаючись на те, що право підприємства на вказану земельну ділянку в установленому законом порядку не припинено, позивач просив вказані рішення Кривоозерської селищної ради визнати недійсними, а також визнати недійсним і укладений з відповідачкою договір оренди, як такі, що порушують права підприємства на земельну ділянку, що перебуває в його користуванні, та зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкоди в користуванні вказаною земельною ділянкою.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2014 року позов ТОВ «Агротранс» задоволено частково.

Визнано недійсними оскаржувані пункти оскаржуваних рішень селищної ради та оспорюваний договір оренди земельної ділянки.

У решті позовних вимог відмовлено за їх недоведеністю.

ОСОБА_6 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову у задоволені позову.

Скаргу обґрунтовувала невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції року в частині вирішення вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Агротранс» про визнання частково недійсним та скасування підпунктів 3.1, 3.2 пункту 3 рішення Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області № 12 від 01 червня 2007 року «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»; підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 1 рішення Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області № 14 від 29 вересня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки» та визнання недійсним договору оренди землі від 26 жовтня 2009 року скасувати і, в цій частині, ухвалити нове рішення, яким у задоволені названих вимог відмовити за їх недоведеністю.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що право постійного користування ВАТ «Агротранс» спірною ділянкою було припинено з порушенням чинного земельного законодавства, а тому воно повинно бути відновлене, а право відповідача ОСОБА_6, як таке, що не ґрунтується на законі, припинено шляхом визнання незаконними актів застосування, якими їй це право було надано, а також, шляхом розірвання договору оренди землі.

Решта вимог, як на думку районного суду є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не у повній мірі погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, а його висновки, що стосуються задоволеної частини вимог, вважає помилковими, і такими, що не ґрунтуються на доказах та законні, а тому рішення, в тій частині де вони викладені, слід скасувати і в ній ухвалити нове - яким у задоволені перелічених вище позовних вимог відмовити з наступних підстав.

Так, відповідно до статей 1,3 ЦК України, 1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України, і повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення районного суду ухвалено не у повній відповідності з виписаним вище, а тому є незаконним та необгрунтованим.

Так, в силу ст. ст. 13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності чи користування на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону і гарантується державо.

Відповідно до ст.ст. 92-93, 116, 118, 125, 126 ЗК України (в редакції, що діяла на час передачі земельної ділянки ОСОБА_6) право користування землею набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земельна ділянка як об'єкт права користування являє собою частину земної поверхні установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленням строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, зокрема, набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності.

Територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності. Це право вони реалізують безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Громадяни України та юридичні особи набувають права оренди або постійного користування земельних ділянок лише з підстав, передбачених законом, зокрема, у разі безоплатної передачі ділянок із земель державної і комунальної власності.

До земель комунальної власності відносяться землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Громадяни, зацікавлені в одержанні земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності, подають заяву до відповідної районної, міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, зазначивши в ній бажані розміри та мету її використання.

Відповідна державна адміністрація або рада розглядає заяву і, в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність, надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Після розробки проекту і відповідними його узгодженнями, він подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, які і приймають рішення про передачу земельної ділянки у власність чи користування.

За дотримання вище виписаних процедур, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, форма яких затверджена Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ст. 141 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З системного логічного аналізу зазначених норм можна зробити висновок про те, що чинним законодавством не встановлено чіткої процедури припинення права постійного користування земельною ділянкою.

У той же час, ним чітко визначено, що титульному користувачеві земельної ділянки для припинення свого права користування земельною ділянкою достатньо лише за свого вільного волевиявлення подати заяву про добровільну відмову від землі і дочекатися позитивного її вирішення власником.

Вчинення будь яких реєстраційних процедур, на приклад - внесення відповідного запису до державного реєстру земель або внесення відповідних змін до Державного акту на право користування земельною ділянкою, ні від нього, ні від власника землі не вимагалися, і, тим більше, така умова не ставиться, як обов'язкова, для законності прийнятих з цього питання рішень.

Передбачений названою статтею обов'язок власника повідомити орган державної реєстрації про прийняте рішення вважати таким юридичним фактом не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Кривоозерської селищної ради від 15 жовтня 1999 року ВАТ «Агротранс» передано в постійне користування земельна ділянка площею 0,865 га для розміщення промислового ринку, авторинку та автомобільної стоянки.

05 листопада 1999 року товариство отримало державний акт на право постійного користування названою земельною ділянкою серія 1-МК № 001619.

19 квітня 2005 року ВАТ «Агротранс» вже повторно звернулося до Кривоозерської селищної ради з заявою про зняття з підприємства земельної ділянки розміром 0,035 га за адресою АДРЕСА_1

Рішенням Кривоозерської селищної ради від 28 квітня 2005 року ця заява була задоволена, а право користування частиною земельної ділянки площею 0,035 га ВАТ «Агротранс» припинено.

У зв'язку з виписаними фактичними обставинами та положеннями названих норм закону, право постійного користування позивача спірною земельною ділянкою з 29 квітня 2005 року вже було припинено, і будь-які його правомочності щодо неї, у тому числі і на судовий захист, були втрачені.

У зв'язку з цим, районний суд зобов'язаний був відмовити у позові вже з тієї підстави, що Товариство з додатковою відповідальністю «Агротранс» не є належним позивачем у справі і подальшими оскарженими діями відповідачів його права не могли бути вже порушені.

У той же час, не міг бути задоволений позов і з інших, наведених позивачем підстав.

Дії власника землі та орендаря в процесі надання-отримання спірної земельної ділянки у користування відповідали положенням чинного земельного законодавства, а тому привели до законного правового результату.

Як виявилося, 28 квітня 2005 року Кривоозерська селищна рада прийняла рішення по заяві за № 8, п. 15 якого припинила право ВАТ «Агротранс» на користування земельною ділянкою площею 0,035 га, що розташована по АДРЕСА_1

В установленому законом порядку громадянка ОСОБА_6 звернулася до Кривоозерської селищної ради з заявою про надання спірної земельної ділянки їй в користування і та, з дотриманням установленої земельним кодексом процедури, своїми рішеннями № 12 від 01 червня 2007 року та № 14 від 29 вересня 2009 року - таку її заяву задовольнила, спочатку надавши дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення названої ділянки в оренду, а потім затвердила вже складений проект і надала ділянку відповідачу в оренду.

Виходячи з виписаного, колегія не находить підстав для задоволення вимог ТДВ «Агротранс», а тому і у задоволеній частині вимог слід було відмовити.

Оскільки районний суд був іншої думки, то рішення у задоволеній частині вимог слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в них за недоведеністю.

В іншій частині рішення залишити без змін і розподілити судові витрати, стягнувши з позивача на користь відповідача витрати тої у суді апеляційної інстанції.

Що ж до тверджень представників позивача про не ідентичність бажаної та виділеної ОСОБА_6 земельних ділянок, то вони, з виписаних вище причин, не можуть слугувати залишенню в силі оскарженого рішення. Більше того, за документальним підтвердженням земельна ділянка, від якої позивач добровільно відмовився і яка передана селищною радою позивачу, є однією і тією ж ділянкою, до якої товариство натепер ніякого відношення не має.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2014 року в частині вирішення вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Агротранс» про:

- визнання частково недійсним та скасування підпунктів 3.1, 3.2 пункту 3 рішення Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області № 12 від 01 червня 2007 року «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6;

- визнання частково недійсним та скасування підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 1 рішення Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області № 14 від 29 вересня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки», щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_6;

- визнання недійсним договору оренди землі від 26 жовтня 2009 року, що укладено між Кривоозерською селищною радою Кривоозерського району Миколаївської області та ОСОБА_6, який зареєстрований Кривоозерським реєстраційним відділом Миколаївської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 листопада 2009 року за № 040947700012, - скасувати і, в цій частині, ухвалити нове рішення, яким у задоволені названих вимог відмовити за їх недоведеністю.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Агротранс» на користь ОСОБА_6 365 гривень 40 копійок на відшкодування судових витрат, понесених нею при поданні до суду апеляційної скарги на судове рішення.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді