Справа № 22-5612                 Головуючий у 1 інстанції Андрєєв П.Ф.

Категорія 21                                         Доповідач Санікова О.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 жовтня 2007 року                 Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П.

суддів: Санікової О.С, Шамрило Л.Г.

при секретарі Таранець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Добропіллявугілля", третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропілля про відшкодування моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що працюючи на ВП „Шахта „Добропільська" ДП „Добропіллявугілля" 21 серпня 2005 року з ним стався нещасний випадок. Підприємство відмовилось складати акт за формою Н-1, у зв'язку з чим він вимушений був звернутися до суду за захистом своїх прав. Рішенням Добропільського міськрайонного суду від 24 липня 2006 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 2 жовтня 2006 року, його позовні вимоги про зобов'язання підприємство видати акт за формою Н-1 були задоволені.

Висновком МСЕК від 12 грудня 2006 року йому було встановлено 70% втрати професійної працездатності, він визнаний інвалідом другої групи.

В результаті отриманої ним виробничої травми, йому був спричинений, крім всього іншого, фізичний біль і душевні страждання; він тривалий час знаходився на лікарняному і не міг поновити свої сили. Внаслідок трудового каліцтва він не може переносити фізичні навантаження на ноги і спину, відчуває постійні болі в області таза і обох ніг, частково обмежений рух правої ноги, із-за чого відчуває дискомфорт. Травма стала однією з причин звільнення його з роботи. Відсутність можливості нормально заробляти гроші і втрата здоров'я є причиною постійної депресії і нервовості; він став менше спілкуватися з близькими і друзями, не може нормально займатися домашнім господарством, тому вимушений звертатися за допомогою до сторонніх людей. У зв'язку з трудовим каліцтвом а також негативними наслідками, що настали, йому спричинена моральна шкода, на відшкодування якої він просив стягнути 70000 грн.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП „Добропіллявугілля" про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і, зокрема ст.ст. 9, 12 Закону України „Про охорону праці", які передбачають відшкодування роботодавцем моральної шкоди, спричиненої працівнику внаслідок виробничої травми; посилання суду на норми КЗпП України, в яких передбачений тримісячний строк для звернення з позовом до роботодавця є помилковим, оскільки відшкодування шкоди особі підпадає під дію норм Цивільного Кодексу України; з урахуванням характера каліцтва, отриманого внаслідок нещасного випадку а також тривалого лікування і реабілітації суд повинен був визнати причини пропуску строку поважними і задовольнити його позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з'явився. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 серпня 2005 року з позивачем стався нещасний випадок і з того часу у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди. Внаслідок нещасного випадку позивача визнано інвалідом другої групи і встановлено 70% втрати професійної працездатності.

Судом також встановлено, що позивач у тримісячний строк з заявою про відшкодування моральної шкоди до підприємства ДП „Добропіллявугілля", відокремлений підрозділ „Шахта „Добропільська", не звертався. 17 листопада 2005 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за прогули без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України. ОСОБА_1 не надав переконливих доказів поважності пропуску ним строків звернення до суду і з заявою про поновлення цього строку не звертався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з інших підстав.

Відповідно до ст.309 ч.1 підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог до ДП „Добропіллявугілля" про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з моральними стражданнями, спричиненими йому у зв'язку із травмою, яку він отримав у серпні 2005 року, суд виходив з того, що позивач ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з таким позовом, встановлений ст. 233 КЗпП України, доказів пропущення цього строку з поважних причин суду не надав.

Проте такі висновки суду не грунтуються на законодавстві.

Як вбачається з матеріалів справи трудове каліцтво з ОСОБА_1. сталося у 2005 році. Висновком МСЕК від 12 грудня 2006 року йому вперше встановлено 70% втрати професійної працездатності у зв'язку з травмою, отриманою при виконанні ним трудових обов'язків.

На період виникнення зазначених правовідносин діяв Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", відповідно до якого всі правовідносини з відшкодування шкоди, спричиненої в результаті нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності, регулюються цим Законом. Обов'язки по відшкодуванню шкоди, в т.ч.1 моральної шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, покладені тільки на Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно норм зазначеного Закону підприємства, установи і організації перераховують страхові внески до Фонду соціального страхування і не несуть відповідальності по відшкодуванню будь-якої шкоди, заподіяної працівникові внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП „Добропіллявугілля" про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком задоволенню не підлягають, оскільки не грунтуються на нормах матеріального права.

Доводи позивача про те, що правовідносини, які виникли між ним і відповідачем повинні регулюватися нормами цивільного законодавства, є безпідставними, оскільки спричинення моральної шкоди він обґрунтовує отриманням каліцтва у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.

Доводи апеляційної скарги про необгрунтоване незастосування судом першої інстанції ст.ст.9, 12 Закону України „Про охорону праці" також є безпідставними, оскільки норми ст.12 Закону України „Про охорону праці" в частині регулювання правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди внаслідок нещасного випадку протирічать нормам Закону „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і тому не можуть бути застосовані при вирішення спору між сторонами по даній справі; при цьому необхідно виходити з того, що відповідно до ст.2 Розділу XI Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 квітня 2007 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ДП „Добропіллявугілля" про відшкодування моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.