Р І ШЕ Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

(заочне)

Справа № 752/10631/14-ц

Провадження № 2/752/1520/15

16.02.2015 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Фролова М.О., за участі секретаря Титоренка А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Акцент Банк" про захист прав споживача, розірвання депозитних договорів та стягнення заборгованості, -

встановив:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся у Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент Банк" (надалі - відповідач) про захист прав споживача, розірвання депозитних договорів та стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 31.10.2013 року між сторонами було укладено депозитні договори, згідно умов кожного з договорів прибутковість була встановлена в 19,5% річних, а термін дії договору - по 31.10.2014 року. Однак відповідач порушує взяті на себе зобов'язання, у зв'язку із чим, позивач просив суд розірвати укладені депозитні договори, стягнути з ПАТ «Акцент-Банк» на користь позивача суму в розмірі 452212,84 гривні, яка складається з тіла депозиту та невиплачених відсотків - 409526,23 гривня, інфляційні витрати в розмірі 29589,91 гривня, 3% річних від простроченої суми - 3096,69 гривні та моральну шкоду в сумі 10000,00 гривень.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (а. с. 86). Про причини неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене та позицію представника позивача, який не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі, суд вважає за можливе ухвалити рішення у відсутність відповідача за наявними у справі доказами, яким задовольнити позовні вимоги, виходячи з наступного.

31 жовтня 2013 між позивачем та відповідачем було укладено наступні депозитні договори: SАМАВ01000001500024 на суму 150 000 грн., SАМАВ01000001500049 на суму 156 000 грн., SАМАВ01000001500045 на суму 76 000 грн.

Згідно умов кожного з договорів прибутковість була встановлена в 19,5% річних, а термін дії договору - по 31.10.2014 р. (а. с. 8-13).

Згідно п. 2 кожного із зазначених договорів відсотки виплачуються на рахунок / картку для зарахування відсотків за вкладом по закінченні кожного цілого місяця, який минув з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплаті коштів з депозитного рахунку та достроковому росторгненню депозитів, на що отримав відповідь про неможливість задоволення такої вимоги (а. с. 15-17).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ч. 2 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягає виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 2, ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Частиною 3 ст. 1060 ЦК України передбачено, якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списано з рахунка вкладника з інших підстав.

Окрім того, відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, згідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд бере до уваги суму розрахунку, наданого позивачем, щодо розміру невиплачених відсотків, інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми, оскільки відповідач не надав заперечень щодо стягнення та щодо розміру такої суми.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторін, які посилаються на обставини, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із принципу змагальності сторін закріпленому у ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Таким чином, на основі з'ясованих обставин, на які посилалась сторона позивача, як на підставу своїх вимог підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, окрім того, враховуючи що стороною відповідача заперечень надано не було, доказів зворотнього в судове засідання не представлено, оцінивши їх належність наданих доказів, їх допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку про необхідність задовольнити частково вимоги позивача.

Разом з тим, необґрунтованою є вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача виходячи із наступних міркувань.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції) відповідно до закону.

Узагальнюючи судову практику у спорах про відшкодування моральної шкоди Верховний Суд України у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначає, що судам необхідно в кожній справі з'ясовувати чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Таким чином, оскільки законодавство про захист прав споживачів допускає відшкодування моральної шкоди тільки у випадку заподіяння шкоди завданої внаслідок недоліків продукції (послуг) у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. 2 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 629, 1056,-1, 1058, 1060, 1061 ЦК України, ст.ст. 10. 11, 60, 169, 212, 213, 215, 216, 224,225, 226, 227 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Акцент Банка" про захист прав споживача, розірвання депозитних договорів та стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Розірвати депозитні договори SАМАВ01000001500024 на суму 150 000 грн. від 31.10.2013 року, SАМАВ01000001500049 на суму 156 000 грн. від 31.10.2013 року, SАМАВ01000001500045 на суму 76 000 грн. від 31.10.2013 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк», код ЄДРПОУ 14360080, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, грошову суму в розмірі 442212 (чотириста сорок дві тисячі двісті дванадцять) гривень, 83 копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк», код ЄДРПОУ 14360080, на користь держави судовий збір в розмірі 3654,00 гривні.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Голосіївським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Зазначена апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Суддя