Справа №22-ц-914 2006 р. Головуючий у 1-й інстанції Собина О.І.
Категорія 39 Суддя-доповідач Батюк А.В.
РІШЕННЯ іменем України
15 червня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Шевченка В.А.,
суддів - Батюка А.В., Криворотенка В.І.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Сумське міське бюро технічної інвентаризації"
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 квітня 2006 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Сумське міське бюро технічної інвентаризації", третя особа: ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди
та на додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 квітня 2006 року в цій же справі,
встановила:
У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, який у подальшому уточнила. Свої вимоги мотивувала тим, що з 1975 року працювала у КП "СМБТІ" на різних посадах. У 2004 році, у зв'язку з досягненням пенсійного віку, адміністрація підприємства почала наполягати на укладенні з нею строкового трудового договору. 28.12.2005 року ОСОБА_1 ознайомили з наказом про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням дії строкового договору. 30.12.2005 року їй видали трудову книжку, але остаточного розрахунку не провели.
Просила визнати недійсним наказ №НОМЕР_1 від 28.12.2005 року про її звільнення з роботи, поновити на попередній посаді, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, невиплачену заробітну плату та 3000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 квітня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ №НОМЕР_1 від 28.12.2005 року про звільнення ОСОБА_1, інженера з видачі замовлень, з 01.01.2006 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з видачі замовлень КП "СМБТІ" з 01.01.2006 року.
Стягнуто з КП "СМБТІ" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 1249 грн. 69 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6747 грн. 96 коп. без відрахувань необхідних податкових платежів та моральну шкоду в сумі 500 грн.
Стягнуто з КП "СМБТІ" на користь держави судовий збір в сумі 68 грн. та 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення.
2
Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 квітня 2006 року вказане рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на їх користь заробітної плати за один місяць звернуто до негайного виконання.
В апеляційній скарзі КП "СМБТІ", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
При цьому вказувало, що строковий трудовий договір було укладено на прохання позивачки.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом №НОМЕР_2 від 31.12.1986 року ОСОБА_1 переведено в Сумське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації за узгодженням між керівниками, де працювала на різних посадах.
Наказом №НОМЕР_3 від 10.01.2004 року ОСОБА_1, при досягненні нею пенсійного віку, звільнено з посади старшого інженера за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) на підставі її заяви.
Не можна погодитись з доводами ОСОБА_1, що її примушували звільнитись з посади старшого інженера КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" у зв'язку з досягненням пенсійного віку.
Це не вбачається з матеріалів справи і всупереч ст. 60 ЦПК України ОСОБА_1 не довела.
Також, при цьому слід врахувати, що наказом по КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" №НОМЕР_4 від 10.01.2004 року посада старшого інженера бюро була скорочена.
З цього слідує, що у сторін були всі підстави для розірвання трудового договору 10.01.2004 року за ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.
З 12 січня 2004 року ОСОБА_1 була прийнята на іншу посаду - це інженер по видачі замовлень по строковому трудовому договору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Відповідно до посадових обов'язків та штатних розписів, як трудові обов'язки так і заробітна плата у старшого інженера та інженера по видачі замовлень - різні.
У зв'язку з цим, доводи ОСОБА_1, що вона продовжувала працювати з 12.04.2004 року на тій же займаній посаді і з тими ж умовами праці, безпідставні.
Не можна погодитись з доводами позивачки, що її примусили укласти строкову трудову угоду.
У матеріалах справи є заява ОСОБА_1, яка була нею особисто складена, про прийняття її на роботу з 12.01.2004 року на строк до 01 січня 2006 року, вона знайомилася з наказом про прийняття її на роботу, підписувала його, додатково укладала письмову трудову угоду, працювала та не оспорювала наказу. При цьому слід врахувати, що змінилось керівництво підприємства і ОСОБА_1 ніхто ніяким чином не перешкоджав оспорити наказ виданий попереднім керівником.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається і з урахуванням інтересів працівника, наприклад, на його прохання.
Якого-небудь тиску при укладенні строкового трудового договору на позивачку, судовою колегією не було встановлено і в матеріалах справи відсутні які-небудь докази з цього приводу.
Всупереч ст. 60 ЦПК України доказів на підтвердження того, що договір було укладено під примусом з боку відповідача, ОСОБА_1 суду не надала.
У зв'язку з цим, є всі підстави вважати, що строковий трудовий договір був укладений добровільно, на прохання позивачки.
Суд першої інстанції розглядаючи спір по суті дійшов висновку, що з позивачкою 12.01.2004 року був укладений контракт.
У той же час, звертаючись до суду ОСОБА_1 не вважала, що з нею був укладений контракт, не зазначав цього і представник відповідача. Не вбачається цього і з трудового договору (а. с. 3). Крім цього, діючим законодавством не передбачено укладення контракту з працівником даної посади.
У матеріалах справи відсутні які-небудь докази, що між сторонами був укладений контракт.
Виходячи зі змісту ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні контракту та у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору.
Є всі підстави вважати, що між сторонами був укладений трудовий договір в письмовій формі.
Згідно ч.З ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Як вбачається з викладеного вище, контракт є одним із видів строкового трудового договору, а тому не можна погодитись, що трудовий договір укладений на певний строк та контракт є тотожними поняттями.
З цього слідує, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами було укладено контракт, а не письмовий трудовий договір на прохання працівника, що узгоджується з доказами наявними у справі та поясненнями сторін..
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Останній робочий день позивачки припадав на 01.01.2006 року, в який вона не працювала.
Виходячи з матеріалів справи ОСОБА_1 не ставила вимогу перед відповідачем про проведення з нею розрахунку.
У матеріалах справи відсутні які-небудь докази, що позивачка зверталась до підприємства за отриманням розрахунку і всупереч ст. 60 ЦПК України вона іншого не довела.
До того ж, в матеріалах справи є платіжні відомості на виплату заробітної плати за січень та лютий 2006 року по КП "Сумське МБТІ", в яких була зазначена і ОСОБА_1, але заробітна плата нею не отримувалась і суми розрахунку депонірувались на рахунку БТІ.
Комунальним підприємством "Сумське МБТІ" направлявся лист ОСОБА_1 (а. с. 11, 12) про необхідність отримання належних їй грошей, але позивачка за ними не зверталась і отримала їх лише в травні 2006 року, що підтвердила вона в судовому засіданні апеляційного суду.
У зв'язку з цим, колегія судців вважає, що не було вини КП "Сумське МБТІ" у затримці виплати розрахунку ОСОБА_1, а тому й немає підстав для стягнення середнього заробітку на користь позивачки у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України.
Також не було встановлено, що діями відповідача позивачці була заподіяна моральна шкода, т. я. не було встановлено порушення її трудових прав підприємством.
Не можна погодитись, що внаслідок діянь КП "Сумське МБТІ" ОСОБА_1 була залишена без засобів до існування, т. я. вона є пенсіонеркою і отримує щомісячно пенсію за віком.
За таких обставин місцевий суд дійшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, що потягло неправильне застосування норм матеріального права, а тому згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати рішення суду і ухвалити нове відмовивши ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. З ст. 81 та ст. 88 ЦПК України необхідно стягнути із КП "СМБТІ" на користь державного підприємства "Судовий інформаційний центр" 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в Апеляційному суді Сумської області.
При таких обставинах колегія суддів вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» задовольнити.
Скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 квітня 2006 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 квітня 2006 року в даній справі та ухвалити нове.
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю вимог.
Стягнути з Комунального підприємства «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» на користь державного підприємства "Судовий інформаційний центр" ЗО грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в Апеляційному суді Сумської області.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.