Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/1058/15 Головуючий у 1 інстанції: Купавська Н.М .

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

При секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року в справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2014 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення.

Позивач зазначав, що 16 травня 2008 року банком було надано відповідачці ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 35000 доларів США строком до 06.03.2013 року, а остання зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строк та в порядку, встановленому кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 07 березня 2008 року з відповідачами був укладений договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачкою ОСОБА_2 умов кредитного договору за нею виникла заборгованість.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.03.2012 року (набрало законної сили 22.05.2012 року) позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмети застави та виселення було задоволено частково та звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки банком. В частині виселення відповідачів відмовлено - з підстав ненаправлення банком мешканцям житлового приміщення письмової вимоги про виселення.

Після прийняття вказаного рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення та набрання ним законної сили, банк направив письмову вимогу мешканцям квартири АДРЕСА_1. Дану вимогу відповідачі отримали 20.08.2014 року, проте, у передбачений законом 30-денний строк вимоги банку щодо виселення не виконали.

Позивач, посилаючись на ці обставини, просив виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При вирішенні спору суд першої інстанції посилався на положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом та на статтю 109 ЖК України, за змістом якої звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Якщо шляхом позасудового врегулювання не вирішено питання та якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Задовольнивши позов, суд виходив з того, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.03.2012 року, яке набрало законної сили 22.05.2012 року, було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки банком, проте, мешканці цієї квартири в добровільному порядку не виселяються, отримавши письмову вимогу банку від 19.08.2014 року, в 30-денний строк не звільнили квартиру. Тому суд дійшов висновку, що оскільки відповідачі в добровільному порядку не звільнили житлове приміщення, на яке вже звернуто стягнення, то їх слід виселити.

Основний довід апеляційної скарги ОСОБА_2 полягає в тому, що суд помилково вважав, що мешканці квартири АДРЕСА_1 отримали письмову вимогу від банка. Таку вимогу отримала не вона, а її представник, а інші мешканці квартири взагалі не отримали цю вимогу.

Цей довід апеляційної скарги не спростовує висновків суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитну угоду № 2008-004, згідно умов якої банк надав ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 35000 доларів США строком до 06.03.2013 року, а ОСОБА_2 зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строк та в порядку, встановленому кредитним договором (а. с. 7-9).

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 04.07.2008 року було укладено договір іпотеки, згідно якого в іпотеку банку передано нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 12-14).

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.03.2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2008-004 від 07 березня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від власного імені будь-якій особі - покупцю, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, отримувати матеріали технічної документації, технічного паспорту, отримувати витяги з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, та інших прав, необхідних для здійснення продажу. Цим судовим рішенням суду було відмовлено у виселенні відповідачів з вказаної квартири, оскільки порушено процедуру добровільного звільнення житлового приміщення. Дане рішення набрало законної сили 22.05.2012 року (а. с. 15-18).

З довідок відділу міграційної служби та ТОВ «Житломасив» вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 29-32; 75-76).

З матеріалів справи видно, що 12 серпня 2014 року іпотекодержателем був направлений відповідачам лист - повідомлення з вимогою в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги добровільно звільнити нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 19).

Це повідомлення було направлено позивачем рекомендованими листами15.08.2014 року та отримане 20 серпня 2014 року уповноваженою особою (за довіреністю) ОСОБА_2, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 20-22).

Інший довід апеляційної скарги стосується незгоди ОСОБА_2 з судовим рішенням з тих підстав, що в 2012 році вже розглядався позов банку про виселення та було прийнято рішення яким позивачу було відмовлено в позові про виселення відповідачів з іпотечної квартири. Апелянт вважає, що відповідно до ст. 223 ч. 2 ЦПК України не може заявлятися в суді та сама ж позовна вимога, з того самого предмету та з тих самих підстав.

Цей довід апеляційної скарги є неспроможним.

Частиною 2 статті 223 ЦПК України передбачено, що після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Проте, як вбачається зі змісту рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.03.2012 року (рішення набрало законної сили 22.05.2012 року), у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про їх виселення з квартири АДРЕСА_1 відмовлено - з тих підстав, що суд вважав цю вимогу передчасною, оскільки доказів про отримання відповідачами листів (вимог) про добровільне звільнення житлового приміщення позивачем не надано, що є порушенням порядку проведення виселення (а. с. 17-18).

Згідно із частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 1, 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 3 статті 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виходячи із системного аналізу положень статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», можливо зробити висновок, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимоги закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосується виселення мешканців на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а стосується позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, а тому суд першої інстанції, встановивши, що рішенням суду в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором вже звернуто стягнення на вказану квартиру, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1.

Апелянт також зазначала, 07.06.2014 року набрав чинності ЗУ «Про мораторій про стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може буди примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки за кредитним зобов'язанням в іноземній валюті.

Такий довід апеляційної скарги є неспроможним, оскільки рішення про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки було ухвалено 05.03.2012 року, набрало законної сили 22.05.2012 року, тобто, звернуто стягнення на предмет іпотеки до набрання чинності Законом України від 07.06.2014 року.

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 має бути відхилена.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: