ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2015 р. м. Київ К/9991/82393/11

у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права на перерахунок пенсії та відшкодування майнової шкоди за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 серпня 2006 року,

в с т а н о в и л а:

В червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є полковником запасу Збройних Сил України, з 1999 року отримує пенсію за вислугу років. Позивач має статус учасника бойових дій, тому відповідно до пункту «г» статті 25 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» та частини четвертої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання підвищення до пенсії за вислугу років у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком. Проте Одеським обласним військовим комісаріатом ОСОБА_1 виплачувалося підвищення до пенсії за вислугу років як учаснику бойових дій в розмірі 24,93 грн, а з 1 жовтня 2003 року - 29,87 грн. Просив визнати за позивачем право на отримання підвищення до пенсії як учаснику бойових дій з 1 січня 2000 року; зобов'язати відповідача перерахувати пенсію з урахуванням підвищення до пенсії за участь у бойових діях, яке визначити, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого відповідними законами України про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 - 2004 роки та Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», в розмірах: з 1 січня 2000 року - 324,84 грн, з 1 січня 2001 року - 373,15 грн, з 1 січня 2002 року - 402 грн, з 1 січня 2003 року - 402 грн, з 1 січня 2004 року - 427,03 грн, з 1 січня 2005 року - 498 грн; зобов'язати відповідача виплатити позивачу недоотриману суму підвищення до пенсії за участь у бойових діях за період з 1 січня 2000 року, що утворилась внаслідок перерахунку.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 серпня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2006 року - без змін.

Вказуючи на допущені, на думку представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, представник позивача просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років та має статус учасника бойових дій. З 1999 року позивачу виплачувалося підвищення до пенсії як учаснику бойових дій в розмірі 24,93 грн, а з 1 жовтня 2003 року - 29,87 грн.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» та частиною четвертою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», застосуванню підлягав розмір такого підвищення, встановлений постановами Кабінету Міністрів України від 19 березня 1996 року № 342 та від 3 січня 2002 року №1, які відповідач і застосовував. А тому підстави для задоволення вимог позивача про перерахунок пенсії відсутні.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна.

Згідно із пунктом «г» статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин до 29 квітня 2006 року) особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсії за вислугу років учасникам бойових дій, членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (в редакції до 1 липня 2006 року) було встановлено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років у зазначений період виступала мінімальна пенсія за віком, розмір якої до 1 січня 2004 року визначався за правилами частини третьої статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, а з 1 січня 2004 року - згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

В пункті 2 постанови від 3 січня 2002 року № 1 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок підвищення до пенсії за вислугу років, усупереч положенням зазначених статей цих законів, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років, передбаченого статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», застосуванню підлягав розмір мінімальної пенсії за віком, визначений відповідно до положень частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а до прийняття цього Закону відповідно до положень частини третьої статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті не встановили фактичних обставин щодо строків звернення позивача до суду, наявності чи відсутності підстав для їх поновлення, наявності чи відсутності відповідних звернень позивача до відповідача щодо перерахунку зазначених доплат.

Крім цього, з 1 січня 2007 року відповідно до положень статті 99 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» повноваження щодо призначення та виплати пенсій військовослужбовцям передані органам Пенсійного фонду України.

Оскільки зазначені порушення в силу вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 серпня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Заїка М.М.

Пасічник С.С.