УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 876/1707/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання           Сідельник Г.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2013 року про зміну способу виконання постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,

встановив:

16 грудня 2013 року начальник Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції звернувся до суду із поданням про зміну способу виконання постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2011 року у справі про зобов’язання здійснити перерахунок і виплату пенсії.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2013 року вказане подання задоволене, замінено спосіб та порядок виконання виконавчого листа по справі № 2а-221/11, виданого 03.07.2013року Шевченківським районним судом м. Львова про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова здійснити нарахування та виплату позивачу передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, обчисленого виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 02 липня 2010 року по 08 грудня 2010 року з урахуванням проведених у цей час виплат шляхом стягнення з управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова в користь ОСОБА_1 861,62 гривень.

Судове рішення оскаржило УПФ України в Шевченківському районі м. Львова. В апеляційній скарзі просить у зв’язку порушенням судом норм матеріального і процесуального права скасувати ухвалу суду і зазначає, що суд фактично змінив не спосіб виконання рішення, а саму суть цього рішення.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2011 року Шевченківським районним судом м. Львова було винесено постанову про зобов'язання УПФ України у Шевченківському районі м. Львова провести перерахунок призначених виплат ОСОБА_1 згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей», виходячи з розміру 30% мінімальної пенсії за віком і виплатити недоплачені, як дитині війни, суми щомісячної державної соціальної допомоги, починаючи з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 08 грудня 2010 року з урахуванням виплачених сум. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2011 року у справі №2а-221/11 скасована і прийнята нова постанова, якою вимоги позивача задоволені частково. Зобов’язано УПФ України в Шевченківському районі м. Львова здійснити та виплатити позивачу ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, обчисленого виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 02 липня 2010 року по 08 грудня 2010 року з урахуванням проведених у цей час виплат. Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача провести нарахування і виплату передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2009 року по 01 липня 2010 року залишено без розгляду.

Згідно з приписами п. 2 ч. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Аналізуючи зміст резолютивної частини постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2013 року та наведених правових норм, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що покладені на відповідача зобов'язання є видом захисту порушених прав позивача шляхом задоволення судом його позовних вимог.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про зміну способу виконання рішення, не звернув увагу та не врахував відмінності між позовною вимогою, як обраним позивачем видом захисту його порушених прав, від способу виконання судового рішення, як одного з його заходів, та змінив постанову суду по суті за відсутності на це процесуальних повноважень.

На переконання апеляційного суду державний виконавець просив змінити не спосіб виконання постанови суду, а судове рішення по суті позовних вимог і вирішити додаткову позовну вимогу про стягнення коштів, яка не була предметом розгляду та дослідження адміністративного суду під час прийняття цієї постанови.

При цьому Львівський апеляційний адміністративний суд зазначає, що захист порушеного права у судовому рішенні та спосіб виконання судового рішення за своїм змістом не є тотожними поняттями (процесуальними інститутами).

Апеляційний суд наголошує, що в адміністративному судочинстві повноваження щодо зміни постанови суду в частині задоволення позовних вимог мають тільки адміністративні суди апеляційної та касаційної інстанцій при перегляді судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку (ст. 198, 223 КАС України).

Крім того, частиною 1 ст. 263 КАС України встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин.

Таким чином, для відстрочення, розстрочення виконання рішення та зміни способу його є такі підстави: для розстрочення та відстрочення - обставини, що ускладнюють виконання, а для зміни способу і порядку виконання - обставини, які роблять виконання неможливим.

З матеріалів справи вбачається, що постанова суду апеляційної інстанції не може бути виконана через відсутність відповідного фінансування з Державного бюджету України.

Таким чином, виконання постанови суду фактично можливе, хоч і за певної умови, а тому підстави для зміни способу виконання рішення суду першої інстанції відсутні.

Відтак, апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції, змінюючи спосіб виконання постанови суду, фактично змінив її суть, а вирішення питання про стягнення коштів як заборгованості за невиплаченою пенсією, яка нарахована у разі виконання рішення адміністративного суду, відноситься до юрисдикції цивільних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2014 року, яка відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов’язковою для застосування судами.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного процесуального питання судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні заяви про зміну способу виконання постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 199, 202, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Львова задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2013 року скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні заяви начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про зміну способу виконання постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 31 січня 2011 року у справі № 2а-221/11.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

           ОСОБА_3