Справа № 22а - 292

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2008 року.

Колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого судді Козака І.О.,

суддів: Кузьми P.M., Демковича Ю.Й.,

при секретарі Гачинській М.В., Любчик Л.В.,

з участю адвоката ОСОБА_1, представника апелянта ОСОБА_2

та позивача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю колективного підприємства «Світанок» на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю колективного підприємства «Світанок» про визнання незаконним наказу про накладення дисциплінарного стягнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю колективного підприємства «Світанок» /надалі «товариство»/ доОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої товариству, та зобов'язання повернути документи,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Борщівського районного суду від 18.12.07 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3, скасовано наказ по товариству № 15 від 23.07.07 про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани, змінено формулювання причин звільнення позивачки, а саме, що остання звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 18.12.07, стягнуто із товариства в користь позивачки 1390,32 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу та 500,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Також відмовлено у задоволенні позову товариства до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої товариству, та зобов'язання повернути документи.

В скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, вважаючи, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, і постановити нове, яким задовольнити вимоги товариства в повному обсязі, а ОСОБА_3 в позові відмовити.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на думку апелянта, спричинило постановления неправомірного рішення.

У суді апеляційної інстанції представник товариства підтримав вимоги, викладені у скарзі, пославшись на мотиви, зазначені в ній.

Позивачка заперечила щодо задоволення скарги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи із наступних мотивів.

Судом першої інстанції вірно визначені правовідносини, які виникли між сторонами спору та вірно оцінено докази, подані ними та досліджені в судовому засіданні.

При постановленні рішення суд виходив із того, що відповідач порушив порядок накладення дисциплінарного стягнення й застосував дисциплінарне стягнення щодо позивачки у вигляді суворої догани, яке не передбачене законодавством України.

Із таким висновком колегія суддів погоджується.

Встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах із товариством, із 20.12.06 обіймала посаду головного бухгалтера.

Наказом по товариству № 15 від 23.07.07 ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, застосовано стягнення у вигляді суворої догани.

Аналізуючи докази щодо порядку застосування відповідачем дисциплінарного стягнення судом першої інстанції вірно зроблений висновок, що цей порядок порушений, тобто, відповідачем не виконані вимоги ч. 1 ст. 149 КЗпП України.

Окрім цього, ч. 1 ст. 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або ж звільнення.

У даному випадку відповідачем застосовано вид стягнення, який не передбачений законодавством.

Тому висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи й оспорюваних наказ скасовано судом правомірно.

Щодо вирішення позову в частині зміни формулювання причин звільнення позивача, то колегія суддів вважає, що судове рішення є законним і обґрунтованим.

Встановлено, що позивачка звільнена на підставі наказу № 23 від 07.09.07 за ч.ч. 1. 2 ст. 41 КЗпП України.

У наказі зазначено, що підставою звільнення послужило неналежне виконання позивачем обов'язків головного бухгалтера та завідуючого складом, внаслідок чого товариству заподіяна матеріальна шкода.

Статтею 41 КЗпП України, а саме ч.ч. 1, 2 передбачено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, а саме у випадках:

1)    одноразового грубого порушення трудових обов'язків головним бухгалтером підприємства;

2)    винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Згідно із ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачами не доведено грубого порушення трудових обов'язків зі сторони позивача, а також не подано доказів про дії, що дають підстави для втрати довір'я до неї з боку власника.

Усі доводи, викладені у наказі № 23 від 07.09.07 є голослівними і не підтверджуються жодними доказами.

Так, відсутні будь-які документи про те, що позивачка, як завідував складом, приймала під звіт товарно-матеріальні цінності та вчинила їх розтрату, привласнила чи

викрала. Акт про недостачу складений 06.11.07, після звільнення позивачки та без її участі.

Сам наказ є сумнівним щодо дати звільнення та причин звільнення позивача.

Так, книга наказів по підприємству, яка оглянута в судовому засіданні, ведеться неналежно, не прошита і не пронумерована. Допущено вклеювання аркушів у книгу, а саме у випадку із позивачем щодо наказу № 23 від 07.09.07 про її звільнення.

У матеріалах справи наявні накази під різною нумерацією щодо звільнення позивачки без вказівки статей, на підставі яких вона звільнена (наказ № 26 від 07.09.07 /а.с. 5/) або ж допискою щодо причин звільнення (наказ № 23 від 07.09.07 /а.с. 77/).

Тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок, що позивачка звільнена із займаної посади без законної підстави, що у силу ст. 235 КЗпП України дає їй право поновитися на займаній посаді.

Враховуючи неодноразові заяви позивача про звільнення із роботи за власним бажанням та небажання останньої поновлятися на попередньому місці роботи, суд першої інстанції, із врахуванням вимог ст.ст. 38, 235 КЗпП України, прийшов до вірного висновку, що слід змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_3, оскільки відповідачем не виконано обов'язку по звільненню працівника у разі його вимоги про це.

Також, судом першої інстанції вірно визначено дату звільнення, вірно обраховано заробіток за час вимушеного прогулу та підставно відшкодовано моральну шкоду.

У свою чергу, відповідачем за зустрічним позовом не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Жодних доказів про те, що діями позивача товариству заподіяні матеріальні збитки, або ж того, що позивачка утримує документи товариства - відповідачем не надано.

Із врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального і процесуального права й підстав для скасування рішення, з мотивів, наведених у скарзі, не вбачає.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю колективного підприємства «Світанок» відхилити.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги.