АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 645/4731/14-ц Головуючий І інстанції - Алтухова О.Ю.

Провадження№22ц/790/1718/15 Суддя-доповідач - Кіпенко І.С.

Категорія: договірні

Р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 р. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Кіпенка І.С.,

суддів - Шаповал Н.М., Котелевець А.В.,

за участі секретаря - Таран В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, укладеним під впливом обману та тяжкої обставини,

в с т а н о в и л а:

13 червня 2014року ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 17 вересня 2010 року в сумі 43433,00 доларів США.

В обґрунтування позову зазначав, що 17 вересня 2010року відповідачі солідарно позичили у позивача валютні цінності, - 36 500 доларів США. На підтвердження цього факту та на виконання вимог ст. 1047 ЦК України, сторонами в той же день в письмовій формі укладено Договір позики від 17 вересня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 реєстровий № 2924.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 1050 ЦК України, відповідачі домовились із позивачем про повернення позичених у нього коштів частинами (з розстроченням) у визначені пунктом 1 Договору порядку та строки: по 500 доларів США не пізніше 17 числа кожного місяця в період до 17 серпня 2013 року та здійснити остаточне повернення боргу в сумі-19000 доларів США не пізніше 17 вересня 2013року.

В забезпечення виконання відповідачами їхніх зобов'язань з повернення позивачеві боргу за Договором позики від 17 вересня 2010 року, того ж дня ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 передали в іпотеку: позивачеві належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1, про що між ними: був укладений іпотечний договір 17 вересня 2010року посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 за реєстровим № 2926.

Відповідачі грубо порушили взяті на себе за умовами Договору позики зобов'язання замість 11000 дол. США, що мали бути повернуті позивачеві станом на 06 серпня 2012 року повернули позивачу та його представникові ОСОБА_5 в лише 4000 дол. США.

У зв'язку з порушенням відповідачами умов договору та взятих на себе відповідно до цих умов зобов'язань, 06 серпня 2012р. позивачем на адресу відповідачів було направлено вимоги про дострокове повернення всієї суми боргу згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України в сумі, еквівалентній 32 500 дол. США за курсом на дату сплати, процентів за користування позиченими коштами в сумі, еквівалентній 4 840 дол. США, а також передбаченої умовами Договору неустойки у вигляді штрафу (пені) в сумі 689 000,00 грн.

Проте, після отримання відповідачами вказаних вимог заборгованість в повному обсязі сплачена не була, а відповідачі сплатили представнику позивача тричі по 1 000 дол. США в рахунок нарахованої їм неустойки за неналежне виконання їхніх зобов'язань з повернення позики і після цього остаточно припинили повертати свій борг.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання договору позики від 17 вересня 2010 року недійсним, укладеним під впливом обману та тяжкої обставини.

В обґрунтування позову вказувала, що протягом 2009-2010 років матері ОСОБА_2 - ОСОБА_6 було діагностовано рак і для лікування знадобилися гроші. Через посередника ОСОБА_2 познайомилася з ОСОБА_3, який запропонував ОСОБА_2 та ОСОБА_6 позичити гроші у сумі 19 000 дол. США зі строком повернення не пізніше 17 вересня 2013 року, а 500 дол. США на місяць будуть складати проценти, на що ОСОБА_2 погодилася.

У нотаріуса ОСОБА_3 наполіг, щоб ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не читали договір позики, оскільки у нього мало часу.

ОСОБА_2 знаходилася у важкому психологічному стані, тому лише глянула на договір і побачила, що він складений дуже мілким шрифтом, і сума позики складає 36 000,00 дол. США.

На думку ОСОБА_2, ОСОБА_3 використав вкрай тяжку обставину її сім'ї та змусив обманом укласти договір позики від 17 вересня 2010 року.

Також, ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_3 прострочено прийняття належного виконання, оскільки після квітня 2011 року останній пропав та перестав виходити на зв'язок, а пізніше з ОСОБА_2 зв'язався брат позивача - ОСОБА_5, якому в подальшому ОСОБА_2 сплачувала відсотки за договором позики. Також, з посиланням на положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_3 не мав права надавати фінансові послуги. Після укладення договору, ОСОБА_2 виплатила ОСОБА_3,- 7500,00 дол. США.

Представники позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні першої інстанції взаємних позовних вимог не визнали, кожен свої позовні вимоги підтримали посилаючись на обставини якими обґрунтовано позов.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2014 року провадження у справі в частині позовних вимог де ОСОБА_6 є відповідачем закрито у зв'язку зі смертю останньої.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2014 року позов задоволено.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17 вересня 2010 року в сумі 43 433, 00 дол. США, що еквівалентно 656 098 (шістсот п'ятдесят шість тисяч дев'яносто вісім) грн.., 89 коп., яка складається з основного боргу в сумі 32 500дол. США, що еквівалентно 490 945 (чотириста дев'яносто тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 00 коп.; проценти за користування позиченими коштами в сумі 9123,00 дол. США, що еквівалентно 137 812 (сто тридцять сім тисяч вісімсот дванадцять) грн. 03 коп., трьох відсотків річних у сумі: 1810,00 дол. США, що еквівалентно 27 341 (двадцять сім тисяч триста сорок одна) грн.86коп., неустойку у вигляді штрафу в сумі 1 048 024 (один мільйон сорок вісім тисяч двадцять чотири) грн. 50 коп. та судовий збір у сумі 3654,00 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволенні її позову.

Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що вона страждає тяжкою хворобою зору та фізично була позбавлена можливості прочитати умови договору позики від 17 вересня 2010 року, поза увагою суду першої інстанції залишилися свідчення ОСОБА_4 яка бачила суму позики, а саме 19 000 дол. США.

Суд не прийняв до уваги, що гроші їй були потрібні на лікування онкозахворювання її матері ОСОБА_6, що є тяжкою обставиною та згідно зі ст.1051 ЦК України, вона не мала вибору і підписала цей договір фактично не в змозі його прочитати. Якщо я би тоді вона знала, що за договором бере позику не 19 000 доларів США , а 36 500 доларів США, та, що повинна сплачувати ОСОБА_3 36 000 дол. США, та нараховані на цю суму проценти, то вона би не погодилася на ці умови. Вважає, що ОСОБА_3 обманув її.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судова колегія погоджується з висновками суду, щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи щодо визнання договору позики недійсним, укладеним під впливом обману та тяжкої обставини, - безпідставні.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Судовим розглядом встановлено, що 17 вересня 2010року відповідачі солідарно позичили у позивача валютні цінності, - 36 500 доларів США.

На підтвердження цього факту та на виконання вимог ст. 1047 ЦК України, сторонами в той же день в письмовій формі укладено Договір позики від 17 вересня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 реєстровий № 2924.

Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів, що грошові кошти насправді були одержані нею від позикодавця у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до п 13 договору позики від 17 вересня 2010 року, сторони уклали вказаний договір, діючи свідомо і добровільно, на власний розсуд - без збігу тяжких обставин, які примусили укласти договір на вкрай невигідних для нього умовах, без будь-якого примусу як фізичного так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків обумовлених вище, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин обумовлених вище, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір, у тому числі з вимогами щодо недійсності договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції правомірно виходив з відсутності підстав для визнання укладеного між сторонами правочину недійсним.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка.

Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки і не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені в рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Відповідно до Правової позиції висловленої у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (№ 6-63цс13) письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами мав місце факт передачі грошей у сумі 36 500 доларів США 00 центів.

Статтями 526, 610, 611 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або ви­конання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконан­ня). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені догово­ром або законом.

Взятих не себе зобов'язань, щодо повернення кредитних коштів у відповідності до строків зазначених у кредитному договорі ОСОБА_2 не виконувала, в зв'язку з чим виникла заборгованість, строк сплати якої минув.

Станом на 06 серпня 2012 року за вказаним договором позики позикодавцю ОСОБА_3, відповідачами була повернуто 4 000,00 дол. США, що підтверджується відповідними розписками, тоді, як за договором позики на вказану дату борг повинен був бути повернутим на суму 11 000,00 дол. США.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Після отримання відповідачами листів від представника позивача з вимогою дострокового погашення боргу заборгованість у повному обсязі сплачена не була. 29 вересня, 01 листопада 2012 року відповідачі сплатили представникові позивача в зазначені строки по 1000,00 дол. США, та 31 грудня 2012 року, - 1500 дол. США, які позикодавцем були зараховані в рахунок нарахованої їм неустойки за неналежне виконанні відповідачами зобов'язань з повернення позики.

Суду не надано доказів повернення боргу і відповідно виконання відповідачами свого зобов'язання за договором позики після 31 грудня 2012 року.

У позовній заяві представником позивача надано детальний розрахунок суми заборгованості, з яким правомірно погодився суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Отже, неповернутою залишилась сума боргу в розмірі 43 433, 00 дол. США, що еквівалентно 656 098 (шістсот п'ятдесят шість тисяч дев'яносто вісім) грн.., 89 коп., яка складається з основного боргу в сумі 32 500дол. США, що еквівалентно 490 945 (чотириста дев'яносто тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 00 коп.; проценти за користування позиченими коштами в сумі 9123,00 дол. США, що еквівалентно 137 812 (сто тридцять сім тисяч вісімсот дванадцять) грн. 03 коп., трьох відсотків річних у сумі: 1810,00 дол. США, що еквівалентно 27 341 (двадцять сім тисяч триста сорок одна) грн.86коп.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення боргу.

Однак з висновком суду про визначення загальної суми боргу, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, погодитись не можна.

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частини 2, 3 ст. 551 ЦК України).

У п.7 договору позики сторони погодили, що за прострочення виконання своїх зобов'язань позичальники повинні солідарно сплатити на користь позикодавця штраф (пеню) в розмірі 1 000 грн. 00 коп. від простроченої суми за кожен день прострочення.

Оскільки відповідачами зобов'язання в визначений договором строк не виконано, неустойка за невиконання основного зобов'язання становить суму в розмірі 1 048 024 (один мільйон сорок вісім тисяч двадцять чотири) грн. 50 коп. із розрахунку: 1 076 днів х 1 000 грн. 00 коп. за мінусом 27 975,50грн., що еквівалентно 3500доларв США, - сум сплочених 29 вересня, 01 листопада та 31 грудня 2012 року які позикодавцем були зараховані в рахунок нарахованої їм неустойки за неналежне виконанні відповідачами зобов'язань з повернення позики.

Враховуючи, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання, судова колегія вважає за необхідне застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, визначивши розмір неустойки у вигляді штрафу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 1 048 024 (один мільйон сорок вісім тисяч двадцять чотири) грн. 50 коп. до 656 100 (шістсот п'ятдесят шість тисяч сто) гривен.

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3,4 ст. 309, ст. 313, 314 ч. 2ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2014 року змінити.

Зменшити розмір неустойки у вигляді штрафу, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 1 048 024 (один мільйон сорок вісім тисяч двадцять чотири) грн. 50 коп. до 656 100 (шістсот п'ятдесят шість тисяч сто) гривен.

В іній частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді