ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2015 року м. Київ К/9991/61638/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Бутенка В.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Парнас" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за касаційною скаргою Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2009 року Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що у 2008 році приватне підприємство "Парнас" не створило передбачену статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" кількість робочих місць для інвалідів. Згідно зі звітом приватного підприємства "Парнас" за 2008 рік форми 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників у 2008 році складала 15 осіб. Середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону на приватному підприємстві "Парнас"повинна становити 1 особу. Згідно відомостей, наданих відповідачем у звіті, інваліди на підприємстві не працювали. Позивач просив з урахуванням уточнень позовних вимог стягнути з приватного підприємства "Парнас" суму адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 4058,93 грн.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року в задоволенні позову Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року апеляційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, судами першої та апеляційної інстанцій неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити новее судове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає,що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що згідно звіту форми № 10-ІІІ приватного підприємства "Парнас" середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2008 році склала 15 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становив 1 особу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що приватним підприємством "Парнас" були надані до Хмельницького міськогоцентру зайнятості звіти форми № 3-ПН про наявність десяти вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів станом на 25січня 2008 року, 19 лютого 2008 року, 17 березня 2008 року, 18 квітня 2008 року, 16 травня 2008 року, 19 червня 2008 року, 25 липня 2008 року, 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 22 жовтня 2008 року, 20 листопада 2008 року та 20 грудня 2008 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відмов від працевлаштування інвалідів на підприємстві не було.
За правилами статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочогомісця.
Згідно з частиною 9 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена КонституцієюУкраїни та Законом України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року № 1251-XII, а заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України "Про внесеннязмін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" від 23 лютого 2006 року № 3483-IV зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується йог обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
У зв'язку з тим, що приватним підприємством "Парнас" вжито усіх передбачених чиним законодавством заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість застосування до приватного підприємства "Парнас" адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Бутенко В.І.