АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/484/15 Справа № 201/6277/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Григорченко Е.І.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів - Кочкової Н.О., Максюти Ж.І.

при секретарі - Новицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи Національний банк України і Торгово-промислова палата України про стягнення вкладу та відсотків по договору,

встановив:

ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2014 року, де ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2014 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.10.2013 року між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу «Стандарт», згідно якого ОСОБА_2 в цей день в регіональному відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», яке знаходиться в м. Керч, було відкрито рахунок по договору № SAMDN80000738838639, відповідно до якого позивач передав ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в розмірі 6000 доларів США для їх розміщення на депозитному рахунку банка на мінімальний термін вкладу - на три місяці, тобто по 28 січня 2014 року із зобов'язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою 6,5% річних. 28 січня 2014 року строк дії договору закінчився, позивачка ОСОБА_2 звернулася до банку з заявою про повернення суми депозитного вкладу та нарахованих відсотків.

Враховуючи встановлені обставини вимоги законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки в травні 2014 року фактично конфіскована частина майнового комплексу ПАТ КБ «ПриватБанк», що використовувався у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», та відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК та міста Севастополя не мав можливості здійснювати банківську діяльність, після окупації АРК та міста Севастополя. Зобов'язання за договорами з ПАТ КБ «ПриватБанк», укладеними працівниками Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», виконує АНО «ФЗВ» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополь.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями учасників процесу.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, ст. ст. 3, 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», п. 5 Постанови Національного банку України від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя»,ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки позовні вимоги не доведені.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, що суд не врахував, що депозитний вклад № SAMDN80000738838639 є чинним і був автоматично продовжений до 29.04.2014 року, а відповідач 14.03.20114 року припинив обслуговувати картку-рахунок НОМЕР_1, квитанцію про зарахування 29.11.2013 року 32,12 доларів США, як капіталізація процентів за договором/а.с. 14/, не можуть бути, в даному випадку, підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки у відповідності до ст. 10 ЦПК України позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.

Проте належні та допустимі докази, які б підтверджували, в установленому законному порядку, розмір депозитного вкладу № SAMDN80000738838639 на теперішній час, або його залишок в разі зняття коштів з вкладу.

Надані до апеляційного суду довідки (а.с. 237-240), не можуть бути прийняті до уваги з зазначених вище підстав, оскільки, в даному випадку, не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували розмір вкладу та відсотків на теперішній час.

Представник відповідача пояснив, що банк, внаслідок подій в АР Крим позбавлений можливості отримати будь-яку інформацію щодо розміру вкладу на цей час.

Представник позивача в апеляційному суді пояснив, що позивач до окупації АР Крим користувався депозитними коштами та знімав їх.

Посилання апелянта на те, що суд безпідставно прийняв до уваги заперечення відповідача, що з травня 2014 року, внаслідок окупації АР Крим, фактично здійснена конфіскація частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПриватБанк», що використовувався у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки зазначені обставини підтверджуються зазначеними судом першої інстанції, судовими рішеннями Центрального районного суду м. Сімферополя від 21 квітня 2014 року, 04 червня 2014 року, Банком Росії тощо. Крім того зазначені обставини щодо окупації АР Крим, є загально відомими і не потребують доказування відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України.

Допущені судом порушення вимог норм процесуального права, на які посилається позивач щодо не залучення держави до участі у справі тощо, не вплинули на законність правильного по суті рішення суду.

Посилання апелянта на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд, в даному випадку, не вийшов за межі позовних вимог, так як не ухвалив рішення в зазначеній апелянтом частині. Відповідно до вимог ст. 219 ЦПК України в разі допущення у судовому рішенні описки, суд може виправити їх з власної ініціативи, або за заявою осіб.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення апелянтом норм права та до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судом першої інстанції оцінки, і висновків суду не спростовують.

Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набуває законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів, з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: