АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1301 Головуючий у 1 інстанції
2008 р. Мухін А.В.
Суддя-доповідач: Прокопенко О.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" квітня 2008 року М. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого 1 Бондара В. О.
Суддів : Прокопенка О.Л.
Маловічко С. В. При секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького регіонального управління КБ „Приватбанк", 3-я особа ОСОБА_2 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2002 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом.
В позові зазначала, що вона працювала в ЗРУ ЗАТ КБ „Приватбанк" на посаді касира управління касових операцій. 21.08.2002 року в банку була встановлена недостача грошей в розмірі 5 000 грн., до якої вона не мала ніякого відношення. Керівництво вважало її виною в цьому і 13.09.2002 року вона наказом керуючого Запорізьким регіональним відділенням ЗАТ КБ
2
„Приватбанк" була звільнена з роботи на підставі ст. . 41 ч. 2 КЗПП України в зв'язку з втратою до неї довіри. Вважає своє звільнення незаконним, так як не доведена її вина в причетності до недостачі, просила суд скасувати наказ про її звільнення як незаконний та поновити її на роботі. Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того вважає, що незаконними діями відповідача їй завдана моральна шкода, вона лишилася можливості працевлаштуватися на іншу роботу, порушені її життєві зв'язки, пройшла курс лікування в психоневрологічному диспансері, тому просила стягнути на її користь 179 212 грн.
У ході розгляду справи позивачка уточнила свої позовні вимоги, просила визнати наказ №2761 від 13.09.02 р. про її звільнення незаконним, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 19 293, 19 грн. з 13.09.2002 року по 13.07.2005'року, а з 14.07.2005 року по день прийняття рішення суду з розрахунку середнього заробітку 567, 45 грн., стягнути моральну шкоду у розмірі 16 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2008 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно ст. . 397 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ЗАТ КБ „ПриватБанк", який розташований у АДРЕСА_1(а.с. 40), в доповненні до позовної звяви (а.с. 100) ОСОБА_1 також вказала в якості відповідача ЗАТ КБ „ПриватБанк".
09.04.2004 року позов ОСОБА_1 до ЗАТ КБ „ПриватБанк" був задоволений.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 05.08.2004 року рішення суду першої інстанції скасоване з підстав не повного дослідження судом матеріалів, а також порушення судом матеріального права. Справа повернута до суду першої інстанції на новий розгляд.
ОСОБА_1 знову подала до суду уточнюючу позовну заяву (а.с. 234-235) в якій в якості відповідача також вказала ЗАТ КБ „ПриватБанк".
3
Ухвалою районного суду від 23.12.2005 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. В ухвалі в якості відповідача вказане Запорізьке регіональне управління „ПриватБанк".
Судом першої інстанції відповідно до вимог ст. . 33 ЦПК України первісний відповідач не змінювався. Але не зважаючи на це в протоколах судових засідань від 29.10.2007 року, від 27.11.2007 року, від 31.01.2008 року та в рішенні суду в якості відповідача вказане Запорізьке регіональне управління „ПриватБанк", яке не є юридичною особою, а тому не може бути відповідачем по справі.
Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 в позові суд першої інстанції дійшов до висновку, що вона не забезпечила зберігання грошових коштів, припустила нестачу грошей в сумі 20 грн., а тому звільнення позивачки згідно п.2 ст. 41 КЗпП України є законним.
Однак для розірвання трудового договору по п. 2 ст. 41 КЗпП України можливе тільки при наявності вини працівника. Факт нестачі 20 грн. не заперечувала сама позивачка. В період з 01.06. по 31.12.2002 року в банку було виявлено 56 випадків нестач, однак нікого з робітників з підстав втрати до них довір'я звільнено не було.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Колегія суддів вважає, що при новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене, та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 307, 311, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2008 року по цій справі скасувати, справу повернути до суду на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.