Справа № 706/1261/14-ц

УХВАЛА

іменем України

"23" лютого 2015 р. м. Христинівка

Христинівський районний суд Черкаської області в складі: головуючого судді Вітер Л. А., при секретарі Лещенко О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Христинівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди за бездіяльності судді,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до судді Уманського міськрайонного суду про відшкодування шкоди і прохає стягнути з ОСОБА_2 судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області 100 грн. матеріальної шкоди і 849 грн. компенсації моральної шкоди на його користь.

11.02.2015 року позивач подав письмову заяву, в якій збільшив позовні вимоги і прохав стягнути з відповідача 1898 грн. моральної шкоди додатково.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.02.2014 р. він звернувся до Уманського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 Заява пройшла реєстрацію і для її розгляду був визначений суддя ОСОБА_2 До 26.08.2014 року суддя не вирішив питання про прийняття справи до розгляду, хоч позивач неодноразово звертався до судді.

Позивач вважає бездіяльність судді незаконною, що порушує його право на розумний строк розгляду справи, порушує його право на судовий захист.

Позивач вказує, що бездіяльністю судді нанесено йому моральну шкоду, яка полягає в приниженню його як позивача, а також матеріальну шкоду в сумі 100 грн., що складається з витрат на придбання ліків.

Під час розгляду справи позивач подав письмову заяву, в якій додатково обґрунтував позовні вимоги і вказав, що бездіяльність щодо розгляду справи проявлена фізичною особою, яка діяла за межами правосуддя, поскільки до 26.08.2014 р. суддя провадження у справі не відкривав, тому ОСОБА_2. не набув статусу судді і є фізичною особою, тому повинен нести відповідальність на загальних підставах. Також позивач вважає ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 21.02.2014 року сфальсифікованою, винесену задніми числами.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з'явився, в своїй заяві прохає справу слухати в його відсутність. Подав письмове заперечення проти позову, вказуючи що позивач не обгрунтував свої позовні вимоги. Прохає справу закрити, поскільки розгляд вказаних позовних вимог нормами ЦПК України не передбачено.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі слідуючого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 18.02.2014 року звернувся до Уманського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 Заява зареєстрована під №705/1070/14; 2/705/587/14 і для її розгляду був визначений суддя ОСОБА_2

Ухвалою судді ОСОБА_2 від 21.02.2014 р. позовну заяву залишено без руху.

06.05.2014 р., 15.05.2014 р., 16.06.2014 р., 12.08.2014 р. позивач звертався з письмовими заявами до судді ОСОБА_2. та голови Уманського міськрайонного суду стосовно незаконних дій судді по розгляду справи за його позовом до ОСОБА_3

Позовні вимоги позивач обґрунтовує бездіяльністю судді щодо розгляду справи, яка передана на розгляд судді Кімстачова, а саме не відкриття провадження у справі в строки, визначені цивільно-процесуальним кодексом України.

Тобто оскаржується процесуальна бездіяльність судді, пов'язана із розглядом справи в стадії відкриття провадження у справі.

Тому твердження позивача, що бездіяльність судді не пов'язана із здійсненням правосуддя є помилковим.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. N 8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. N 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз'яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1,7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Таким чином, у відкритті провадження у такій справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, а у разі відкриття провадження у справі його слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

Що стосується ч. 6 ст. 1176 ЦК України, то її застосування можливе коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов'язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади.

Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Таким чином провадження у справі підлягає закриттю на підставі ч. 1 ст. 205 ЦПК України поскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керучись ст. 205 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди за бездіяльності судді закрити.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Черкаської області через Христинівський районний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження у встановлений строк ухвала набирає чинності.

Суддя: Л.А.Вітер