У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2015 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,
суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,
при секретарях:Тімчинській І.О.,Волевач О.В.,
за участю начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника ОСОБА_19 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року у кримінальній справі щодо ОСОБА_20,
установила:
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2013 року ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, засуджено за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк одинадцять років.
ОСОБА_20 визнано винуватим у тому, що він 25 квітня 2013 року після опівночі, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, поблизу будинку АДРЕСА_1 під час конфлікту з ОСОБА_21, що виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно вдарив його колюче-ріжучим предметом у груди, внаслідок чого той помер.
Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 29 січня 2014 року вирок щодо ОСОБА_20 залишив без змін.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 5 червня 2014 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_20 залишила без змін.
У заяві захисник просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року, а справу направити на новий касаційній розгляд. Він стверджує, що дії ОСОБА_20 кваліфіковано неправильно, оскільки засуджений вчинив умисне вбивство потерпілого при перевищенні меж необхідної оборони. На думку захисника, засуджений зазнав протиправного нападу з боку ОСОБА_21 і, захищаючись, діяв у стані необхідної оборони, але перевищив її межі. Вважає, що дії ОСОБА_20 необхідно кваліфікувати не за статтею 115 КК, а за статтею 118 КК, як і діяння, інкриміновані особам у рішеннях, які надаються для порівняння.
Як на приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 грудня 2011 року, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду ОСОБА_5 засуджено за частиною першою статті 115 КК за те, що в результаті конфлікту, який виник на побутовому рівні, умисно почав завдавати численні удари по тулубу потерпілого складним ножем, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого. Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду і перекваліфікував дії засудженого з частини першої статті 115 КК на статтю 118 КК, дійшовши висновку, що засуджений не мав умислу на вбивство потерпілого. Касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду.
У рішенні касаційного суду від 11 червня 2013 року вказано, що ОСОБА_5 засуджено за статтею 118 КК за те, що під час святкування Нового року на ґрунті особистих неприязних стосунків виникла сварка з ОСОБА_6, яка переросла у бійку, але вона була припинена присутніми. Після цього ОСОБА_6 запросив ОСОБА_5 у загальний коридор гуртожитку для розмови, під час якої почав завдавати останньому тілесні ушкодження. ОСОБА_5, захищаючись від ударів ОСОБА_6, умисно завдав удар ножем потерпілому, внаслідок чого він помер. Суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили без зміни рішення суду першої інстанції.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю обставин, які підтверджують неоднакове застосування норм закону України про кримінальну відповідальність, дослідила матеріали справи та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви та дійшла висновку про таке.
Верховний Суд України (далі - Суд) переглядає ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року щодо ОСОБА_20 за наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
Правові висновки у цьому питанні Судом надавались (справи: № 5-12кс14, № 5-29кс14, № 5-34кс14), вони зводились до наступного.
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме: прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у випадку необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
За фактичними обставинами справи конфлікт біля магазину спровокував засуджений ОСОБА_20 Саме він, побачивши незнайомого йому ОСОБА_21, несподівано образив його. ОСОБА_21 обурився. Почувши на свою адресу образливі слова, він змушений був захищати себе, свою гідність. Розпочався конфлікт і бійка, яку припинив очевидець. ОСОБА_20 це не зупинило. Він покинув місце події, але незабаром повернувся і знову зчепився з ОСОБА_21 Розв'язав бійку вдруге і, маючи при собі металевий гострий предмет (типу слюсарного інструменту, довжиною - не менше 10 см), вдарив ним потерпілого в груди, а сам утік.
Значення має поведінка ОСОБА_20 після нанесення ним удару металевим предметом потерпілому.
Такі обставини дають підстави для висновку, що ОСОБА_20 не перебував у стані необхідної оборони, бо не зазнавав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_21, навпаки, ОСОБА_21 зазнав спочатку образи, а потім і насильства з боку засудженого. Намір ОСОБА_20 вчинити розправу над ОСОБА_21 домінував під час бійки і був визначальним мотивом нанесення удару потерпілому колюче-ріжучим предметом у життєво важливий орган - ділянку серця (застосований предмет проник у груди потерпілого на всю довжину клинка).
Поєднання обставин, обстановки та умов, за яких було вчинено вбивство ОСОБА_21, давало суду касаційної інстанції підстави вважати, що його вчинення було викликане бажанням ОСОБА_20 вчинити розправу над потерпілим. Сукупність таких обставин виключає кваліфікацію умисного вбивства у стані необхідної оборони.
У рішеннях, наданих для порівняння, фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, подібні за окремими елементами складу злочину, вчиненого ОСОБА_20, однак не уподібнюють фактичні обставини цих діянь настільки, щоб визнавати їх однаковими (тотожними) і робити висновок про помилку у виборі та неоднаковому застосуванні однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність. Зміст (характер) фактичних обставин справи у сукупності визначав застосування відповідної кримінально - правової оцінки кожного із зазначених діянь.
У рішенні щодо ОСОБА_5 встановлено, що у потерпілого ОСОБА_6 виник конфлікт з потерпілою ОСОБА_7, яку він вдарив. Коли засуджений ОСОБА_5 заступився за неї, то ОСОБА_6 вдарив його і почав душити. Тільки після цього засуджений застосував ніж щодо потерпілого ОСОБА_6.
В іншому рішенні щодо ОСОБА_5 касаційний суд встановив, що під час святкування Нового року у кімнаті гуртожитку через незначний привід потерпілий ОСОБА_6 намагався завдати удари засудженому ОСОБА_5, повалив його на ліжко, однак їх розборонили. У кімнаті засуджений ніж не виймав і не намагався його застосувати, проявів агресії не виявляв. Згодом саме потерпілий ОСОБА_6 запропонував вийти засудженому ОСОБА_5 у коридор і не бажав, щоб хтось був присутнім під час їх розмови. Свідків, які б бачили, як ОСОБА_5 спричинив потерпілому ОСОБА_6 тілесне ушкодження, не було. Згідно з медичною довідкою у засудженого ОСОБА_5 було виявлено тілесні ушкодження, які згідно з висновком експерта відносяться до середнього ступеня тяжкості.
Оскільки, ознаки складу злочину суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_20, сумісні з ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК, вони точно з цією нормою отримали й кримінально-правову оцінку (кваліфіковані) в оспореному рішенні. Вважати, що суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування однієї і тієї самої норми закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, підстав немає.
Керуючись статтями 445, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_19
Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 цього Кодексу.
Для вирішення питання про кваліфікацію злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Головуючий: А.І. Редька
Судді:
С.М. Вус М.Є. Короткевич
Л.Ф. Глос О.Т. Кузьменко
Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар
В.В. Заголдний Б.М. Пошва
Г.В. Канигіна А.М. Скотарь
М.Р. Кліменко Т.С. Таран
Є.І. Ковтюк В.Ф. Школяров