22-ц/775/265/2015(м)

265/6163/13-ц

Категорія 27 Головуючий у 1-й інстанції Мельник І.Г.

Суддя-доповідач Мироненко І.П.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

26 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів Супрун М.Ю., Осипчук О.В.

при секретарі Одінцові Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючого в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення із зняттям з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зобов'язання виконати дії; третя особа Служба у справах дітей Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року позивач ПАТ «ПроКредит Банк» звернувся до суду з даним позовом, в якому просив у рахунок погашення заборгованості в сумі 429 829 грн. 05 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації предмету іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством через державну виконавчу службу; виселити відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з цієї квартири із зняттям їх з реєстраційного обліку та визнання цих осіб такими, що втратили право користування предметом іпотеки, та виконання інших зобов'язань, що виникли із договору іпотеки.

Позов мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 28 січня 2013 року, яким було змінено рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 23 жовтня 2012 року, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 429 829 грн. 05 коп. Проте, у ході проведення виконавчих дій було виявлено, що у вказаному будинку зареєстрована малолітня особа - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором, відповідачам була надіслана письмова вимоги про усунення порушень та повідомлено про можливість примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, але вказані вимоги залишилися без виконання. На виконання положень ст.109 ЖК УРСР та ст.40 Закону України «Про іпотеку» відповідачам були направлені вимоги про добровільне виселення та зняття їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою, яка також залишилася без виконання.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 26 грудня 2014 року у задоволені позову ПАТ «ПроКредит Банк» відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ «ПроКредит Банк», посилаючись на те, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень Законів України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» згідно якого не може бути примусово стягнуто заставне (іпотечне) житлове майно, що забезпечує споживчий кредит отриманий позичальником - громадянином України в іноземній валюті, а ОСОБА_2 отримала від позивача кредит в сумі 30 000 доларів США для задоволення особистих неспоживчих потреб. Відповідно до положень ч.23 ст.1 і ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредит не є споживчим, оскільки за рахунок отриманих коштів відповідачем не придбавалась будь-яка продукція.

Не було підстав, на час ухвалення рішення, для застосування судом Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки Кабінет Міністрів України не затвердив перелік населених пунктів, де проводиться антитерористична операція. Крім того, положення ст.9 цього Закону, на яку послався суд, стосуються випадків, коли вже є наявне рішення суду про звернення стягнення.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача ПАТ «ПроКредит Банк» та відповідача ОСОБА_3, які про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник позивача ПАТ «ПроКредит Банк» Бенедюк С.С., діючий на підставі довіреності, надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, доводи апеляційної скарги підтримує в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_6, які заперечували проти доводів скарги, представника Служби у справах дітей Орджонікідзевської райадміністрації Маріупольської міськради Султан Л.П., який просив прийняти рішення з урахуванням інтересів малолітньої дитини, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом, на підставі Рамкової Угоди № 1207 від 18 квітня 2006 року, між АТ «ПроКредит Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк») та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання траншу, з урахуванням змін внесених Договором від 23 червня 2008 року за №8.11174/1207, за яким відповідачу ОСОБА_2 був наданий кредит у розмірі 30 000 доларів США строком на 36 місяців зі сплатою відсотків в розмірі 19% річних в порядку та строки згідно графіка.

З метою забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 18 квітня 2006 року з урахуванням змін, внесених за договором від 23 червня 2008 року, було укладено договір іпотеки №1207-1Д 1, згідно умов якого відповідачі передали в іпотеку нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 23 жовтня 2011 року було задоволено позов ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в розмірі 575 284 грн. 36 коп. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 28 січня 2013 року було частково змінено розмір заборгованості ОСОБА_2, ОСОБА_3 за кредитним договором № 8.11174/1207, та встановлена загальна сума заборгованості станом на 29 серпня 2012 року в розмірі 429 829 грн. 05 коп.

20 січня 2012 року за №№ 2538, 2539 на адресу боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 позивачем були надіслані вимоги про повне дострокове погашення кредиту, які були отримані відповідачами.

17 грудня 2012 року та 15 травня 2013 року позивач надіслав відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимоги про добровільне звільнення квартири АДРЕСА_1 протягом місяця з дня отримання даної вимоги та знаття з реєстрації за даною адресою, які були отримані відповідачами.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який забороняє примусове стягнення чи відчуження нерухомого майна, переданого в заставу чи іпотеку на забезпечення виконання кредитних договорів, отриманих в іноземній валюті, при цьому наявні всі умови для застосування цього Закону.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Згідно з ч.1 ст.7 ст.33 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотеко держатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Закону України № 1304 від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст..5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове ма2йно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Обов'язковою умовою застосування зазначеного закону є використання предмета іпотеки як місця постійного проживання майнового поручителя та відсутності іншого нерухомого житлового майна.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача іншого житла на праві власності.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, оскільки отриманий відповідачем ОСОБА_2 кредит є споживчим.

Згідно з положеннями п.п.22,23 ст.1 Закону України Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За частиною 1 ст.11 цього Закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2, як фізичною особою, було укладено Рамкову Угоду №1207 від 18 квітня 2006 року про надання кредитних коштів, пунктом 1.1 якої передбачено, що мета надання кредиту - задоволення особистих потреб. Надалі між сторонами був укладений Додаток №2 до договору траншу №8.11174/1207 від 23 червня 2008 року Розрахунок сукупної вартості кредиту».

Необхідність надавати клієнту Розрахунок сукупної вартості кредиту встановлена вимогами ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимогами Постанови НБУ №168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (постанова зареєстрована в Мінюсті 25 травня 2007 року за №541/13808).

За таких підстав, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_2 отримала кредит для задоволення особистих потреб (реконструкція та ремонт житла), тобто споживчий кредит, який був забезпечений іпотекою житлового приміщення.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування норм Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до преамбули Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

В пункті 5 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» №405/2014 від 14 квітня 2014 року, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання цього Закону 30 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1053-р, яким було затверджено Перелік нанесених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно п.20 ч.1 цього Розпорядження м.Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Проте, 05 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження №1079-р про зупинення дії Розпорядження №1053-р від 30 жовтня 2014 року, яке в подальшому, постановою окружного адміністративного суду м.Києва від 09 лютого 2015 року було визнано не чинним (справа № 826/18330/14).

Згідно ст.1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

З огляду на викладене, суд першої інстанції при визначені районів проведення АТО обґрунтовано послався на Наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ №33/6/а від 07 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», відповідно до якого районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та постійно проживають у м.Маріуполі, тобто постійно проживають у зоні АТО, а тому на них розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст.11 Прикінцевих та перехідних положень визначено, що термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Даний Закон набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, опублікований 14 жовтня 2014 року в газеті «Голос України» №197.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що дія ст.9 Закону України «По тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» застосовується у випадках, коли вже є наявне рішення про звернення стягнення, є неспроможними, оскільки це зауваження стосується лише ст.40 Закону України «Про іпотеку» в частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку.

Враховуючи, що вищенаведені закони на даний час обмежують право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав і для задоволення позову в частині виселення відповідачів з підстав, передбачених ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: