КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" лютого 2015 р. Справа№ 925/1593/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Коротун О.М.
за участю представників сторін
від позивача: Житнікова Т.А. - представник за дов. №5-01-21 від 05.01.2015 року;
від відповідача: Рибачко А.О. - представник за дов. б/н від 06.02.2015 року,
розглянувши апеляційну скаргу Черкаської міської ради
на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.11.2014 року
у справі № 925/1593/14 (суддя Пащенко А.Д.)
за позовом Черкаської міської ради
до приватного підприємства "Криниченька"
про стягнення 19 207,37 грн.
ВСТАНОВИВ:
Черкаська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до приватного підприємства "Криниченька" (далі - відповідач) про стягнення 19 207,37 грн, в тому числі: 18 285,30 грн заборгованості за угодою про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року № 777 та 922,07 грн пені.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.11.2014 року визнано недійсною Угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року, укладену Черкаською міською радою та приватним підприємством "Криниченька". У позові Черкаської міської ради про стягнення коштів відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Черкаська міська рада звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 11.11.2014 року у справі №927/1593/14 та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Черкаської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Крім того, скаржник зазначив, що угода була укладена між відповідачем та Черкаською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 № 793 "Про справляння плати за користування частиною прибудинкової території", яке в силу ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є обов'язковим для виконання.
Також скаржник наголошував на застосуванні до спірних правовідносин ст. ст. 96, 206 Земельного кодексу України, ст. 287 Податкового кодексу України, відповідно до яких, користування землею в Україні є платним і всі землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати плату за землю.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 13.01.2015 року апеляційну скаргу Черкаської міської ради було прийнято до провадження.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 11.11.2014 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Черкаської міської ради - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.12.2010 року Черкаська міська рада в особі секретаря міської ради Горкуна В.І. (землевласник) та приватне підприємство "Криниченька" в особі директора Коріненко А.А. (землекористувач) підписали Угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території, предметом якої є грошове зобов'язання Землекористувача по оплаті коштів за користування частиною прибудинкової території, яка знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Фрунзе, 52, яку використовує землекористувач, орендуючи нежитлове приміщення (далі - угода).
Вказана угода зареєстрована в управлінні земельних ресурсів та землеустрою департаменту архітектури, будівництва та землеустрою 27.12.2010 року за № 777.
Відповідно до п 3.1. угоди, за користування частиною прибудинкової території Землекористувач сплачує плату у грошовій формі у розмірі визначеному згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 року № 793.
Згідно п. 3.2 угоди, землекористувач, що використовує земельну ділянку з порушенням вимог ст. 206 Земельного кодексу України, чим завдає збитків Землевласнику, протягом 3-х місяців зобов'язується відшкодувати кошти в розмірі 3969,80 грн рівними частинами по 1323,26 грн щомісячно до 10-го числа місяця наступного за звітним за період з 28.08.2009 рік по 30.11.2010 рік.
Відповідно до п. 3.4 угоди з 01.12.2010 року щомісячна плата за користування частиною прибудинкової території складає 262,40 грн. та вноситься землекористувачем до 10-го числа місяця наступного за звітним.
Так, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про примусове стягнення нарахованої суми заборгованості та пеню за прострочення її сплати, оскільки відповідач не виконав умови спірної угоди та не сплатив вказані у ній кошти.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами були укладені договори оренди об'єкта нерухомості від 28.08.2009 року та від 30.07.2012 року, за якими відповідач отримав в оренду підвальне приміщення по вул. Фрунзе, 52 в м. Черкаси.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що Черкаська міська рада рішень про надання відповідачу у власність чи в користування земельної ділянки, що знаходиться по вул. Фрунзе, 52 в м. Черкаси, не приймала.
Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, на момент укладення Угоди діяв Закон України "Про плату за землю", яким регулювалося вказане питання та в статті 2 якого було вказано, що використання землі в Україні є платним, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Отже, Закон України "Про плату за землю" не передбачав такого виду платежу як плата за користування прибудинковою територією, тим більше, за відсутності виділення земельної ділянки та надання її особі у власність чи в оренду.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України встановлюються податки і збори.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо застосування до спірних правовідносин ст. ст. 96, 206 Земельного кодексу України, ст. 287 Податкового кодексу України.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що угода була укладена між відповідачем та позивачем на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21.06.2005 № 793 "Про справляння плати за користування частиною прибудинкової території", оскільки згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають чинному законодавству. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, спірна угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року не відповідає чинному законодавству України.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, вказаною нормою встановлюється презумпція правомірності правочину. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках.
По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України). По-друге, згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України при винесенні рішення по господарському спору суд має право визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір, якщо встановить, що такий договір суперечить законодавству.
Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п.1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису п. 2 ч. 1 тієї ж статті Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки змістом угоди є справляння плати за користування частиною прибудинкової території і без справляння плати угода не може існувати, тому як правильно встановлено судом першої інстанції підлягає визнанню недійсною вся угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території від 27.12.2010 року, а не її частина.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника на взаємозв'язок між встановленням податків та зборів та відкриттям рахунків, оскільки Держказначейство не здійснює нагляд та контроль за встановленням нових податків та зборів і відкриває рахунки не в залежності від діяльності ВР України, що до прийняття законів які встановлюють ті чи інші податки та збори. Держказначейство не має таких функцій та повноважень.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач не повинен сплачувати позивачу плату за користування прибудинкової території.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду Черкаської області від 11.11.2014 року у справі №925/1593/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Черкаської міської ради - задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Черкаської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.11.2014 року у справі №925/1593/14- залишити без змін.
3. Матеріали справи №925/1593/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
О.М. Коротун