ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2015 р. Справа № 914/3851/14

За позовом: Прокурора Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло", с.м.т. Шкло Яворівського району Львівської області,

до відповідача 1: Яворівської районної державної адміністрації, м.Яворів Львівської області,

до відповідача 2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків,

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна судова адміністрація України, м. Київ,

третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Шклівська селищна рада, с.м.т. Шкло Яворівського району Львівської області,

про визнання незаконним та скасування п.2, п.3 розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 28.12.2007 року №741, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.04.2008 року та витребування земельної ділянки.

Головуючий суддя Яворський Б.І.,

суддя Долінська О.З.,

суддя Юркевич М.В.

при секретарі Кубара А.

Прокурор: Леонтьєва Н.Т.

Представники:

від позивача: Демків Л.І.,

від відповідача 1: Ізовіт Х.В.,

від відповідача 2: ОСОБА_5,

від третьої особи 1: не з'явився,

від третьої особи 2: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Прокурором Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" подано позов до Яворівської районної державної адміністрації та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування п.2, п.3 розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 28.12.2007 року №741, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.04.2008 року та повернення земельної ділянки.

Ухвалою суду від 31.10.2014р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 18.11.2014р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах. Ухвалою суду від 01.12.2014 р. залучено до участі у справі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державну судову адміністрацію України, та третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 Шклівську селищну раду. Ухвалою суду від 29.12.2014р. строк розгляду справи продовжувався на 15 днів. Ухвалою суду від 13.01.2015 р. призначено колегіальний розгляд справи. Системою автоматизованого розподілу справ до колегії суддів включено суддю Долінську О.З. та суддю Юркевича М.В.

02.02.2015 р. прокурор подав заяву, у якій п.3 прохальної частини позовної заяви виклав таким чином: «Витребувати зазначену земельну ділянку площею 5,0000 га із незаконного користування приватним підприємцем ОСОБА_1 та повернути у користування Державному підприємству «Санаторно-курортний лікувальний цент «Шкло». Ухвалою суду від 04.02.2015 р. заяву прокурора прийнято.

У судовому засіданні 18.02.2015р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, просили: 1) визнати незаконним та скасувати п.2, п.3 розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 28.12.2007 року №741, 2) визнати недійсним договір від 01.04.2008 року оренди земельної ділянки площею 5,0000 га для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу, 3) витребувати спірну земельну ділянку із незаконного користування приватного підприємця ОСОБА_1 та повернути її у користування Державному підприємству «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло». Свою позицію обґрунтовують тим, що при винесенні оскаржуваного розпорядження Яворівська РДА вийшла за межі передбачених у ст.149 ЗК України повноважень щодо вилучення земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, а територія «Парк курорту «Шкло» належить до об'єктів природно-заповідного фонду України і відноситься до особливо цінних земель, що перебувають у державній власності. Відповідно до вимог ч.9 ст. 149 ЗК України такі земельні ділянки вилучаються тільки Кабінетом Міністрів України. Крім того, державний акт серії ЯЯ №175148, який засвідчує право постійного користування земельною ділянкою санаторію і в межах якого знаходиться спірна земельна ділянка, не був скасований чи змінений, а тому підтверджує права на дану земельну ділянку саме позивача.

У поданому поясненні (вх.№54006/14 від 11.12.2014 р.) позивач повідомив, що йому стало відомо про факт вилучення і передачу в оренду спірної земельної ділянки тільки у 2013р. після проведення перевірки дотримання вимог законодавства державною інспекцією з охорони навколишнього природного середовища. 14.08.2014 р. санаторій звернувся до прокуратури Яворівського району з клопотанням про проведення відповідної перевірки законності передачі в оренду земельної ділянки площею 5,000 га. Додатково зазначив, що санаторій «Шкло» не був стороною договору оренди земельної ділянки, орендна плата сплачується на рахунок Шклівської сільської ради.

Щодо підвідомчості даного спору господарському суду, прокурор та позивач стверджують, що спірні земельні відносини, які виникли між сторонами, мають приватно-правовий характер, тобто, відповідно до вимог ст.1 ГПК України, даний спір підвідомчий господарському суду.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 18.02.2015 р. позовні вимоги визнав повністю з підстав, викладених у відзиві на позов.

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях. Так, на його переконання, прокурор та позивач не звернули увагу на п.5 ст.149 ЗК України, де передбачено виняток, коли районна адміністрація вправі вилучати земельні ділянки державної форми власності; ОСОБА_1 було отримано усі необхідні для прийняття спірного розпорядження погодження; прокурором та позивачем не обґрунтовано, які конкретно права та охоронювані законом інтереси санаторію порушені спірним розпорядженням; прокурор не набув права на подання даного позову, оскільки у нього немає права на подання позову в інтересах підприємства; розпорядження голови адміністрації є не тільки актом індивідуальної дії, а й актом одноразового застосування, який після цього стає не чинним; позивачем не обґрунтовано з яких підстав договір оренди є не чинним; вимога про визнання недійсним розпорядження голови РДА не підвідомча господарському суду, а тому у цій частині провадження необхідно припинити на підставі ч.1 ст.80 ГПК України. Крім того, представник відповідача 2 подав заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у якій зазначив, що строк позовної давності до вимоги про скасування п.2 та п.3 розпорядження минув ще у грудні 2010 р., а щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - у грудні 2011 р., однак позивачем не наведено жодних доказів, які б свідчили про поважність пропуску строку позовної давності.

Третя особа 1 участі повноважного представника у судове засідання 18.02.2015р. не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання. У попередніх судових засіданнях представник підтримав позицію, викладену у письмових поясненнях, зокрема, повідомив наступне. Головою Яворівської РДА не враховано, що земельна ділянка, яка передана в оренду ОСОБА_1, лежить в межах державного акту на право постійного користування земельною ділянкою санаторію; проти надання земельної ділянки в оренду судова адміністрація дійсно не заперечувала, але за умови, що це відбуватиметься у встановленому законом порядку. Натомість у даному випадку передача в оренду відбулася з порушенням вимог законодавства, оскільки вилучення земельної ділянки здійснила РДА, тоді, як це належало до компетенції КМУ.

Третя особа 2 участі повноважного представника у судові засідання не забезпечила, вимог ухвал суду не виконала, письмових пояснень не подала.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

Додатком №3 до Рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 09.10.1984 р. «Про мережу територій і об'єктів природно-заповідного фонду області» №495 затверджено список державних парків - пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення, зокрема, у Яворівському районі - Парк курорту «Шкло», площею 93,0 га, який знаходиться у віданні адміністрації курорту «Шкло».

Міністерством екології і природних ресурсів України видано охоронне зобов'язання від 19.10.2001 р., у якому зазначено, що Держуправління екології та природних ресурсів у Львівській області передає під охорону землекористувачу (Військовій частині А-1490) заповідний об'єкт - Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва «парк курорту «Шкло» площею 93 га, місцевого значення, створений рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.1984 р. №495, з метою збереження і охорони паркового масиву, який має естетичне і оздоровче значення. Заповідний об'єкт розташований у Львівській обл., Яворівському р-ні, с.м.т.Шкло і входить до природно-заповідного фонду України.

Розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації від 27.06.2006 р. №541 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо видачі державного акту на право постійного користування землею ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" на загальну площу 76,6972 га для обслуговування та функціонування санаторію на території Шклівської селищної ради та надано ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" в постійне користування земельну ділянку загальною площею 76,6972 га для обслуговування і функціонування санаторію.

02.02.2007 р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" отримало державний акт серії ЯЯ №175147 на право постійного користування земельною ділянкою площею 29,4015 га, яка розташована на території Шклівської селищної ради.

02.02.2007 р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" отримало державний акт серії ЯЯ №145148 на право постійного користування земельною ділянкою площею 46,8529 га, яка розташована на території Шклівської селищної ради.

02.02.2007 р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" отримало державний акт серії ЯЯ №175149 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4428 га, яка розташована на території Шклівської селищної ради, вул. Курортна.

Цільове призначення всіх трьох земельних ділянок - обслуговування і функціонування санаторію.

11.05.2007 р. ОСОБА_1 звернулася із заявою до ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" про надання в оренду на сорок дев'ять років земельної ділянки площею 5,00 га, яка розміщена на території санаторія «Шкло», для будівництва готельного комплексу, відпочинкових котеджів.

Листом №19-4118/07 від 03.07.2007 р. ДСА України повідомила ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло", що не заперечує проти надання строком на 49 років в оренду в установленому законом порядку земельної ділянки площею 5,00 га із числа земель, які є в користуванні санаторію «Шкло».

Листом №348 від 13.08.2007 р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" повідомило ПП ОСОБА_1 про те, що не заперечує щодо вилучення земельної ділянки площею 5,00 га із числа земель, які є в користуванні санаторію та передачі в оренду підприємцю.

Листом №2141 від 15.11.2007 р. Яворівська РДА дозволила підприємцю ОСОБА_6 підготовку матеріалів місця розташування земельної ділянки площею 5,00 га за рахунок земель ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" для будівництва оздоровчо-відпочинкового та готельного комплексу для обслуговування територіальної громади району.

Розпорядженням голови Яворівської РДА від 12.12.2007 р. №652 надано дозвіл підприємцю ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 5,00 га в т.ч. 5,0000 га відкриті та інші землі з лісо та плодонасадженнями для будівництва оздоровчо-відпочинкового та готельного комплексу в оренду терміном на 49 років за рахунок земель ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" на території Шклівської сільської ради для обслуговування жителів територіальної громади району.

Пунктом 2 розпорядженням голови Яворівської РДА від 28.12.2007 р. №741 «Про передачу в оренду земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу» вилучено в ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" земельну ділянку площею 5,0000 га, в т.ч. 5,0000 га відкриті та інші землі з лісо та плодонасадженнями. Пунктом 3 розпорядження надано підприємцю ОСОБА_1 в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 5,0000 га для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу за рахунок земель ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" на території Шклівської сільської ради.

01.04.2008 р. між Яворівською районною державною адміністрацією Львівської області та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки. Відповідно до п.1.1 договору орендодавець (Яворівська РДА) на підставі розпорядження голови Яворівської РДА від 28.12.2007 р.№741 надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, територія Шклівської селищної ради.

Об'єктом оренди є земельна ділянка площею 5,00 га (п.2.1 договору). Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер №4625856500:02:000:0012. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 223' 575,00 грн. (п.2.3 договору).

25.04.2008 р. сторони підписали Акт прийому-передачі земельної ділянки.

Міністерством охорони навколишнього природного середовища України видано охоронне зобов'язання від 10.06.2010 р., у якому зазначено, що Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області передає під охорону землекористувачу (ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло") заповідний об'єкт - Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва «парк курорту «Шкло» площею 93 га, місцевого значення, створений рішенням Львівського облвиконкому від 09.10.1984 р. №495, з метою збереження і охорони паркового масиву, який має естетичне і оздоровче значення. Заповідний об'єкт розташований у Львівській обл., Яворівському р-ні, с.м.т.Шкло і входить до природно-заповідного фонду України.

16.01.2013 р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Львівської області Оліярником О.М. було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло". За результатами перевірки було винесено припис від 18.01.2013 р. №38/05 про усунення недоліків, зокрема, зобов'язано отримати державний акт на право постійного користування землею на ППСПМ «Парк курорту «Шкло» площею 14 га у строк до 28.04.2013 р.

Листом №211 від 09.04.2013 р. ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" звернулося до начальника відділу земельних ресурсів Яворівського району з проханням надати роз'яснення щодо розбіжностей в площах під час виготовлення технічної документації для видачі державного акту на право постійного користування земельними ділянками та надати інформацію щодо отримання державного акту на земельну ділянку площею 14 га для виконання припису державної екологічної інспекції у Львівській області.

28.05.2013 р. у доповідній записці юрисконсульт Драбчук Л.В. повідомила директору санаторію наступну інформацію. Під час передачі військового санаторію «Шкло» до ДСА передавалась земельна ділянка площею 92,61 га. Санаторієм виготовлено три державні акти на право постійного користування земельними ділянками на загальну площу 76,6972 га. Місцезнаходження земельної ділянки площею 14 га в натурі на місцевості необхідно встановити та виготовити відповідний Акт на право користування. Крім того, відділом Держземагенства повідомлено, що в межах державного акта серії ЯЯ №17548 від 02.07.2007 р. лежить земельна ділянка площею 5 га, яка передана в оренду ПП ОСОБА_1 Тому санаторій «Шкло» повинен був зробити розподіл земельної ділянки та переоформити державний акт, проте цього не було зроблено.

14.08.2014 р. листом №586 ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" звернувся з клопотанням до прокурора Яворівського району, у якому просив провести перевірку законності передачі в оренду земельної ділянки площею 5га, що відноситься до природно-заповідного фонду.

05.09.2014 р. листом №7108 відділ Держземагенства в Яворівському районі Львівської області повідомив прокурора Яворівського району про те, що землі військового санаторію «Шкло» відносились до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення і категорія земель з 2003 року не змінювалася, що підтверджується витягом із форми 6-зем. Львівським обласним управлінням водного господарства правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 2,3028 га, яку визначено прибережною захисною смугою річки Шкло, не оформлялися. Земельні ділянки площею 13,82 га передано до земель запасу Шклівської селищної ради.

Листом №7975 від 09.10.2014 р. відділ Держземагенства у Яворівському районі Львівської області повідомив прокурора Яворівського району про те, що земельна ділянка, передана в оренду ПП ОСОБА_1, лежить в межах державного акта серія ЯЯ №175148 від 02.07.2007 р. Державні акти на право постійного користування земельними ділянками після виготовлення ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" не скасовувалися.

21.10.2014 р. прокурором Яворівського району Львівської області винесено постанову №03/8-169 про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів в діяльності Яворівської районної державної адміністрації з приводу додержання вимог земельного законодавства України при передачі підприємцю ОСОБА_1 в оренду терміном на 49 років земельної ділянки площею 5,0000 га.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.2 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Даний позов заявлено Прокурором Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" в межах наданих йому законодавством повноважень для захисту його прав як постійного землекористувача, передбачених Земельним кодексом України, а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

Суд не погоджується із твердженням відповідача 2 про непідвідомчість даного спору господарському суду. Так, з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам (аналогічне твердження міститься у п.1.2.2 постанови Пленуму ВГС України від 11.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

У позовній заяві прокурор зазначає, що РДА вийшла за межі своїх повноважень, оскільки вилучила з постійного користування державного підприємства земельну ділянку природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення державної форми власності, яка знаходиться за межами населеного пункту. Відповідач 2 стверджує про законність такого вилучення, оскільки, на його переконання, ч.5 ст.149 ЗК України надає таке право саме РДА.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Порядок вилучення земельних ділянок визначений ст.149 ЗК України, редакція якої на час прийняття оспорюваного розпорядження була наступною.

« 1.Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх

повноважень.

5. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

9. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного

призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.»

Таким чином, вилучення земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні та знаходяться за межами населеного пункту, для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо) належало до компетенції Кабінету Міністрів України, а не РДА.

Матеріалами справи підтверджується, що землі військового санаторію «Шкло» відносились до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Крім того, Положенням про парк - пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Парк курорту «Шкло» передбачено, що парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Парк курорту «Шкло» входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п.1.2 Положення).

Частиною 2 статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

За правилами ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки спірна земельна ділянка була вилучена у постійного користувача районною державною адміністрацією, тоді як таке вилучення вправі був здійснювати тільки Кабінет Міністрів України, розпорядження голови РДА про вилучення земельної ділянки і подальшу передачу даної земельної ділянки в оренду є незаконним.

Згідно ст. ст. 16 та 21 Цивільного кодексу України правовий акт індивідуальної дії, виданий органом виконавчої влади визнається незаконним та скасовується, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує права або інтереси.

За змістом ст. 4 цього Кодексу земельні відносини є цивільними. Згідно ст. 11 ЦК України, акти органів державної влади, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків стосовно об'єктів цивільних прав, якими є, зокрема, земельні ділянки.

Акти органів державної влади індивідуальної дії встановлюють, змінюють чи припиняють цивільно-правові відносини фізичних і юридичних осіб - суб'єктів господарювання з державою в особі її органів стосовно певних об'єктів цивільних прав.

У земельних правовідносинах права та обов'язки суб'єктів господарювання щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками виникають, зокрема, з актів органів державної влади.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст.203 ЦК України). Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В абзаці 4 п. 2.1 постанови від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" Пленум ВГС України звертає увагу, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення).

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004) (п.2.4 постанови).

Спірний договір оренди земельної ділянки є похідним від незаконного розпорядження про вилучення та передачу в оренду земельної ділянки. Права позивача як постійного користувача земельної ділянки порушує як оскаржуване розпорядження голови РДА, так і укладений на його підставі договір оренди, а тому вимога про визнання недійсним даного договору є підставною.

У п.2.29 постанови від 11.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» Пленум ВГС України звертає увагу господарських судів на те, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки, то відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Речовими правами на чуже майно є право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно (ст.395 ЦК України).

Стаття 396 ЦК України передбачає, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України.

Згідно ст.387 ЦК України, яка міститься у главі 29 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, витребування земельної ділянки як спосіб захисту права власності (подання індикаційного позову) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибула з його володіння. Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом"). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. У даному випадку таким речовим правом на чуже майно є право постійного користування земельною ділянкою (ст.92 ЗК України), яке існує у санаторію.

Судом встановлено, що вилучення земельної ділянки у позивача і передача її відповідачу 2 відбулося незаконно. Тому вимога про витребування спірної земельної ділянки та передання її ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» є підставною.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд відзначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).

Верховний Суд України, розглядаючи спір про визнання недійсним договорів, у постанові від 20.08.2013р. №3-18гс13 зробив висновок про те, що, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника підприємства необхідного обсягу дієздатності.

Згідно ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх судів.

Відповідач 2 стверджує, що позивачу було відомо про оскаржуване розпорядження та укладення спірного договору ще 28.12.2007р., тому строк позовної давності щодо оскарження розпорядження минув у грудні 2010 р., а у квітні 2011 р. - по визнанню недійсним договору оренди земельної ділянки.

Однак, позивач не був стороною спірного договору, відсутні також докази, що він був обізнаний із оспорюваним розпорядженням. Крім того, у державний акт санаторію на право постійного користування земельною ділянкою після незаконного вилучення частини земельної ділянки не були внесені зміни, а орендна плата за користування такою земельною ділянкою ОСОБА_1 сплачувала не позивачу, а Шклівській сільській раді. Факт необізнаності санаторію про зазначені вище обставини підтверджує і те, що охоронне зобов'язання від 10.06.2010р. було видано на усю земельну ділянку позивача без урахування вилученої її частини, яка згодом була передана відповідачу 2.

Наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що про факт допущення порушень позивач дізнався з доповідної записки від 28.05.2013 р.; органи прокуратури дізналися про порушення прав ДП "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" з листа підприємства №586 від 14.08.2014 р., а з позовною заявою до господарського суду прокурор Яворівського району звернувся 30.10.2014 р. Тому суд погоджується із позицією прокурора та позивача, що строк звернення для захисту порушеного права не минув.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Згідно ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Пленум Вищого господарського суду України у п.2.2 постанови від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відзначає, що статтею 55 ГПК України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір". До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір". Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна (в тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру (п.2.2.1 постанови).

Оскільки прокурором заявлено дві вимоги немайнового характеру, то судовий збір відповідно до вищезазначених норм сплачується окремо з кожної з таких вимог та становить 2' 436,00грн. Також прокурором заявлено вимогу майнового характеру - витребування земельної ділянки, нормативно грошова оцінка якої 223' 575,00 грн., тому судовий збір за таку вимогу становить 4' 471,50 грн.

Зважаючи на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача 1, який неправомірно вилучив у позивача земельну ділянку та передав її в оренду, суд згідно ч.2 ст.49 ГПК України покладає судовий збір на Яворівську РДА.

На підставі викладеного, керуючись ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 16, 21, 215, 387, 395, 396 Цивільного кодексу України, ст.93, 149, 152 Земельного кодексу України та ст.ст.3, 12, 21, 29, 33, 34, 44, 49, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати пункт 2 та пункт 3 розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 28.12.2007 року №741 «Про передачу в оренду земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 для будівництва оздоровчо-лікувального та відпочинкового комплексу».

3. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 01.04.2008р. площею 5,0000 га, кадастровий номер №4625856500:02:000:0012, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, територія Шклівської селищної ради, укладений між Яворівською районною державною адміністрацією Львівської області та приватним підприємцем ОСОБА_1.

4. Витребувати у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61051, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) земельну ділянку площею 5,0000 га, кадастровий номер №4625856500:02:000:0012, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Яворівський район, територія Шклівської селищної ради, та повернути її Державному підприємству "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло" (81051,Львівська область, Яворівський район, селище міського типу Шкло, вул. Курортна, будинок 1, код ЄДРПУО 32673458).

5. Стягнути з Яворівської районної державної адміністрації (81000, Львівська обл., м.Яворів, вул.І.Франка, 8, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 04055883) в доход Державного бюджету України 6' 907,50 грн. судового збору.

6. Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України.

У судовому засіданні 18.02.2015р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 20.02.2015 р.

Головуючий суддя Яворський Б.І.

Суддя Долінська О.З.

Суддя Юркевич М.В.