ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 910/16068/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідача скаржників -ОСОБА_6, -ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.10.2014

у справі№910/16068/14

за позовамиприватної фірми "А і Є" (далі - ПФ "А і Є")

до ТОВ "Світ капіталу"

про визнання недійсним договору від 03.02.2014

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду господарського суду м.Києва від 28.08.2014 (суддя Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 (судді: Рудченко С.Г., Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.), в позові відмовлено у зв'язку з відповідністю оспорюваного договору законодавству, чинному на час його укладення, та наявністю дозволу власника ПФ "А і Є" на відчуження нерухомого майна.

ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в поданій касаційній скарзі просять рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржники вважають, що прийняті судами рішення впливають на права та обов'язки заявників як спадкоємців майнових (корпоративних) прав засновника ПФ "А і Є" згідно доданих до скарги нотаріально засвідчених копій свідоцтв про право на спадщину за законом від 15.07.2009, від 11.07.2009 та від 11.07.2009 відповідно.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та скаржників, дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у даній справі підлягає припиненню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 03.02.2014р. між ПФ "А і Є" (продавець) та ТОВ "Світ Капіталу" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі - договір, а.с.15-16), згідно п.1.1 якого представник продавця зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, та відповідно до чинного законодавства України передати у власність покупцю нерухоме майно, що є предметом договору, а покупець зобов'язується прийняти нерухоме майно та сплатити за нього обговорену грошову суму.

За умовами договору відчужено нежитлове приміщення загальною площею 203,7кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.2 договору). Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинено за 68092,20 грн. (п.2.1 договору).

Згідно п.2.4 договору представник продавця стверджує, що зазначену в договорі ціну нерухомого майна продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для нього обставин і повністю його задовольняє.

03.02.2014 року сторони склали та підписали акт приймання-передачі нерухомого майна (а.с.17).

Звертаючись до господарського суду із позовом у даній справі, позивач посилався на відсутність дозволу власника ПФ "А і Є" на відчуження нерухомого майна та продаж цього майна за балансовою вартістю.

Відповідно до ст.629 та ч.1 ст.632 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з п.п.1.2,5.2 Статуту ПФ "А і Є" (далі - Статут) засновником фірми є громадянин України ОСОБА_9 (паспорт серія НОМЕР_1, виданий Хмельницьким МУ УМВС України в Хмельницькій області 04.09.1999р.). До виняткової компетенції власника належить, зокрема, надання дозволу виконавчому органу на відчуження майна фірми, надання нерухомого майна в оренду, а також укладання інших угод, сума яких перевищує суму, еквівалентну десяти тисячам доларів США.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.11.2007 року ОСОБА_9 прийняв рішення №3 (а.с.32), яким оформив:

1) надати згоду на відчуження майна ПФ "А і Є" (рухомого, нерухомого), що належить ПФ "А і Є" на праві власності, або майна, що буде належати ПФ "А і Є" на момент його відчуження, шляхом укладення цивільно-правових договорів;

2) надати згоду на уповноваження директора ПФ "А і Є" на укладання та підписання від імені ПФ "А і Є" договорів відчуження майна (рухомого, нерухомого), що належить ПФ "А і Є" на праві власності, або майна, що буде належати ПФ "А і Є" на момент його відчуження. Рішення щодо відчуження майна ПФ "А і Є" приймає директор ПФ "А і Є";

3) надати дозвіл директору ПФ "А і Є" на відчуження майна ПФ "А і Є" (рухомого, нерухомого), що належить ПФ "А і Є" на праві власності, або майна, що буде належати ПФ "А і Є" на момент його відчуження, надання нерухомого майна в оренду, а також укладення інших угод, сума яких перевищує суму, еквівалентну десяти тисячам доларів США.

Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено той факт, що спірний договір було укладено за наявності дозволу власника на відчуження нерухомого майна.

Також апеляційна інстанція врахувала те, що обумовлена сторонами ціна відчужуваного майна за оспорюваним договором становить 68092,20 грн., тобто не перевищує розміру обмеження, встановленого п.5.2 Статуту ПФ "А і Є".

Доводи позивача про те, що чинним законодавством України не надано право юридичній особі реалізовувати власне нерухоме майно за балансовою вартістю, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції з тих мотивів, що чинне законодавство не містить заборони визначення ціни договору купівлі-продажу, еквівалентної балансовій вартості відчужуваного нерухомого майна.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та відхиляє передчасні посилання скаржників на прийняття оскаржуваних рішень стосовно їх прав, як спадкоємців майнових прав засновника приватної фірми "А і Є", з наступних мотивів.

ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 в порядку ст.107 ГПК України. За приписами вказаної норми касаційну скаргу мають право подати не лише сторони у справі, але й особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Згідно з п.3 ч.2 ст.11111 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Проте, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не доведено, що оскаржувані рішення та постанова якимось чином стосуються їх майнових чи корпоративних прав та обов'язків з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, стаття 1 ГПК України чітко передбачає можливість звернення до господарського суду тільки за захистом своїх порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів, а не за захистом прав та інтересів інших суб'єктів господарювання.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Як роз'яснено в абзаці 1 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма п.4 ч.1 ст.12 ГПК України в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання.

Як вбачається з доданої до скарги копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.11.2014р., організаційно-правовою формою ПФ "А і Є" є приватне підприємство.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

В обґрунтування поданої касаційної скарги фізичні особи ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 посилаються на вплив оскаржуваних судових рішень на їх права як спадкоємців майнових прав засновника ПФ "А і Є" згідно доданих до скарги нотаріально засвідчених копій свідоцтв про право на спадщину за законом від 15.07.2009, від 11.07.2009 та від 11.07.2009 відповідно. Таким чином, скаржники стверджують про порушення оспорюваним договором купівлі-продажу своїх корпоративних прав на успадковану частку в статутному капіталі ПФ "А і Є" в розмірі ј на кожного спадкоємця.

Проте, колегія враховує, що чинним законодавством не передбачено право засновника (учасника) приватного підприємства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів свого підприємства поза відносинами представництва. Виняток становлять випадки, коли учасник підприємства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених приватним підприємством, порушенням корпоративних прав учасника. Проте, наявність чи відсутність факту такого порушення має довести заінтересована особа - засновник (учасник) приватного підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, касаційну скаргу подано заявниками безпосередньо в інтересах приватного підприємства (позивача), учасниками якого вони стали на даний час, оскільки йдеться про визнання недійсним господарського договору від 03.02.2014, укладеного між зазначеним підприємством та ТОВ "Світ капіталу".

Однак, заявники-спадкоємці не наділені повноваженнями щодо представництва приватного підприємства, а законом не передбачено право засновників (учасників) підприємства безпосередньо звертатись до господарського суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів підприємства.

Колегія вважає, що скаржники, як громадяни-спадкоємці єдиного засновника ПФ "А і Є" ОСОБА_9, не довели порушення своїх майнових прав оспорюваним договором купівлі-продажу від 03.02.2014, укладеним між позивачем (юридичною особою), як власником відчуженого нерухомого майна, та відповідачем (покупцем), оскільки, як достеменно встановлено судами, від імені ПФ "А і Є" діяв виконавчий орган (директор ОСОБА_9) на підставі чинного на той час рішення єдиного засновника ПФ "А і Є" ОСОБА_9 17.11.2007 №3 (а.с.32), яким було надано дозвіл директору ПФ "А і Є" на відчуження майна ПФ "А і Є" (рухомого, нерухомого), що належить ПФ "А і Є" на праві власності, або майна, що буде належати ПФ "А і Є" на момент його відчуження, надання нерухомого майна в оренду, а також укладення інших угод, сума яких перевищує суму, еквівалентну десяти тисячам доларів США.

Касаційна інстанція враховує та скаржниками не заперечується те, що рішення засновника ПФ "А і Є" ОСОБА_9 17.11.2007 №3 не визнано недійсним у судовому порядку та не скасоване самим засновником, тому правомірність цього рішення презюмується. Крім того, зазначене рішення не містить вказівок щодо терміну його дії, а тому воно є таким, що має безстроковий характер.

Отже, судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено та заявниками не спростовано той факт, що на момент укладення оспорюваного договору директор ПФ "А і Є" діяв без перевищення повноважень та з дотриманням статутних обмежень, передбачених п.5.2 Статуту ПФ "А і Є", а нові співзасновники ПФ "А і Є" (заявники) не вправі звертатися за захистом прав та інтересів своєї фірми поза відносинами представництва.

Наведене переконливо свідчить про недоведеність порушення корпоративних прав скаржників (фізичних осіб) оспорюваним договором, укладеним між двома самостійними юридичними особами.

Слід також зазначити, що Статут ПФ "А і Є" не містить жодних положень щодо залишення у власності засновника ПФ "А і Є" нерухомого майна, переданого в якості внеску для формування статутного капіталу позивача, а тому законним власником спірного нерухомого майна на час укладення оспорюваного договору була саме приватна фірма "А і Є" (продавець).

При цьому, колегія враховує імперативні приписи ч.3 ст.35 ГПК України (в редакції, чинній з 08.05.2014р.), відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з належним чином засвідченої копії рішення апеляційного суду Хмельницької області від 16.12.2011 у цивільній справі №22ц-3375 (за участю ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та приватної фірми "А і Є"), доданої до відзиву відповідача на касаційну скаргу, вказаним рішенням відмовлено в позові ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про виділ в натурі частки майна приватної фірми "А і Є" і стягнення грошової компенсації за нього.

Цим же судовим рішенням встановлено той факт, що майнові активи фірми, що складаються з об'єктів рухомого та нерухомого майна (до їх складу відноситься і нерухоме майно, продане за оспорюваним договором), не підлягають розподілу між спадкоємцями в натурі як такі, що не належали спадкодавцю (ОСОБА_9) особисто і не увійшли до спадкової маси, а є власністю фірми "А і Є".

Таким чином, в силу приписів ст.35 ГПК України вищезазначені факти як такі, що мають преюдиціальне значення, не підлягають доведенню при розгляді даної справи, в якій беруть участь ті ж самі особи. Вказані факти додатково спростовують бездоказові доводи заявників про те, що оспорюваний договір і оскаржувані рішення та постанова нібито стосуються їх прав та обов'язків як спадкоємців майнових прав засновника ПФ "А і Є".

Колегія не приймає до уваги до уваги викладені в касаційній скарзі заперечення громадян-спадкоємців, які по суті зводяться до безпідставного ототожнення майнових (корпоративних) прав засновника (учасника) на частку в статутному капіталі господарської організації (ПФ "А і Є") та права власності на конкретне нерухоме майно, яке належить відповідній господарській організації, а не її засновникам (учасникам).

Більше того, відповідно до ч.5 ст.89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

В свою чергу, згідно абзацу 8 ч.2 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи як перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), країна громадянства, серія та номер паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), якщо засновник - фізична особа.

В розумінні ч.5 ст.89 ЦК України відповідач, як покупець за оспорюваним договором, є третьою особою стосовно моменту обізнаності з відомостями про зміни до установчих документів ПФ "А і Є" (продавця).

Проте, з наявних у справі та доданих до касаційної скарги копій витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.09.2013р. та на 13.11.2014р. (а.с.13,14,150-152) не вбачається, судами не встановлено та скаржниками не доведено порушення їх майнових (корпоративних) прав станом на момент укладення між відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу від 03.02.2014, оскільки заявниками не надано жодних доказів на підтвердження набуття ними статусу співзасновників (учасників) ПФ "А і Є" та державної реєстрації відповідних змін у складі засновників ПФ "А і Є" станом на дату відчуження належного позивачу нерухомого майна.

З врахуванням приписів ч.5 ст.89 ЦК України, колегія вважає, що договір купівлі-продажу від 03.02.2014, у визнанні якого недійсним обґрунтовано відмовлено судовими рішеннями у даній справі, об'єктивно ніяким чином не міг та не може зачіпати прав ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, як спадкоємців майнових прав засновника ПФ "А і Є".

Апеляційна інстанція також правомірно встановила відсутність перевищення цінового ліміту у 10000 доларів США, передбаченого п.5.2 Статуту ПФ "А і Є", оскільки вартість відчужуваного майна за оспорюваним договором становить 68092,20 грн. (п.2.1 договору), що з врахуванням офіційного курсу гривні по відношенню до долара США, встановленого НБУ станом на 03.02.2014р., не перевищувало розміру статутного обмеження.

Колегія також вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не позбавлені можливості захистити свої майнові права у порядку цивільного судочинства, підтвердженням чого є їх участь у розгляді цивільної справи №686/9717/14-ц, одним з предметів позову у якій є визнання недійсним договору від 03.02.2014.

Разом з тим, касаційна інстанція відхиляє недоречні твердження скаржників про те, що у провадженні Хмельницького міськрайонного суду на даний час перебуває цивільна справа №686/9717/14-ц між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, оскільки, по-перше, різним є суб'єктний склад сторін (позивачі та відповідачі) у справах №910/16068/14 та №686/9717/14-ц. По-друге, підстави позовів у вказаних господарській та цивільній справах також є відмінними.

Колегія також не може прийняти до уваги передчасні посилання позивача на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 у справі №910/16069/14 (за участю ПФ "А і Є" та ТОВ "Бридж Плюс"), викладені у відзиві на касаційну скаргу громадян-спадкоємців, оскільки, по-перше, в силу вимог ст.ст.107,1117 ГПК України, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у даній справі саме за скаргами фізичних осіб-спадкоємців, які не брали участі в справі, повноваження касаційної інстанції обмежені необхідністю встановлення виключно тих обставин, чи вирішили суди попередніх інстанцій питання про права та обов'язки вказаних фізичних осіб (зачіпаються, обмежуються чи порушуються їх права), що не слід ототожнювати з касаційним переглядом, здійснюваним за касаційною скаргою сторони по справі. По-друге, в разі встановлення вищезгаданою постановою у іншій справі певних фактичних обставин, які, на думку позивача, мають істотне значення для розгляду даної справи, заінтересована юридична особа не позбавлена права самостійно ініціювати перегляд оскаржуваних судових рішень за нововиявленими обставинами.

Як роз'яснено в п.6.3 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", у розгляді касаційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи господарським судом нижчої інстанції і яка вважала, що таким господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, касаційна інстанція, прийнявши касаційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягає поверненню з передбачених ГПК України підстав), повинна з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи судовими рішення місцевого та апеляційного господарських судів не порушено та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі попередніми судовими інстанціями не вирішувалися, то суд касаційної інстанції своєю ухвалою припиняє касаційне провадження на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт касаційного оскарження.

Господарські суди попередніх інстанцій не зобов'язували скаржників вчиняти будь-які юридично значимі дії як щодо майна позивача, відчуженого за оспорюваним договором, так і щодо виконання цього договору, або ж утримуватися від їх вчинення.

Отже, оскаржуваною постановою не порушувалися майнові та корпоративні права ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, дана постанова не стосується прав і обов'язків вказаних фізичних осіб, а тому відсутні підстави як для їх залучення до участі у справі, так і для задоволення касаційної скарги.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови. При цьому, з огляду на недоведеність порушення як оспорюваним договором, так і судовими рішеннями, майнових та корпоративних прав заявників, касаційне провадження за їх касаційними скаргами підлягає припиненню, оскільки у даному випадку не існує правового зв'язку між скаржниками і сторонами по справі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.80,1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення господарського суду м.Києва від 28.08.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 у справі №910/16068/14 припинити.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун