Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

________

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Леніна,162

Суддя 1-ї інстанції Ліхтанська Н.П. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 310/5852/13-ц

03 березня 2015 року Справа № 22ц/778/368/15

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бондар М.С., судді: Подліянова Г.С., Дашковська А.В.

секретар - Мельник З.П.

при участі: прокурора - адвоката -

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07.10.2014 року у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управляння юстиції Запорізької області про визнання незаконним та скасування п.5,5.57 рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року, визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Бердянської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування п.п.5,5.57 рішення Бердянської міської ради № 41 від 25 лютого 2010 року про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу її у власність, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суперечить правовим нормам ст.48,51, 59,60,61, 84,116,118 Земельного кодексу України та ст.ст.85,88,89,90 Водного кодексу України, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_1, яка надана у власність відповідачу ОСОБА_2, знаходиться в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а відтак, відноситься до земель водного фонду. На порушення вимог ст.9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність не пройшов обов'язкову державну експертизу, тоді як землі рекреаційного призначення підлягають такій експертизі. Згадана земельна ділянка була відчужена відповідачу ОСОБА_3. Тому покликав суд задовольнити вимоги.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07.10.2014 року позов задоволено частково. Суд визнав: незаконним спірний пункт рішення Ради, недійсним державним акт про право власності на земельну ділянку.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просив скасувати ухвалене рішення стверджуючи, що суд неправильно застосував норми матеріального права та неправильно визначився з обставинами справи в частині заявленого позову.

Заслухавши у судовому засіданні учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального и процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 проведена з порушенням вимог чинного законодавства, без проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації, а отже оскаржуване рішення міської ради підлягає скасуванню як незаконне. Виданий на його підставі Державний акт про право власності на землю має бути визнаним недійсним із скасуванням його державної реєстрації і поверненням земельної ділянки територіальній громаді.

Висновки суду відповідають вимогам закону, фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.

У відповідності з вимогами ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За рішенням Бердянської міської ради Запорізької області № 41 від 25 лютого 2010 року ОСОБА_2 затверджено проект про відведення земельної ділянки площею 0,0619 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва (т-1 а.с.12).

Відповідач отримав Державний акт на право власності серії ЯК № 913495 на земельну ділянку площею 0,0619 га, для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за вказаною адресою, та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстраційним номером 011026501027 від 07.09.2010 року (т-1 а.с.13).

Спостерігається, що земельна ділянка, що підлягала передачі у власність ОСОБА_2, за даними Українського класифікатора цільового використання землі після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки знаходиться на Бердянській косі та на день прийняття рішення відносилась до земель рекреаційного призначення (т-1 а.с.24,29).

Також, судом встановлено й те, що спірна земельна ділянка розташована у 2-х кілометровій зоні прибережної захисної смуги азовського моря.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ст.90 Водного Кодексу окреслено, що прибережна захисна смуга може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів.

Згідно зі статтями 19,20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Так, за положеннями статті 4 ВК України, статті 58 ЗК України до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Водночас за змістом пункту 2.9 Порядку № 434 у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486, з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Відповідно до положень частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом ( пункт «г» частини третьої статті 83 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішень про надання земельних ділянок у власність).

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Так, частиною першою статті 59 ЗК передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК)

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Також суд наголошує, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст.50 ЗК).

Визначальною ознакою земель рекреаційного призначення є їх цільове використання: для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Зміст понять "відпочинок", "туризм", "спортивні заходи" розкривається у спеціальних нормативно-правових актах України.

Відповідно до Закону України "Про туризм" туризм - це тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздо­ровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Закон України "Про фізичну культуру і спорт" визначає поняття "спорт" як органічну частину фізичної культури, особливу сферу виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Основною формою функціонування та вияву спорту є спортивні змагання, що організовуються за відповідними правилами з метою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей в різних видах спорту, з офіційним визначенням переможців змагань. Стаття 11 цього Закону зобов'язує місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування сприяти розвитку спорту шляхом обладнання спортивних споруд в жилих районах, в парках культури і відпочинку, а ст.40 встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі та спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення. Діяльність щодо організації відпочинку регламентується Основами законодавства України про культуру.

Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення залежать від місця їх розташування, виду природних, об'єктів на них та виду об'єкта, визначеного як рекреаційний.

До земельних ділянок, на яких розташовані природні рекреаційні ресурси, зокрема, належать ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, мальовничі місця, що є об'єктами туризму, тощо (ст.51 ЗК).

Відповідно до ст.9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, однак всупереч ст.9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та ч.9 ст.118 ЗК обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_4 проведена не була, висновки суду першої інстанції про порушення міською радою земельного законодавства при передачі спірної ділянки у власність відповідачу відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.

При перевірці дотримання вимог земельного законодавства Державною Інспекцією встановлені факти порушення земельного законодавства при передачі відповідачу спірної земельної ділянки.

Як підсумок, аргументи скарги з цього питання не є виправданими. Інші доводи скарги не впливають на зміст ухваленого судом рішення.

Викладені порушення застосування положень земельного законодавства прокурором встановлені у 2013 році, а отже в межах трирічної давнини.

Керуючись ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07.10.2014 року у цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: