ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2015 року м. Київ К/9991/72535/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Бутенка В.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство» до управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство» на постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 28 лютого 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2011 року,
в с т а н о в и л а:
В січні 2011 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що товариством з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство» частково були своєчасно сплачені страхові внески з авансових виплат, повне перерахування страхових платежів відбувалося при виплаті заробітної плати у відповідності до вимог статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», але відповідачем з порушенням норм зазначеного законодавства, прийнято протиправне рішення про застосування санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату. Крім того, позивач зазначав, що ухвалою господарського суду м. Севастополя від 7 грудня 2010 року порушено провадження у справі за заявою управління Пенсійного фонду України у Нахімовському районі м. Севастополя до товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство» про визнання боржника банкрутом, у зв'язку з чим відповідач не мав права нараховувати позивачу фінансові санкції.
Просив визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя від 28 грудня 2010 року №38210 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків.
Постановою окружного адміністративного суду м. Севастополя від 28 лютого 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2011 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство» залишено без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 28 лютого 2011 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство», судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що за несвоєчасну сплату страхових внесків з виплачених авансових сум управлінням Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя прийняте рішення від 28 грудня 2010 року № 38210 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків.
Спірне рішення прийняте відповідачем за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року. Несвоєчасна сплата страхових внесків сторонами не заперечувалась.
Згідно частини шостої статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-VI страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду.
При цьому в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід).
У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду.
У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 20 Закону № 1058-VI днем сплати страхових внесків вважається у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку органу Пенсійного фонду або у випадках, передбачених цим Законом, на рахунок Накопичувального фонду - день списання установою банку, установою державного казначейства України суми платежу з банківського рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.
Відповідно до пункту 7 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-VI за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків, передбачених цим Законом, виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 50 відсотків сум несплачених або своєчасно не сплачених авансових платежів.
Оскільки страхові внески за спірний період при здійсненні протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, позивачем одночасно з видачею зазначених сум сплачувалися в неповному обсязі, що привело до порушення позивачем строків їх сплати відповідно до вищенаведених законодавчих норм, відповідач прийняв рішення № 38210 від 28 грудня 2010 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків.
Доводи позивача про те, що після порушення ухвалою господарського суду м. Севастополя від 7 грудня 2010 року провадження у справі за заявою управління Пенсійного фонду України у Нахімовському районі м. Севастополя до товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство» про визнання боржника банкрутом, відповідач не мав права нараховувати фінансові санкції не відповідають вимогам частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону України № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Положення статті 12 Закону № 2343-XII, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові санкції (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, що підпадають під поняття мораторію.
Таким чином, ці положення необхідно застосовувати у контексті статті 1 вказаного Закону, де наведено визначення мораторію.
На застосування фінансових санкцій, здійснене рішенням управління Пенсійного фонду України у Нахімовському районі м. Севастополя від 28 грудня 2010 року № 38210, встановлені Законом № 2343-XII обмеження не поширюються, оскільки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє відповідним органам нараховувати загальнообов'язкові виплати, фінансові санкції та пеню, які виникли до, а виявлені були після порушення провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю спільне російсько-українське підприємство «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство».
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення управління Пенсійного фонду України в Нахімовському районі м. Севастополя від 28 грудня 2010 року №38210 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольський судноремонтний завод «Лазаревське Адміралтейство» без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 28 лютого 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Бутенко В.І.