ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2015 р. м. Київ К/800/26808/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Ларіонов М. О., Трут Д. В. Зубенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»

на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року

у справі№ 826/17093/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»

доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013 року у справі № 826/17093/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 21, 46 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», ст. 29 Закону України «Про карантин рослин», п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України, ст. ст. 70, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України. В додаткових поясненнях позивач посилається на судові рішення, якими спростовуються доводи відповідача про відсутність реального виконання господарських договорів, з якими погодилися суди першої та апеляційної інстанцій.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі оскаржені судові рішення.

В силу положень статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання сторін про заміну назви позивача та заміну відповідача правонаступником підлягають задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за 2010-2012 роки складено акт від 29.08.2013 року № 1050/40-50/37-20/20027449, яким зафіксовано порушення: пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 185, п. п. 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту та від'ємного значення в розмірі 1 685 873,00 грн. за вересень 2010 року на суму ПДВ 111 769,00 грн.; п. 1.8 ст. 1, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. п. 200.1, 200.2, 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 1 118 615,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 року № 0000403720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в розмірі 1 118 615,00 грн. та № 0000413720, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 567 258,00 грн.

Відмовляючи в замовленні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності у позивача правових підстав для формування податкового кредиту по взаємовідносинам із спірними контрагентами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні норми містяться ст. ст. 198, 200,201 Податкового кодексу України,

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги встановлено ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України до ухвали суду апеляційної інстанції.

Оскаржені судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що в наданих позивачем суду товарно-транспортних накладних в графах де мають міститися підпис та дані особи, яка прийняла товар, не зазначено дані та посаду особи, яка прийняла відповідно до них товар, а також документ, на підставі якого вона діяла, та частина з них взагалі не містить підпису та печатки підприємства, яке прийняло товар.

Отже, на думку судів першої та апеляційної інстанції, з наданих позивачем товарно-транспортних накладних є неможливим встановити, хто саме прийняв товар, а з частини з них взагалі встановити факт того, що товар, транспортування якого вони мають засвідчувати, взагалі був прийнятий у пункті відвантаження.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки наявність певних недоліків не може бути підставою для висновків про нездійснення господарських операцій в разі наявності первинних документів, що підтверджують поставку товару.

Вказані недоліки не можуть бути підставою відхилення наданих позивачем суду первинних документів, а саме: накладні, видаткові накладні, акти надання послуг, а також рахунки-фактури, рахунки, рахунки на оплату.

Крім того, стверджуючи про те, що наданні позивачем копії складських квитанцій на зерно не містять відмітки «погашено», судами першої та апеляційної інстанції не надано уваги доводам товариства про те, що ст. 46 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначає, що після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - «погашено». Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Також не надано оцінки доказам, наданим товариством на підтвердження використання придбаного товару в господарській діяльності, зокрема, договорам про подальшу реалізацію.

Статтею 1 Закону України «Про карантин рослин» визначено, що карантинний сертифікат - документ, який видається органами Державної служби з карантину рослин України та засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України. Отже, такий сертифікат не є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а тому його відсутність не може бути підставою для позбавлення права на формування податкового кредиту. Оцінку відсутності того чи іншого документа, оформлення якого потрібно для здійснення господарської діяльності, слід надавати в сукупності з іншими доказами у справі та їх взаємозв'язку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у відповідності до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити на підставі належних доказів обставини реальності виконання спірних господарських операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Замінити позивача правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна».

Замінити відповідача правонаступником Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків МДЗ України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 року у справі № 826/17093/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак