ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
___________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.02.2009 року Справа № 14/219пн
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Семендяєвої І.В.
суддів Бойченка К.І.
Парамонової Т.Ф.
за присутністю секретаря
судового засідання Антонової І.В.
та представників сторін:
від позивача повноважний та компетентний представник не
прибув;
від відповідача Гойнець О.О. довіреність б/н, від 14.11.08,
юрисконсульт;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Державного підприємства „Новоолександрівський
кінний завод № 64”, с. Новоолександрівка
Біловодського району Луганської області
на рішення
господарського суду Луганської області
від 19.01.09 (підписано 22.01.09)
у справі № 14/219пн (суддя Лісовицький Є.А.)
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
„Азмол-Сервіс”, м. Луганськ
до відповідача Державного підприємства „Новоолександрівський
кінний завод № 64”, с. Новоолександрівка
Біловодського району Луганської області
про повернення майна на суму 127300 грн. 00 коп.
а також зустрічний позов
відповідача Державного підприємства „Новоолександрівський
кінний завод № 64”, с. Новоолександрівка
Біловодського району Луганської області
до позивача товариства з обмеженою відповідальністю
„Азмол-Сервіс”, м. Луганськ
про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Азмол-Сервіс”, м. Луганськ (далі за текстом –ТОВ „Азмол-Сервіс”, позивач за первісним позовом) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства „Новоолександрівський кінний завод № 64”, с. Новоолександрівка Біловодського району Луганської області (далі за текстом –ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64”, відповідач за первісним позовом) про повернення сільськогосподарської продукції (вівса) у кількості 190 тон загальною вартістю 127300 грн. 00 коп.
Відповідачем за первісним позовом 16.12.08 була подана зустрічна позовна заява від 12.12.08 № 15/12 про визнання договору зберігання від 13.10.08, укладеного між ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64” та ТОВ „Азмол-Сервіс” 13.10.08, недійсним; визнання акту приймання-передачі сільськогосподарської продукції на зберігання від 24.10.08, що є додатком до договору зберігання від 13.10.08, недійсним.
Рішенням господарського суду Луганської області від 19.01.09 у задоволенні зустрічного позову відмовлено; первісний позов задоволено повністю. Зобов’язано ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64”, негайно після набрання законної сили даним рішенням повернути ТОВ „Азмол-Сервіс” овес у кількості 190 тон вартістю 127300 грн. 00 коп.; стягнуто з ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64” на користь ТОВ „Азмол-Сервіс” витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.
Дане судове рішення мотивовано ст. ст. 16, 92, 202, 203, 215, 526 Цивільного кодексу України; ст. 13 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”; умовами договору зберігання від 13.10.08, договору № 39 від 13.10.08 та актами приймання-передачі.
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, відповідач за первісним позовом звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 07/09 від 26.01.09, якою просить скасувати рішення господарського суду Луганської області по справі № 14/219пн від 19.01.09 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову ТОВ „Азмол-Сервіс” до ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64” щодо витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 387 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог заявник вказує на те, що суд першої інстанції у рішенні від 19.01.09 неповно з’ясував обставини, які мають суттєве значення для справи; що позивачем за первісним позовом були недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи.
Розпорядженням голови суду від 29.01.09 для розгляду вказаної вище апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду призначено судову колегію у складі: головуючий суддя –Семендяєва І.В., судді –Бойченко К.І., Парамонова Т.Ф.
Луганський апеляційний господарський суд на підставі ст. 98 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 29.01.09 прийняв до провадження апеляційну скаргу позивача.
Представники сторін відзиви на апеляційну скаргу не надали, що відповідно до положень ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду справи.
17.02.2009 позивачем до суду подано клопотання, в якому позивач просить суд перенести апеляційний розгляд справи. Судова колегія порадившись, відхилила дане клопотання та вважає за можливе розглянути справу за апеляційним провадженням без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
За змістом ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Підставою своїх позовних вимог про зобов’язання відповідача за первісним позовом повернути майно на суму 127300 грн. 00 коп. позивач за первісним позовом зазначив ті обставини, що між сторонами у справі 13.10.08 був укладений договір зберігання б/н, за яким відповідач, як зберігач, зобов’язався зберігати майно-овес у кількості 190 тон за ціною 670 грн. на загальну суму 127300 грн. 00 коп. (а. с. 7).
Пунктом 2.1.2 договору зберігання від 13.10.08 сторони передбачили, що відповідач (зберігач) зобов’язаний повернути протягом доби після оплати за послуги зберігання, прийняте на зберігання майно.
Порядок оплати послуг зберігання сторони визначили у п.3.1 договору – 10 грн. 00 коп. з ПДВ за одну тону речовини, що зберігається. Із того слідує, що розмір оплати не залежить від строку зберігання і вона може бути внесена безпосередньо при передачі майна на зберігання.
Після придбання товару позивач одразу передав овес у кількості 190 тон на зберігання відповідачу згідно акту приймання-передачі від 24.10.08 (а. с. 8).
У той же день, 24.10.08, сторони склали акт про повний розрахунок позивача за послуги зберігання (а. с. 9), у якому вказали, що позивач у повному обсязі погасив свою заборгованість за договором зберігання і у подальшому по виконанню умов даного договору не має претензій, оскільки вони фактично виконані у повному обсязі.
Належним чином завірена копія цього акту надана позивачем до матеріалів справи але відповідач стверджує, що акт від 24.10.08 має інший зміст. З цього приводу слід зазначити, що в матеріалах справи мається акт від 24.10.08 зі змістом, що наведений вище (а.с. 9), акт від такої ж дати з іншим змістом у суді першої інстанції не досліджувався і в матеріалах справи відсутній. Те, що у акті взаємозаліку від 24.10.08, який міститься в матеріалах справи, зазначено що сторони не мають претензій по виконанню умов договору б/н від 13.10.08, оскільки вони фактично виконані, не є свідченням того, що майно (овес) повернуто позивачу зі зберігання, оскільки відповідач не заперечує, що овес знаходиться у нього і оспорює правомірність набуття права власності на овес позивачем.
07.11.08 позивач за первісним позовом направив відповідну вимогу про повернення майна зі зберігання, яка не була виконана, майно не було повернуто позивачу, у зв’язку з чим позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.
Не погоджуючись з позовом, ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64” подав зустрічний позов про визнання недійсним договору зберігання від 13.10.08, укладеного між ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64” і ТОВ „Азмол-Сервіс” та акту приймання-передачі сільськогосподарської продукції на зберігання від 24.10.08, який місцевим господарським судом був прийнятий до розгляду.
Звертаючись з зустрічним позовом відповідач, як підставу своїх вимог зазначив відсутність доказів набуття відповідачем права власності на овес, переданий на зберігання; знаходження директора відповідача у відпустці на момент передачі товару на зберігання; відсутності у бухгалтерському обліку відомостей щодо надходження або вибуття вівсу на току першого відділення господарства за період з 01.10.08 до 31.10.08.
У якості доказу правомірності набуття права власності на спірний овес, позивач за первісним позовом надав суду першої інстанції договір № 39 від 13.10.08, згідно якого він придбав у відповідача овес у кількості 190 тон на загальну суму 127300 грн. 00 коп. Овес переданий за видатковими накладними від 24.10.08, № 0042, № 0043, № 0044, виписані до них податкові накладні. Відповідно до пункту 1.2 даного договору визначено: право власності на товар перейшло до покупця у момент передачі товару.
Місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив позивачу за зустрічним позовом - ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64” у задоволенні його зустрічного позову, оскільки:
- відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом;
- договір купівлі-продажу вівсу № 39 від 13.10.08 не визнаний недійсним в установленому порядку і досліджувати законність його укладання керівником відповідача за первісним позовом без згоди керуючого санацією відсутня необхідність;
- факт знаходження керівника підприємства відповідача за первісним позовом у відпустці не позбавляє його повноважень на представництво підприємства, укладення угод та вчинення інших дій від імені підприємства; доказів відсторонення керівника відповідача за первісним позовом від виконання повноважень відповідач суду не надав;
- та обставина, що на підприємстві відповідача за первісним позовом у бухгалтерському обліку відсутні відомості щодо надходження або вибуття вівсу на току першого відділення господарства за період з 01.10.08 по 31.10.08, свідчить лише про неналежне ведення даного обліку відповідачем; придбання та передача вівсу на зберігання підтверджується крім акту приймання-передавання від 24.10.08 ще й видатковими накладними від 24.10.08 № 0042, № 0043, № 0044, виписаними до них податковими накладними.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що правовідносини сторін у даній справі виникли з приводу зберігання майна і регулюються ст. ст. 936–966 Цивільного кодексу України, зміст яких не вимагає при укладенні та виконанні договору зберігання з’ясовувати правомірність набуття права власності на річ, яка передається на зберігання.
Отже відповідачем за первісним позовом не доведено існування підстав для визнання недійсним договору зберігання від 13.10.08 та не правильно обрано спосіб захисту права в частині позовних вимог щодо визнання недійсним акту приймання-передачі від 24.10.08.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України право чином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Акт приймання-передавання від 24.10.09 не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Він є лише фіксуючим документом, що посвідчує передачу майна на зберігання.
Оскільки відповідач за первісним позовом не довів наявність законних обставин, що не дозволяють повернути майно зі зберігання, а зустрічний позов є необґрунтованим, первісні позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідач за первісним позовом зобов’язаний повернути овес у кількості 190 тон на суму 127300 грн. 00 коп.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про те, що позивач свій позов визначив як заяву про вилучення майна із чужого незаконного володіння в порядку ст. 387 Цивільного кодексу України, але саме прийняти до уваги те, що позивач у прохальній частині заяви послався також на положення договору зберігання та просив господарський суд зобов’язати відповідача повернути овес саме зі зберігання. У вимозі про повернення майна зі зберігання (а. с. 10) позивач послався на договір зберігання, від 13.10.08, а також на ст. ст. 949, 953 Цивільного кодексу України.
Згідно викладеному, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, вірно послався на ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить загальні умови виконання зобов’язання, але при цьому не послався на норми Гл. 66 § 1, які стосуються зберігання і підлягають застосуванню.
Зазначене не призвело до прийняття невірного рішення у справі і у тексті судового рішення вищенаведеної заяви і документів справи вірно зазначені дійсні правовідносини сторін по зберіганню майна.
Інші доводи апеляційної скарги відхиляються у зв’язку з їх необґрунтованістю.
Таким чином, відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення місцевого господарського суду, що оскаржується у даному випадку, ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито за апеляційною скаргою покладається на заявника апеляційної скарги (відповідача за первісним позовом - ДП „Новоолександрівський кінний завод № 64”).
Керуючись ст. ст. 43, 49, 85, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів,-
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Новоолександрівський кінний завод № 64”, с. Новоолександрівка Біловодського району Луганської області № 07/09 від 26.01.09 на рішення господарського суду Луганської області від 19.01.09 по справі № 14/219пн залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 19.01.09 у справі № 14/219пн залишити без змін.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі в п’ятиденний строк з дня її прийняття.
Головуючий суддя І.В. Семендяєва
Суддя К.І. Бойченко
Суддя Т.Ф. Парамонава