П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2015 року м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,

суддів:Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф.,Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С.,

за участю: засудженого захисниканачальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В., ОСОБА_16 у режимі відеоконференції, ОСОБА_17,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_16 за заявою захисника ОСОБА_17 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року,

установила:

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 листопада 2012 року ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого вироком Закарпатського обласного суду від 16 жовтня 1990 року за статтею 19, пунктами «a», «г» статті 93, частиною 3 статті 142 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, засуджено за: пунктом тринадцятим частиною другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років; частиною першою статті 129 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі статті 70 КК ОСОБА_16 визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 12 років.

ОСОБА_16 визнано винуватим у тому, що він 19 листопада 2010 року приблизно о 22 годині 10 хвилин як особа, яка раніше вчинила умисне вбивство, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на кухні квартири АДРЕСА_1 під час бійки, яка виникла на ґрунті ревнощів, умисно з метою позбавлення життя ОСОБА_18 завдав йому один удар ножем у ліву половину грудної клітки, пошкодивши навколосерцеву сумку, правого шлуночка, правого передсердя серця, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер.

Приховуючи сліди злочину, ОСОБА_16 перемістив тіло ОСОБА_19 на сходинковий майданчик третього поверху цього будинку. При цьому він пригрозив ОСОБА_20 убивством, якщо вона заявить працівникам міліції, що це він завдав удар ножем ОСОБА_19 Висловлені ОСОБА_16 погрози ОСОБА_20 було сприйнято як реальні.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 10 вересня 2013 року вирок щодо ОСОБА_16 змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання на пояснення засудженого ОСОБА_16 як на доказ підтвердження його вини у вчиненні злочинів та ухвалено вважати обставиною, що обтяжує покарання засудженого - рецидив злочину.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 5 серпня 2014 року касаційні скарги захисника ОСОБА_21 та засудженого ОСОБА_16 залишила без зміни.

У поданій в строк, встановлений частиною другою статті 40014 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року), заяві до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ захисник ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_16 порушив питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року щодо ОСОБА_16 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На обґрунтування своїх вимог захисник ОСОБА_17 зазначає, що ОСОБА_16 не мав умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_19, а тому його дії необхідно перекваліфікувати з пункту тринадцятого частини другої статті 115 КК на частину другу статті 121 КК.

Як на приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу Верховного Суду України від 12 січня 2006 року, зі змісту якої вбачається, що вироком апеляційного суду особу ОСОБА_22 засуджено за пунктом тринадцятим частини другої статті 115 КК за те, що він під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно завдав потерпілому численні удари ногами в різні частини тіла, наступив на шию, та умисно вбив потерпілого. Касаційний суд перекваліфікував дії особи ОСОБА_22 з пункту тринадцятого частини другої статті 115 КК на частину другу статті 121 КК, оскільки у засудженого не було умислу на вбивство потерпілого.

У рішенні касаційного суду від 16 вересня 2008 року йдеться про те, що вироком апеляційного суду ОСОБА_1 засуджено за частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК та частиною другою статті 15, пунктом тринадцятим частини другої статті 115 КК за те, що на ґрунті особистих неприязних стосунків з метою вбивства ОСОБА_2 умисно завдав йому удар кухонним ножем в ліву частину грудної клітки. Проте з причин, що не залежали від його волі, цей злочин не довів до кінця, оскільки в конфлікт втрутився ОСОБА_3 і потерпілому вдалось залишити квартиру. Згодом, розгнівавшись на ОСОБА_3, з метою її вбивства, завдав останній удар цим же кухонним ножем у ліву частину грудної клітки, але злочин не довів до кінця, оскільки потерпіла вибігла на сходовий майданчик, де вже знаходились сусіди. Суд касаційної інстанції перекваліфікував дії ОСОБА_1 з частини другої статті 15, частини першої статті 115 КК та частини другої статті 15, пункту тринадцятого частини другої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК.

В ухвалі Верховного Суду України від 19 серпня 2009 року зазначено, що вироком апеляційного суду ОСОБА_7 засуджено за частиною другою статті 15, пунктом тринадцятим частини другої статті 115 КК за те, що на ґрунті помсти з метою вбивства ОСОБА_9 дерев'яною битою завдав ОСОБА_8 удар по голові, якого помилково прийняв за ОСОБА_9, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння, але смерть його не настала, оскільки було надано своєчасну медичну допомогу. Касаційний суд перекваліфікував дії засудженого з частини другої статті 15, пункту тринадцятого частини другої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК, оскільки вважає, що у засудженого не було умислу на заподіяння смерті, а він тільки захищався.

Захисник ОСОБА_17 вважає, що вчинене суспільно небезпечне діяння ОСОБА_16 та особами у порівнюваних рішеннях за своєю суттю є подібними, однак кваліфіковано за різними статтями кримінального закону. Просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2014 року щодо засудженого ОСОБА_16 та прийняти нове судове рішення, яким перекваліфікувати дії засудженого з пункту тринадцятого частини другої статті 115 КК на частину другу статті 121 КК.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_17 і засудженого ОСОБА_16 на підтримання поданої заяви, прокурора про відмову у задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю обставин, які підтверджують неоднакове застосування норми закону про кримінальну відповідальність, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали провадження, обговорила вимоги, зазначені в заяві, та дійшла висновку про таке.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 40012 КПК 1960 року підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону - це різне, відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту (суті) норми кримінального закону.

Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом першим частини першої статті 40012 КПК 1960 року, Верховний Суд України взяв до уваги встановлені судом обставини, які викладені у судовому рішенні, що набрало законної сили, і дійшов висновку, що в оспорюваному і порівнюваному рішеннях суспільно небезпечні діяння є подібними.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (частина друга статті 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у своїх рішеннях послідовно підтверджує правову позицію, що правильне застосування норми закону передбачає встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально - правовою нормою (справа № 5-34кс13, № 5-27кс 14).

ОСОБА_16 обвинувачувався у вчиненні умисного вбивства, як особа, яка раніше вчинила умисне вбивство, від цього обвинувачення захищався у суді й за вчинення інкримінованих дій був засуджений. Касаційний суд погодився з таким правозастосуванням.

У кримінальній справі, в якій оспорюється рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що ОСОБА_16, заподіюючи тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_19 у спосіб та за обставин, викладених у вироку, розумів можливі наслідки своїх дій, у тому числі й ті, що фактично настали. При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_16, завдаючи один удар ножем в ліву половину грудної клітки, усвідомлював небезпечний характер своїх дій, що посягають на життя потерпілого, і передбачав, що наслідком таких дій може стати смерть останнього.

Згідно з висновком судово-медичного експерта від 20 листопада 2010 року смерть ОСОБА_19 настала внаслідок проникаючого колото-різаного поранення лівої половини грудної клітки з пошкодженням навколосерцевої сумки, правого шлуночка, правого передсердя серця, що привело до гемотампонади серця і стало безпосередньою причиною смерті. Найбільш можлива ширина заглибленої рани на шкірі частини предмета становила 3,3-3,5 см, предмет діяв під гострим кутом нахилу його площини до травмованої ділянки тіла (а.с. 111-116 т. 1).

Таким чином, вважати, що засуджений, завдаючи потерпілому один удар ножем в грудну клітку в ділянку серця, не мав умислу на вбивство потерпілого, про що йдеться у заяві захисника, немає підстав.

З огляду на зазначені обставини дії ОСОБА_16 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за пунктом тринадцятим частини другої статті 115 КК.

Крім того, з обставин справи видно, що ОСОБА_16, за його словами, хоч і не бажав смерті потерпілого, але передбачав, що завдаючи один удар ножем в ліву частину грудної клітки, свідомо допускав настання таких наслідків, тобто його дії свідчать про вчинення умисного вбивства потерпілого з непрямим умислом.

Однак ця обставина ніяк не впливає на правильність кваліфікації його дій і тому не є підставою для задоволення заяви.

У наданих для порівняння копіях ухвал Верховного Суду України від 12 січня 2006 року, 16 вересня 2008 року та від 19 серпня 2009 року щодо засудженого ОСОБА_22, ОСОБА_1 і ОСОБА_7 фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалені ці рішення, подібні за окремими елементами складу злочину до обставин діяння, вчиненого ОСОБА_16, однак слушно отримали іншу кримінально-правову оцінку за частиною першою статті 121 КК.

Так, в ухвалі від 12 січня 2006 року касаційний суд перекваліфікував дії особи ОСОБА_22 з пункту тринадцятого частини другої статті 115 КК на частину другу статті 121 КК, оскільки судом не враховано, що сам факт завдання потерпілому численних ударів не свідчить про умисне вбивство та не враховано ставлення засудженого до вчиненого.

Зокрема, особа ОСОБА_22, потерпілий ОСОБА_23 і свідок ОСОБА_24 у день вбивства розпивали спиртні напої. Будучи в нетверезому стані, з'ясовували між собою стосунки і весь час сварилися. Надвечір між особою ОСОБА_22 і потерпілим ОСОБА_23 знову виник конфлікт, оскільки свідок ОСОБА_24 поскаржилася на останнього, що він її часто б'є. Захищаючи власницю квартири та маючи намір провчити потерпілого ОСОБА_23, особа ОСОБА_22 побив його руками і ногами. Однак особа ОСОБА_22 на прохання свідка ОСОБА_24 припинив бити потерпілого ОСОБА_23 та примусив його піти вмитись. Після цього особа ОСОБА_22 знову почав бити потерпілого ОСОБА_23, але на прохання свідка ОСОБА_24 припинив свої дії і пішов з квартири.

У справі щодо ОСОБА_1 врахувавши всі обставини вчинення злочину ОСОБА_1, спосіб заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 й ОСОБА_3, поведінку засудженого і потерпілих, яка передувала події та після неї, їх відносини, касаційний суд визнав, що засуджений, завдаючи потерпілим ударів ножем, усвідомлював, що спричиняє їм тяжкі тілесні ушкодження, але не мав умислу на їх вбивство, а тому перекваліфікував дії ОСОБА_1 з частини другої статті 15, частини першої статті 115 КК та частини другої статті 15, пункту тринадцятого частини другої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК.

У іншій справі щодо ОСОБА_7 касаційний суд встановив, що мотивуючи рішення про кваліфікацію дій засудженого як закінчений замах на умисне вбивство, суд зазначив, що ОСОБА_7 мав умисел на позбавлення життя людини і з цією метою умисно, з великою силою завдав удар предметом в життєво важливий орган голову потерпілому, але смерть останнього не настала з причин, які не залежали від волі засудженого.

Однак судом не було враховано, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

У зв'язку з цим касаційний суд дійшов до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з частини другої статті 15, пункту тринадцятого частини другої статті 115 КК на частину першу статті 121 КК.

Тому у рішеннях, які порівнюються, де касаційний суд дійшов висновку про перекваліфікації дій засуджених на частину першу статті 121 КК, фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, вчинених особа ОСОБА_22, ОСОБА_1 і ОСОБА_7, та обставини злочину, вчиненого ОСОБА_16, хоча за зовнішнім виявом мають спільні риси, тобто є подібними, але відрізняються за об'єктивною та суб'єктивною сторонами. І ця відмінність не викликала неоднакового застосування норми матеріального закону.

Враховуючи викладене, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вважають, що доводи, наведені у заяві захисника ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_16 про те, що суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, не підтвердилися і тому його заява задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, статтями 40021 , 40023 , 40024 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_16.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом другим частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Головуючий А.І. Редька

Судді:

С.М. Вус М.Є. Короткевич

Л.Ф. Глос О.Т. Кузьменко

Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар

В.В. Заголдний Б.М. Пошва

Г.В. Канигіна А.М. Скотарь

М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк Т.С. Таран