ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 916/1682/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача-Громніцький Ю.П.,

відповідача-Зязюн І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго"

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.12.2014

у справі№916/1682/14

за позовомПАТ "НАК "Нафтогаз України"

доКП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго"

про стягнення 350000 грн. заборгованості, 75543,35 грн. пені, 82246,25 грн. штрафу, 11271,67 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25151,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.07.2014 (суддя Д'яченко Т.Г.), винесеною на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 350000 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.07.2014 (суддя Д'яченко Т.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 (судді: Головей В.М., Колоколов С.І., Шевченко В.В.), позов задоволено частково - на підставі ст.ст.549,625,629 ЦК України та ст.ст.193,218,230 ГК України стягнуто з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 36064,89 грн. пені, 41123,12 грн. штрафу, 7445,19 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 24469,23 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване доведеністю порушень відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу №12/1082-БО-23 від 18.10.2012 шляхом несвоєчасної оплати поставленого газу та обґрунтованістю вимог позивача про стягнення з штрафних санкцій, з врахуванням виправлень у зв'язку із проведеним судом перерахунком сум штрафних санкцій. Стосовно позовних вимог про стягнення 72129,78 грн. пені та 82246,25 грн. штрафу суд першої інстанції на підставі п.3 ст.83 ГПК України, ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України зменшив їх розмір до 36064,89 грн. та 41123,12 грн. відповідно.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у стягненні 39478,46 грн. пені та 41123,12 грн. штрафу, прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.549,551,625 ЦК України, ст.ст.42,218,219,233 ГК України та ст.ст.4,42,43,83,84 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що при винесенні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій не врахували особливі обставини щодо діяльності позивача, його майнові інтереси та тяжкий фінансовий стан, який спричинений в тому числі неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором №12/1082-БО-23 від 18.10.2012. Заявник також вказує на недоведеність виняткового характеру випадків для зменшення розмірів пені та штрафу з огляду те, що збитки позивача від вимушеного залучення комерційних кредитів за ринковими відсотковими ставками через несвоєчасне проведення розрахунків за спожитий природний газ такими контрагентами, як відповідач, не компенсуються заявленою до стягнення загальною сумою штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, тобто розмір збитків кредитора значно перевищує розмір неустойки.

КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині стягнення сум пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за зобов'язаннями відповідача за жовтень-листопад 2012р., прийняти нове рішення про відмову в позові в цій частині, а також додатково (більш ніж на 50%) зменшити розміри пені та штрафу, підлягаючих до стягнення на користь позивача, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.213,549,610,614,625 ЦК України, ст.ст.218,230,233 ГК України та ст.ст.43,83,84 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на недоведеності своєї вини у несвоєчасному розрахунку за природний газ, спожитий у жовтні-листопаді 2012р., зважаючи на те, що станом на 12.03.2013р. (лист ПАТ "НАК "Нафтогаз України" №26-1166/1.2-13) акти приймання-передачі газу за жовтень та листопад 2012р., які згідно п.3.4 договору №12/1082-БО-23 від 18.10.2012 є підставами для остаточних розрахунків між сторонами, не підписувалися позивачем та не поверталися відповідачу, тобто не настала підстава для остаточного розрахунку.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

18.10.2012р. між Компанією (продавець) та підприємством (покупець) укладений договір №12/1082-БО-23 купівлі-продажу природного газу (надалі - договір), за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (п.1.2 договору).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору позивач у період з жовтня по грудень 2012 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4360457,32 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані повноважними представниками сторін без претензій та скріплені печатками.

Відповідачем частково виконано зобов'язання з оплати поставленого природного газу та перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 4010457,32 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо. На момент пред'явлення даного позову теплопостачальне підприємство сплатило заявлену в позовній заяві частину суми основного боргу в розмірі 350000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, а саме: №7214 від 22.04.2014р. на суму 100000,00 грн., №7334 від 08.05.2014р. на суму 100000 грн., №7379 від 15.05.2014р. на суму 150000 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, нарахованих за період з жовтня по грудень 2012р., апеляційна інстанція встановила, що наданий позивачем розрахунок 3% річних, здійснений з помилками, а саме позивачем помилково включені в розрахунок дні, коли відповідні зобов'язання ще не настали (14.11.2012, 14.12.2012, 14.01.2012) та неправомірно включені до днів прострочення дати здійснених відповідачем часткових оплат заборгованості (07.12.2012р., 14.12.2012р., 21.01.2013р.), які місцевий господарський суд виправив власним розрахунком, а тому, перевіривши арифметичний розрахунок господарського суду розміру 3% річних, погодилася, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 24469,23 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за період з жовтня по грудень 2012р., апеляційна інстанція встановила, що наданий позивачем розрахунок також здійснений з помилками, а саме позивачем не було враховано роз'яснення, вміщені в п.3.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14, щодо нарахування інфляційних за поточний місяць з урахування суми боргу, яка існувала на кінець місяця, а також не враховано часткові оплати, що були проведені відповідачем у жовтні та листопаді 2013р., які господарський суд виправив власним розрахунком, а тому, перевіривши арифметичний розрахунок господарського суду розміру інфляційних втрат, погодилася, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 7445,19 грн.

Враховуючи викладені обставини та приписи ч.2 ст.625 ЦК України апеляційна інстанція дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги з врахуванням виправлень в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 75543,35 грн. суд першої інстанції зробив власний розрахунок суми пені, оскільки позивачем помилково включені в розрахунок дні, коли відповідні зобов'язання ще настали (14.11.2012р., 14.12.2012р., 14.01.2012р.) та неправомірно включені до днів прострочення дати здійснених відповідачем платежів (07.12.2012р., 14.12.2012р., 21.01.2013р.), отже, сума пені становить 72129,78 грн., з даною виправленою сумою погодився апеляційний суд, оскільки, перевіривши арифметичний розрахунок господарського суду щодо розміру пені, та 7% штрафу - 82246,25 грн., та висновки місцевого суду щодо необхідності зменшення розміру вказаних сум, зазначив наступне.

Право на нарахування пені та 7% штрафу сторони узгодили в п.7.2 договору, яким передбачили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 7% штрафу, колегія суддів, дійшла висновку, що сума пені з врахуванням виправлень господарського суду та розрахунок розміру 7% штрафу, наданий позивачем, зроблені арифметично і методологічно правильно, з урахуванням умов договору, чинного законодавства, періодів прострочення та розміру прострочених грошових сум.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру нарахованої пені та штрафу до 1 грн. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що газ був придбаний виключно для виробництва теплової енергії та постачання послуги з централізованого опалення таким категоріям споживачів як населення та релігійні організації. Однак, зазначені категорії споживачів оплату за надані послуги своєчасно не здійснювали.

Відповідно до п.3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Апеляційним судом при розгляді клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій враховано, що: заборгованість за поставлений позивачем природний газ, який використовувався виключно для подальшої реалізації теплової енергії населенню та релігійним організаціям (споживачам), виникла у зв'язку з тим, що останні несвоєчасно розраховуються за надані послуги; ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором на купівлю-продаж природного газу №12/1082-БО-23 від 18.10.2012 (станом на час розгляду справи заборгованість за поставлений природний газ сплачена на 100%); згідно звіту про фінансові результати підприємства за 2012 рік розмір дебіторської заборгованості складав 6 379,0 тис. грн., з якої 4 115,5 тис. грн. - по населенню, 821,8 тис. грн. - по бюджетним організаціям всіх рівнів, 657,2 тис. грн.. - заборгованість держави по пільгах та субсидіях. За 2013 рік розмір дебіторської заборгованості становить 4563,9 тис. грн. (т.1 а.с.109-114); згідно Звіту про фінансові результати ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за 2013р. збиток підприємства за 2013р. складає 12521324 грн.; позивач належить до державного сектору економіки; за договором №12/1082-БО-23 від 18.10.2012р. постачався імпортований природній газ, який Компанія отримує за зовнішньоекономічними контрактами.

Апеляційним судом взято до уваги матеріальний стан іншої сторони зобов'язання, яким є позивач у справі, та ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором станом на час розгляду справи, а також недоведеність позивачем того, що збитки спричинені Компанії внаслідок виникнення заборгованості відповідача чи його несвоєчасними розрахунками.

Враховуючи викладене, апеляційний суд визнав доцільним зменшити на 50% розмір заявлених штрафних санкцій, які підлягають до стягнення з відповідача, а тому погодився з судом першої інстанції щодо часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої пені та штрафу до 36064,89 грн. та до 41123,12 грн. відповідно.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно приписів ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу №12/1082-БО-23 від 18.10.2012 та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено та відповідачем не спростовано неналежне виконання ним зобов'язань по оплаті газу, поставленого позивачем у жовтні-грудні 2012р., яке полягало в порушенні строків оплати, передбачених п.6.1 договору, внаслідок чого станом на 02.04.2014р. виникла прострочена заборгованість покупця у сумі 350000 грн., на яку позивачем були нараховані спірні суми пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, позовні вимоги про стягнення яких були задоволені частково з урахуванням здійсненого судом перерахунку.

Касаційна інстанція визнає помилковими посилання боржника на недоведеність своєї вини у несвоєчасному розрахунку за природний газ, спожитий у жовтні-листопаді 2012р., обумовлені тим, що станом на 12.03.2013р. (лист ПАТ "НАК "Нафтогаз України" №26-1166/1.2-13) акти приймання-передачі газу за жовтень та листопад 2012р., які згідно п.3.4 договору №12/1082-БО-23 від 18.10.2012 є підставами для остаточних розрахунків між сторонами, не підписувалися позивачем та не поверталися відповідачу, тобто не настала підстава для остаточного розрахунку.

Доводи відповідача з цього приводу правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Адже, як правильно зазначено місцевим господарським судом, пунктом 6.1 договору №12/1082-БО-23 від 18.10.2012 встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч.1 ст.530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача по оплаті газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з п.3.4 договору №12/1082-БО-23 від 18.10.2012 акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.6.1 цього договору, ймовірне несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку по оплаті спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовуються твердження відповідача про зворотне.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається надання відповідачем належних доказів (опис вкладення тощо) на підтвердження того, що листом КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" від 06.11.2012 №2913 (а.с.76 том 1) позивачу надсилався саме акт приймання-передачі природного газу від 27.11.2012 (за жовтень 2012р. - а.с.16 том 1), оскільки, по-перше, у додатку до згаданого листа містяться посилання на зовсім інші акти від 31.10.2012. По-друге, з наявного у справі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 12.11.2012 (а.с.76 на звороті, том 1) неможливо достовірно встановити надсилання саме акту приймання-передачі природного газу від 27.11.2012.

Колегія також враховує встановлений судами факт, що наявні у справі акти приймання-передачі газу за жовтень та листопад 2012р. не містять жодних відміток, зауважень або претензій щодо їх запізнілого підписання позивачем чи повернення відповідачу, а саме після 12.03.2013р.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 72129,78 грн. пені, 82246,25 грн. штрафу, 7445,19 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 24469,23 грн.

Разом з тим, колегія відхиляє доводи стягувача щодо необґрунтованого зменшення судом розмірів пені та штрафу з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право місцевого господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено також пунктом 3 статті 83 розділу ХІ (Вирішення господарських спорів у першій інстанції) Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, відповідно до ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Разом з тим, згідно імперативних вимог ст.ст.1115,1117 Господарського процесуального кодексу України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту приписів ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83, ч.ч.1,2 ст.101, ст.ст.1115,1117 ГПК України повноваження на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) мають саме суди першої та апеляційної інстанцій, які на відміну від касаційної інстанції, наділені правом на встановлення таких обставин, як-от: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні (тяжкий фінансовий стан боржника тощо); інші інтереси сторін, що мають істотне значення; відсутність завдання збитків іншим учасникам господарських відносин у разі порушення зобов'язання; розмір неустойки значно перевищує розмір збитків кредитора (є надмірним), оскільки саме ці обставини можуть бути достатньою підставою для зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Отже, чинне законодавство не обмежує право господарського суду на зменшення неустойки певним вичерпним колом обставин.

Зменшуючи на підставі п.3 ст.83 ГПК України розмір підлягаючої до стягнення суми неустойки та штрафу на 50%, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги вжиття відповідачем необхідних та залежних від нього заходів для недопущення тривалого прострочення платежів, ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, зокрема, часткову сплату ним основного боргу до порушення провадження у справі та його повне погашення в травні 2014р., тобто до прийняття рішення по суті спору, а також значну дебіторську заборгованість відповідача згідно звіту про фінансові результати КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" за 2012 рік, що також вплинуло на розрахунки між сторонами. Крім того, судом враховано статус відповідача, оскільки він є теплопостачальним підприємством, яке використовує придбаний газ виключно для вироблення та постачання теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ і релігійних організацій міста, а доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність збитків позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, матеріали справи не містять.

В свою чергу, апеляційна інстанція правильно зазначила про недоведеність понесення позивачем збитків саме внаслідок несвоєчасних розрахунків відповідача за договором №12/1082-БО-23 від 18.10.2012. Таким чином, розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу значно перевищує розмір збитків позивача з огляду на недоведеність останніх, що в розумінні ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України є достатньою (винятковою) підставою для зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, касаційна інстанція не може прийняти до уваги голослівні твердження стягувача про те, що його збитки від вимушеного залучення комерційних кредитів за ринковими відсотковими ставками через несвоєчасне проведення розрахунків за спожитий природний газ такими контрагентами, як відповідач, не компенсуються заявленою до стягнення загальною сумою штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.42,44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

За таких обставин, в період порушення покупцем строків оплати поставленого газу позивача ніхто не міг примусити до залучення кредитних коштів від банківських установ, оскільки дії ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з цього приводу ґрунтуються передусім на принципах комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного суду про те, що збитковість господарської діяльності позивача у 2013р., так само як і наявне зростання відсоткових ставок за кредитами не пов'язані з простроченням виконання відповідачем договірних зобов'язань по оплаті поставленого газу та ніяким чином не залежало від дій чи бездіяльності останнього. Отже, додаткові витрати, на які посилається позивач, не були вимушеною необхідністю, не обумовлені протиправною поведінкою відповідача та не перебувають з нею у безпосередньому причинному зв'язку, а стали наслідком управлінських рішень позивача, що є його комерційним ризиком.

Колегія враховує, що місцевий господарський суд на стадії вирішення спору в першій інстанції достеменно встановив, а апеляційний суд на стадії апеляційного перегляду справи підтвердив наявність передбачених ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та п.3 ст.83 ГПК України підстав для зменшення розміру підлягаючої до стягнення суми неустойки з урахуванням ступеню вини відповідача, об'єктивної неможливості останнього виконати свої грошові зобов'язання за договором від 18.10.2012 №12/1082-БО-23 у встановлений строк, у зв'язку з чим, розмір стягуваної неустойки та штрафу правомірно був зменшений вдвічі.

Натомість касаційна інстанція в силу вимог ст.ст.1115,1117 ГПК України не вправі переоцінювати наявність істотних обставини, визначених судом першої інстанції в якості підстав для зменшення розміру стягуваної неустойки.

Зважаючи на це, колегія відхиляє клопотання відповідача про додаткове зменшення (більш ніж на 50%) підлягаючих до стягнення на користь позивача розмірів пені та штрафу як таке, що заявлене на стадії касаційного перегляду справи.

Колегія також враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки (постанови ВГСУ від 01.06.2010 у справі №11/3, від 06.07.2010 у справі №15/250/09, від 07.11.2013 у справі №5023/4891/12 та від 23.07.2014 у справі №927/1141/13).

Крім того, передчасними вважаються посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на правові позиції, викладені в постановах Вищого господарського суду України від 29.05.2014 у справі №921/186/13-г, від 08.05.2014 у справі №921/185/13-г, від 03.06.2014 у справі №17/5014/2629/2012, від 15.08.2013 у справі №921/186/13-г, від 25.07.2013 у справі №904/1610/13-г, від 06.06.2013 у справі №5023/4891/12, від 25.04.2013 у справі №5023/5210/12, від 11.04.2013 у справі №5023/5038/12, від 14.03.2013 у справі №5010/1076/2012-2/56, від 13.12.2012 у справі №10/5026/1270/2012 та від 04.03.2010 у справі №10/192/09-11/347/09, оскільки зазначеними постановами згадані справи в частині зменшення розміру пені були направлені на новий розгляд до судів першої інстанції. При цьому, заявником помилково не враховано, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Відтак, прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому вищезазначені постанови не можуть бути прийняті колегією до уваги при розгляді даної справи.

Колегія також визнає безпредметними посилання позивача на ст.ст.218,219 ГК України в обґрунтування доводів щодо відсутності підстав для зменшення розміру господарсько-правової відповідальності боржника, оскільки вказані норми регулюють загальні підстави звільнення господарсько-правової відповідальності та зменшення її розміру, в той час як суд першої інстанції, зменшуючи розміри стягуваної пені та штрафу, застосовував приписи ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, якими врегульовано спеціальні (виняткові) підстави зменшення розміру штрафних санкцій.

Інші наявні заперечення заявників зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі (акти приймання-передачі природного газу за жовтень-листопад 2012р., звіт про фінансові результати ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за 2013р., звіт про фінансові результати КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" за 2012р.) та до намагань надати перевагу певним доказам (контррозрахунок КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" від 30.07.2014, лист ПАТ "НАК "Нафтогаз України" від 12.03.2013 №26-1166/1.2-13, листи КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" від 06.11.2012 №2913 та від 09.07.2013 №1807, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 12.11.2012), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 у справі №916/1682/14 залишити без змін, а касаційні скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун