Справа №490/3984/14-ц 16.02.2015 16.02.2015 16.02.2015
Провадження № 22ц/784/452/15 Головуючий 1 інстанції Батченко О.В.
Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
У Х В А Л А
іменем України
16 лютого 2015 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
Головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Бичковського О.Г., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Чаленка Володимира Володимировича рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2014 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», товариства з додатковою відповідальністю будівельна фірма «Житлобуд-Ніко» та реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції про визнання договору іпотеки частково недійсним, -
у с т а н о в и л а :
25 травня 2014 року ОСОБА_2 пред'явила до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), товариства з додатковою відповідальністю будівельна фірма «Житлобуд-Ніко» (далі ТДВ БФ «Житлобуд-Ніко») та реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції зазначений позов, який обґрунтувала наступним.
27 грудня 2005 року вона у простій письмовій формі уклала із Закритим акціонерним товариством будівельна фірма «Житлобуд-Ніко» (правонаступником якого є ТДВ БФ «Житлобуд-Ніко) договір № 57 на участь у пайовому будівництві житлового будинку.
Відповідно до нього, вона - як пайовик, зобов'язалась на умовах участі в пайовому будівництві житлового будинку і придбання в ньому 2-кімнатної квартири № 37, загальною площею 99,4 м2, перерахувати на розрахунковий рахунок забудовника, яким виступило Закрите акціонерне товариство будівельна фірма «Житлобуд-Ніко»» 323 050 гривень, що дорівнювало 100% її вартості, а той, у свою чергу, брався за рахунок своїх матеріально-технічних, оборотних і притягнутих коштів побудувати 9-ти поверховий 107-квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 і за актом передати зазначену квартиру позивачу для подальшого оформлення нею на своє ім'я права власності.
І вона, і відповідач виконали взяті на себе обов'язки у повному обсязі.
Після введення житлового будинку в експлуатацію, вона оформилась у правах власника названої квартири, отримавши 14 січня 2014 року на підтвердження такого свого правового статусу відповідне свідоцтво та технічний паспорт квартири.
Однак, отримуючи 12 березня 2014 року витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вона дізналась, що набута нею у власність квартира по кредитному зобов'язанню ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко», перебуває в іпотеці ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», де названа першою юридична особа виступає іпотекодавцем, а ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» - іпотекодержателем.
Перевіривши цю інформацію, вона встановила, що названі юридичні особи у простій письмовій формі, на умовах зворотності, платності, забезпеченості, строковості, юридичної відповідальності та цільового використання 06 грудня 2007 року уклали кредитний договір № 010/01-02/07-094, згідно умов якого банківська установа надала будівельній компанії для здійснення господарської діяльності кредит у розмірі 15 000 000 гривень, під зобов'язання останньої повернути таку ж суму грошей не пізніше 05 грудня 2008 року і вносити плату за користування грошима, виходячи із відсоткової ставки у 13,5% річних.
На його забезпечення, 10 грудня 2007 року ті ж юридичні особи у простій письмовій формі уклали ще й договір іпотеки, посвідчивши у приватного нотаріуса ММНО ОСОБА_7
За його умовами, ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» передало ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в іпотеку майнові права на ряд незакінчених будівництвом нежитлових приміщень та квартир в будинках АДРЕСА_1, у тому числі й незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1.
Одночасно з посвідченням названого договору, приватний нотаріус, який за законом є реєстратором, вніс до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження належної їй квартири іпотекою.
Посилаючись на те, що таким порушуються її права власника, і це при тому, що чинним, на день укладення зазначеного договору іпотеки, законодавством майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли буди предметом іпотеки, позивач просила:
- визнати указаний вище договір іпотеки недійсним, в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1;
- зобов'язати приватного нотаріуса ММНО ОСОБА_7 зняти заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) щодо зазначеної квартири.
Усною ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2014 року процесуальний статус ТДВ БФ «Житлобуд-Ніко» змінено з третьої особи на стороні відповідача на відповідача, і, крім того, до участі у справі, як співвідповідача, залучено державну реєстраційну службу речових прав на нерухоме майно ММУЮ (а.с. - 34).
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2014 року позов задоволено у повному обсязі.
Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову у задоволені позову. Крім того, вважає, що даний позов повинен розглядатися в порядку господарського, а не цивільного, судочинства, оскільки щодо забудовника порушено процедуру банкрутства.
Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням процесуального законодавства.
Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити без змін рішення суду І інстанції, оскільки районний суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки, а тому, в оспорюваній позивачем частині договір іпотеки слід визнати недійсним і покласти на приватного нотаріуса обов'язок зняти заборону на відчуження зазначеного вище об'єкту нерухомості.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, вважає їх доведеними, а висновки, щодо результату вирішення справи - вірними, обґрунтованими й законними.
Відповідно до статей 1,3 ЦК України, 1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Відмова від такого права є недійсною.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.
Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.
В силу статей 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України.
Зокрема, він повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення районного суду ухвалено у повній відповідності з виписаним, а тому є законним та обґрунтованим.
В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договору, яким визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зміст якого, відповідно до статей 203-204, 215, 626 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; він вчинений у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.
При цьому, правом пред'явлення позову про визнання договору недійсним. відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України наділені сторони за договором, а також інші заінтересовані особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.
Як вбачається з матеріалів даної справи, 27 грудня 2005 року позивач у простій письмовій формі уклала із Закритим акціонерним товариством будівельна фірма «Житлобуд-Ніко» договір № 57 на участь у пайовому будівництві житлового будинку АДРЕСА_1.
Відповідно його умов, вона на умовах участі в пайовому будівництві названого житлового будинку зобов'язувалася придбати в ньому 2-кімнатну квартиру № 37, попередньо перерахувавши на розрахунковий рахунок забудовника, яким виступило Закрите акціонерне товариство будівельна фірма «Житлобуд-Ніко»» 323 050 гривень, що дорівнювало 100% її вартості.
Те ж, у свою чергу, бралося за рахунок своїх матеріально-технічних, оборотних і притягнутих коштів побудувати названий житловий будинок і за актом передати позивачу бажану нею квартиру для подальшого оформлення її на своє ім'я.
Названий договір набув чинності і сторони перейшли до його виконання.
Проте, до закінчення його дії, а саме 10 грудня 2007 року ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» без повідомлення та згоди ОСОБА_2 на забезпечення свого кредитного зобов'язання, за посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 передало в іпотеку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» майнові права на ряд незакінчених будівництвом нежитлових приміщень та квартир в будинках АДРЕСА_1, у тому числі й на незакінчену будівництвом квартиру № 37.
Одночасно з посвідченням названого договору, приватний нотаріус вніс до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна і запис про обтяження названої квартири іпотекою.
Між тим, у статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
Зокрема, предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:
· нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;
· нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;
· нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.
Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості, чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості.
Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні.
Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».
З огляду на наведене можна зробити висновки про те, що 10 грудня 2007 року під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції станом на 10.12.2007 р.), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, у зв'язку з чим оспорений договір слід визнати недійсним і зняти заборону відчуження нерухомого майна.
А оскільки саме з таких міркувань виходив і суд і інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_2, то підстави для скасування його рішення від 24 грудня 2014 року відсутні.
Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу про порушення суду 1 інстанції правил юрисдикції розгляду спору, то вони не можуть братися до уваги, оскільки ґрунтуються на власному розумінні названою особою чинного процесуального законодавства, а не на самому процесуальному законі.
Дійсно, постановою Господарського суду Миколаївської області від 05 червня 2014 року ТДВ БФ «Житлобуд-Ніко» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру і, начебто, визначаючи юрисдикцію справи слід було б виходити із положень ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і, роз'яснивши позивачеві його право на подачу позову до господарського суду, закрити провадження у справі.
Проте це було б і незаконним, і необґрунтованим.
У позивача такої можливості немає, оскільки вона не є ні учасником оспорюваного договору іпотеки, ні учасником процедури банкрутства.
За такого, її гарантоване Конституцією України право на судовий захист, можливе лише в порядку цивільного судочинства, за нормами ч. 3 ст. 215 ЦК України. Тим більше, що провадження по даній справі порушено 25 березня 2014 року, тобто до порушення питання про банкрутство.
Що ж до вказівки тієї ж особи на постанову Верховного Суду України у господарській справі № 915/1437/13 від 17 лютого 2014 року за аналогічним позовом ТДВ БФ «Житлобуд-Ніко» до акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» та судові рішення по ній же касаційного, апеляційного та місцевого, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки, дійсно, кінцево будівельній організації було відмовлено у позові, але не за його недоведеністю, а за спливом позовної давності.
Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - Чаленка Володимира Володимировича відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: