ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. Справа № 920/1603/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Кухар В.І., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

прокурора - Ногіної О.М., посвідчення №008307 від 09.10.2012р.,

позивача - не з'явився,

відповідача - Барбуци Н.М., за довіреністю від 15.01.2015р.,

третьої особи - Семенової О.М., за довіреністю №53/09 від 13.01.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "БІО ЛАТ" (вх.№4585С/2 від 23.12.2014р.), на рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2014р. у справі №920/1603/14,

за позовом - Конотопського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі позивача - Дубов'язівської селищної ради, смт. Дубов'язівка Конотопського району Сумської області,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ", смт. Дубов'язівка Конотопського району Сумської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Сумській області, м. Суми

про стягнення 191198,79 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.11.2014р. у справі №920/1603/14 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ" завдану державі шкоду за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування до місцевого бюджету Дубов'язівської селищної ради в сумі 191198,79 грн., для подальшого перерозподілу між бюджетами відповідних рівнів з врахуванням вимог пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України, а саме: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України та 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати в доход місцевих бюджетів, у тому числі: до спеціального фонду міського бюджету Лебединської міської ради Сумської області - 50 відсотків та до спеціального фонду бюджету Сумської області - 20 відсотків.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ" до Державного бюджету м. Суми судовий збір в сумі 3823,98 грн.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2014р. повністю та постановити нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі; стягнути з позивача судові витрати за подання апеляційної скарги.

Апелянт вважає, що при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог, судом першої інстанції були порушені норми частини 1 статті 23 Кодексу України про надра, оскільки товариством не перевищено встановлений законом ліміт продуктивності водозаборів підземних вод, а тому воно має право без спеціального дозволу на користування надрами (маючи лише дозвіл на спеціальне водокористування, необхідність наявності якого встановлено статтею 49 Водного кодексу України) видобувати та використовувати підземні води.

Також, апелянт вказує на те, що висновок суду про те, що товариством здійснювалося самовільне використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів і було порушено вимоги статей 44,48,49 Водного кодексу України та статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи міститься дозвіл на спеціальне водокористування УКР-4018-СУМ, терміном дії до 07.07.2015р., в якому в п.5 вказано "характеристики водокористування": оприскування сільськогосподарських земель на 9881 га. Крім того, з огляду на існування вищенаведеного дозволу, апелянт вважає, що висновок суду попередньої інстанції щодо правомірності застосування Державною екологічною інспекцією в Сумській області при розрахунку збитків п. 9.1. Методики №389 є протиправним.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.12.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та її розгляд призначено на 09.02.2015р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2015р. розгляд справи було відкладено на 24.02.2015р., у зв'язку з необхідністю надання можливості учасникам судового процесу подати додаткові письмові пояснення у справі.

Державна екологічна інспекція у Сумській області надала відзив на апеляційну скаргу (вх.№2834 від 20.02.2015р.), в якому зазначила, що проти апеляційної скарги заперечує, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Третя особа у справі зазначила, що з урахуванням приписів чинного законодавства, відповідач, який здійснює видобування надр - був зобов'язаний отримати спеціальний дозвіл на користування надрами. Також, Державна екологічна інспекція у Сумській області вказує на те, що вимоги статті 23 Кодексу України про надра надають право землевласникам і землекористувачам видобувати підземні води без спеціальних дозволів та гірнічного відводу виключно для власних господарсько-побутових потреб, а тому дія даної статті не розповсюджується на відповідача, оскільки останній використовує підземні води для виготовлення кінцевого продукту, що є метою та видом діяльності відповідача для подальшої реалізації виготовленої продукції з метою отримання доходу, що не є використанням води в господарсько-побутових потребах.

Від Конотопського міжрайонного прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2919 від 23.02.2015р., вх.№3017 від 24.02.2015р.), в якому він вказав, що питання розмежування господарсько-питних та сільськогосподарських потреб регулюється міждержавним стандартом "ГОСТ 17.1.1.04-80", затвердженим постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 31.03.1980р. №1452, який діє в Україні, згідно якого, зокрема, до господарсько-питних та комунально-побутових потреб не належать потреби сільського господарства (без зрошення та обводнення), а також зрошення та обводнення. Крім того, Конотопський міжрайонний прокурор зазначає, що акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 20.05.-04.06.2014р. підписано відповідачем без жодних зауважень і заперечень, проведення перевірки жодних чином останнім не оскаржувалось.

Від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№2999 від 23.02.2015р.), в яких зазначено, що для ведення обліку водоспоживання товариством ведуться журнали обліку водоспоживання (водовідведення) побічними методами (типова форма № ПОД - 12, затверджена наказом держкомстату України від 27.07.1998р. №264), прошиті, пронумеровані та скріплені печаткою для кожної артезіанської свердловини. Зокрема, відповідач, вказує, що згідно даних в журналах обліку загальна кількість води, що була використана за період, що перевірявся Державною екологічною інспекцією в Сумській області, не перевищує 300 кубічних метрів на добу, що свідчить про відсутність необхідності в отриманні товариством дозволу на видобування надр. Крім того, апелянт не погоджується із твердження позивача про те, що ТОВ "БІО ЛАТ" здійснюється видобування підземних вод саме з метою отримання прибутку від їх видобутку, оскільки товариство використовує воду виключно для господарських потреб підприємства та не видобуває їх з метою подальшої реалізації та отримання прибутку від такої діяльності.

Від прокурора надішли додаткові пояснення у справі (вх.№3022 від 24.02.2015р.), згідно яких останній вказує, що здійснення однієї і тієї ж дії - видобування (забору) прісної підземної води потребує оформлення двох різних дозволів, а тому відповідач зобов'язаний отримати також і спеціальний дозвіл (ліцензію) на користування надрами (прісними підземними водами). Також, прокурор зазначає, що дія статті 23 Кодексу України про надра не може розповсюджуватись на діяльність ТОВ "БІО ЛАТ", оскільки реалізація права землевласника та землекористувача видобувати підземні води можлива лише при сукупності усіх умов, передбачених вказаною статтею, тоді як метою водокористування відповідачем є виробничі потреби, що порушує таку умову застосування статті 23, як використання підземних вод для власних господарсько-побутових потреб.

Позивач - Дубов'язівська селищна рада у судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 24.02.2015р. не з'явився, однак надав клопотання (вх.3099 від 25.02.2015р.) в якому позовні вимоги підтримує, просить справу розглядати без участі уповноваженого представника позивача.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 24.02.2015р. апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати. Прокурор та третя особа підтримали свою позицію по справі, просили оскаржуване рішення залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора, представників відповідача та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Прокурор звернувся до Господарського суду Сумської області в інтересах держави з позовом про стягнення з відповідача завданої державі шкоди в сумі 191198,79 грн. за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 20.05.2014р. по 04.06.2014р. Державною екологічною інспекцією у Сумській області в присутності посадової особи відповідача здійснено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в діяльності відповідача, за результатами якої встановлено, що останній для виробничих потреб використовує воду із артезіанських свердловин. В періоди з 01.04.2013р. по 31.10.2013р., з 01.04.2014р. по 31.05.2014р. відповідачем, в порушення норм статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, використано відповідно: 2,9337 тис. м3 у 2013 році та 0,9731 тис. м3 у 2014 році підземних вод без дозволу на користування надрами, що підтверджується актом перевірки від 20.05-04.06.2014 р. та довідкою відповідача вих. №557 від 16.06.2014р. про використання води.

На підставі матеріалів проведеної перевірки державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища у Сумській області, згідно Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009р., здійснено розрахунок розміру збитків, завданих державі внаслідок самовільного користування відповідачем підземними водами за період з 01.04.2013р. по 31.10.2013р. та з 01.04.2014р. по 31.05.2014р., який дорівнює 191198,79 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження належними та допустимими доказами факту спричинення шкоди внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та наявності в діях відповідача складу всіх чотирьох умов, необхідних для настання деліктного зобов'язання за статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Відповідно до статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявністю дозволу.

Згідно статті 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою. Автономної республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольскою міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього середовища у разі використання води водних об'єктів місцевого значення».

Відповідно до статті 110 Водного кодексу України, порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до Водного Кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра, вони є частиною надр.

Тобто, прісні підземні води це - природний ресурс з подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Так, відповідно до статті 1 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном-водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Статтями 2 та 3 цього Кодексу встановлено, що його завданням є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування передбачає відповідно до статті 19 Кодексу України про надра отримання спеціального дозволу (ліцензії) на використання надр.

Відповідно до статті 21 Кодексу України про надра видобування підземних вод здійснюється на підставі спеціальних дозволів.

Прісні підземні води є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 №827.

Таким чином, спеціальне використання прісних підземних вод включає в себе як використання водних ресурсів (підземних вод відповідної території) так і надр (мінеральної сировини).

Необхідність отримання двох дозвільних документів від водокористувачів, визначено також у постановах Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови Кабміну від 10.08.1992 №459" від 13.03.2002 №321 та "Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами" від 30.05.2011 №615.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було отримано дозвіл відповідно до статті 49 Водного кодексу України, а саме дозвіл на спеціальне водокористування УКР-4018-СУМ від 11.07.2012, з терміном дії до 03.07.2015р., в яком визначено ціль водокористування - забезпечення господарсько-питних потреб та вказано, що основними показниками діяльності об'єкта-водокористувача є оприскування сільськогосподарських земель на 9881 га.

Відповідно до статті 23 Кодексу України про надра, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення І торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, не централізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра-для господарських і побутових потреб.

Таким чином реалізація права землевласника та землекористувача видобувати підземні води можливо лише при сукупності усіх умов, передбачених статтею 23 Кодексу про надра.

Однак для застосування даної статті до відповідача, не достатньо наявності такої умови, як мета видобування підземних вод - виключно для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, оскільки ТОВ "БІО ЛАТ" згідно акту здійснював оприскування посівів сільськогосподарських культур, тобто використовував воду для сільськогосподарських потреб.

Щодо питання розмежування господарсько-питних та сільськогосподарських потреб при визначення цілей водокористування, колегія суддів зазначає, що Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991р.№1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР "встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і Законам України.

Водокористування - це використання водних об'єктів для задоволення потреб населення та об'єктів господарської діяльності.

Згідно з міждержавним стандартом "ГОСТ 17.1.1.03-86" водокористування класифікується за такими ознаками:

за цілями водокористування - господарсько-питне, комунально-побутове, промислове, сільськогосподарське, для потреб енергетики, для рибного господарства, для водного транспорту та лісосплаву, для лікувальних та культурних потреб тощо;

за об'єктами водокористування - поверхневі, підземні, внутрішні та територіальні морські води;

за способом використання - з вилученням води та з її поверненням, з вилученням води без повернення, без вилучення води;

за технічними умовами використання - із застосуванням технічних споруд, без застосування споруд.

Відповідно до міждержавного стандарту "ГОСТ 17.1.1.04-80", затвердженого постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 31.03.1980р. № 1452, який діє в Україні, до господарсько-побутових потреб належать: господарсько-питне водопостачання (централізоване та нецентралізоване) територій житлової забудови та громадських будівель міських промислових районів та сільськогосподарських районів; кондиціонування повітря в громадських та житлових будівлях; полив та миття територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), робота фонтанів тощо; полив посадок в міських та селищних теплицях і парниках; інші потреби (в тому числі гасіння пожеж, промивання водопровідних та каналізаційних мереж).

До господарсько-побутових потреб не належать лікувальні, курортні та оздоровчі цілі, потреби сільського господарська (без зрошення та обводнення), а також зрошення та обводнення; промислові (виробничі) потреби; потреби теплоенергетики; територіальний перерозподіл стоку поверхневих вод та поповнення запасів підземних вод; скидання стічних вод та інші потреби, а також багатоцільове водокористування.

Згідно частини другої статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА, №861552, станом на 02.10.2013р. видами діяльності відповідача - ТОВ "БІО ЛАТ", зокрема є, післяурожайна діяльність, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, допоміжна діяльність у рослинництві, неспеціалізована оптова торгівля, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, інше.

Як вже зазначалось вище, в акті перевірки Державної екологічної інспекції у Сумській області, який підписаний та не оскаржений відповідачем, вода використовувалась ТОВ "БІО ЛАТ" для обробітку сільськогосподарських культур засобами захисту рослин, що є його видом підприємницької діяльності.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач здійснював використання підземних вод для потреб сільського господарства, дія статті 23 Кодексу України про надра, яка надає право землекористувачам видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб без спеціального дозволу, не розповсюджується на ТОВ "БІО ЛАТ".

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відповідно до пункту 1.6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" №02-5/744 від 27.07.2001 року, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що наявний у матеріалах даної справи акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 20.05.-04.06.2014р. підписано відповідачем без жодних зауважень і заперечень.

Окрім наведеного, дії третьої особи з проведення перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства не були останнім оскаржені та визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку.

Доводи прокурора стосовно протиправної поведінки відповідача у заподіянні збитків внаслідок водокористування без спеціального дозволу підтверджуються документами, складеними за результатами перевірки.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (пункт "з" частини другої та частини четвертої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Сума збитків, заподіяних державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів внаслідок самовільного використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування Товариством з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ", згідно розрахунку третьої особи, проведеного у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в наслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009р., становить 191198,79 грн.

Враховуючи встановлення судом першої інстанції факту порушення відповідачем норм природоохоронного законодавства, а також здійснену судом арифметичну перевірку заявлених до стягнення сум збитків, колегія суддів оцінює як правомірний висновок суду про наявність підстав для задоволення позову і стягнення шкоди у сумі 191198,79 грн., завданої порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів внаслідок самовільного використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 7 частини другої 2 статті 69 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

На підставі всього вищевикладеного позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 191198,79 грн. шкоди, завданій державі за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (для їх подальшого перерозподілу між бюджетами), є обґрунтованими і підлягають задоволенню, про що правомірно зроблено висновок судом першої інстанції.

Враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2014р. у справі №920/1603/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2014р. у справі №920/1603/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 02 березня 2015 року.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.І. Кухар

Суддя О.В. Плахов