Справа № 22а- 432

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2008 року.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області у складі:

головуючого судді Козака І.О.,

суддів Дикун С.І., Демковича Ю.Й.,

при секретарі Стець І.В.,

з участю адвоката ОСОБА_1, апелянта ОСОБА_2, представника

відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи Щепної І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 лютого 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні /надалі «лікарня»/, третьої особи -  правління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, вважаючи, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача.

Порушення вбачає в тому, що суд першої інстанції дав невірний аналіз фактичним обставинам справи, а тому висновки суду є помилковими.

Зазначає, що внаслідок винних дій відповідача, які виразилися у неправильному підрахунку трудового стажу позивача, достатнього для виходу на пенсію за вислугою років до настання пенсійного віку, як особи, зайнятої на роботі, виконання якої призводить до втрати професійної працездатності або придатності, вона написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію. Невірне обчислення стажу роботи стало наслідком відмови третьою особою в наданні пенсії за вислугою років, тому вважає своє звільнення незаконним.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14.02.08 у задоволенні позову відмовлено.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник підтримали вимоги скарги, пославшись на мотиви, зазначені в ній.

Представники відповідача та третьої особи заперечили щодо задоволення скарги. Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що рішення суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно із ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно визначені правовідносини, які виникли між сторонами спору та вірно оцінено докази, подані ними та досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи рішення, суд виходив із того, що позивачка виявила волю щодо звільнення з роботи за власним бажанням й звільнення проведене у відповідності до вимог КЗпП України.

Із даним висновком колегія суддів погоджується, так як він базується на фактичних обставинах справи.

Встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах із відповідачем, виконувала обов'язки лаборанта й звільнена із займаної посади 29.06.07 на підставі наказу по лікарні № 69-ос від 25.06.07 за ст. 38 КЗпП України.

Підставою для звільнення послужила заява позивача від 20.06.07 про звільнення з роботи у зв'язку з виходом на пенсію.

У силу ст. ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Оскільки позивачем була поставлена вимога про звільнення, тому колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно розірвано трудовий договір, так як припинення трудових відносин ініційовано самим працівником.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У даному випадку є законні підстави для звільнення, а тому вимоги позивача про поновлення на роботі до задоволення не підлягають.

Окрім цього, слід зазначити, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із захистом прав та інтересів, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП Країни, й доказів про поважність причин пропуску строку стороною спору не надано. Звільнення відбулося 29.06.07, а з позовом ОСОБА_2 звернулася 19.11.07, через 4 місяці та 20 днів.

Колегія суддів не приймає до уваги доводів позивача про те, що вказаний спір є цивільно-правовим, а не трудовим, а тому слід застосовувати загальні строки позовної давності, передбачені ЦК України, оскільки вказане твердження є помилковим й спростовується зібраними доказами. Із матеріалів справи встановлено, що підставою виникнення спору є трудові правовідносини між позивачем та відповідачем.

Враховуючи наведене, апеляційна інстанція не вбачає підстав для скасування рішення суду, з мотивів, наведених у скарзі.

Керуючись ст. ст. 218, 303,304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подання касаційної скарги.