ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________

 

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

"25" січня 2007 р.

Справа № 34/288-06-6777А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 

головуючого судді: Туренко В.Б.

суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання  Селіховій Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2

від відповідача -ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ДПІ у Суворовському районі м. Одеси; Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову господарського суду Одеської області від 26.10.2006р.

у справі № 34/288-06-6777А

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

 

встановив:

 

ДПІ у Суворовському районі м. Одеси з 28.04.2006р. по 23.05.2006р. здійснена планова документальна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р., за наслідками якої складено акт НОМЕР_1, де зазначено про встановлення слідуючих порушень:

- п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3, п.п.7.2.1. п.7.2., п.п.7.3.1. п.7.3., п.п.7.4.5. п.7.4., п.п.7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” (а.с.17-23 т.1);

- ст.12 р.ІІІ Декрету Кабінета Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян”, ст.2, п.п.8.1.1. п.8.1. ст.8, п.п.9.12.1., 9.12.2. п.9.12. ст.9, ст.ст.16, 17 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” (а.с.14-17 т.1);

- постанови Кабінета Міністрів України № 303 від 01.03.1999р. „Про затвердження порядку встановлення нормативів збора за забруднення навколишнього середовища і стягнення цього збору”, п.7.2. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього середовища, затвердженої наказом Мінекобезпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р. № 162/379, п. 9 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища і стягнення цього збору, п.п.4.1.4.„б” п.4.1. ст.4 Закону України „Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181 (а.с.23 т.1).

На підставі вказаного акту, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси прийняті податкові повідомлення-рішення:

- НОМЕР_2 про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку з доходів з фізичних осіб в сумі 2956,40грн. та штрафної санкції в сумі 5912,80грн., нарахованої згідно п.п.17.1.9. п.17.1. ст.17 Закону № 2181 (а.с.30 т.1);

- НОМЕР_3 про визначення податкового зобов'язання зі сплати ПДВ в сумі 39907,61грн. та штрафної санкції в сумі 19953,81грн., нарахованої на підставі п.п.17.1.3. п.17.1. ст.17 Закону № 2181 (а.с.28 т.1);

- НОМЕР_4 про визначення податкового зобов'язання зі сплати штрафної санкції по збору за забруднення навколишнього середовища в сумі 2040,00грн., нарахованої на підставі п.п.17.1.1. п.17.1. ст.17 Закону № 2181 (а.с.31 т.1);

- НОМЕР_5 про визначення податкового зобов'язання по сплаті штрафної санкції по ПДВ в сумі 340,00грн., нарахованої на підставі п.п.17.1.1. п.17.1. ст.17 Закону № 2181 (а.с.29 т.1).

В червні 2006р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправними вищеперелічених податкових повідомлень-рішень як не відповідаючих чинному законодавству (а.с.2-8 т.1).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.06.2006р. адміністративний позов було залишено без руху на підставі ч.1 ст.108 КАС України (а.с.1 т.1).

05.07.2006р. позивачем подана заява про зміну адміністративного позову, в якій останній просив визнати нечинними вказані податкові повідомлення-рішення (а.с.70-76 т.1).

Ухвалами господарського суду Одеської області від 06.07.2006р., 24.07.2006р. відкрито провадження у справі, закінчені підготовчі дії та справу призначено до розгляду (а.с.77,.131т.1).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на безпідставність заявлених вимог (а.с.1-4 т.2).

04.10.2006р. позивачем надані доповнення до позову (а.с.42-49 т.2).

Постановою господарського суду Одеської області від 26.10.2006р. (суддя Фаєр Ю.Г.), яка складена у повному обсязі відповідно до вимог ст.160 КАС України 31.10.2006р., позов задоволено частково. Визнанні нечинними податкові повідомлення-рішення НОМЕР_4, НОМЕР_5 в повному обсязі з мотивів невідповідності підстав їх прийняття п.п.1, 3-8 ч.3 ст.2 КАС України. В решті позову відмовлено, оскільки, за висновками суду, відповідач довів законність прийняття податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб та по податку на додану вартість і застосування штрафних санкції по цим податкам, підтвердивши свої доводи фактичними даними, які знайшли відображення в акті перевірки. На користь позивача із Держбюджету України стягнуті витрати по судовому збору в сумі 42,50грн. (а.с.88-96 т.2)

Не погодившись із постановою суду, сторони звернулись 02.11.2006р. із заявами про апеляційне оскарження, а 20.11.2006р. та 21.11.2006р. -із  апеляційними скаргами, в яких просять: позивач -постанову скасувати, позов задовольнити у повному обсязі; відповідач -постанову скасувати в частині задоволених вимог, у позові відмовити повністю.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції  норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для  скасування постанови, виходячи із наступного.

Як вбачається з акту перевірки, податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 2956,40грн. визначені контролюючим органом, у зв'язку з тим, що при перерахуванні коштів фізичним особам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 прибутковий податок з громадян у 2003р. та податок з доходів фізичних осіб у 2004-2005р.р. не утримувався і не перераховувався, свідоцтва про сплату єдиного податку або фіксованого податку не надавались, чим порушені вимоги ст.12 р.ІІІ Декрета Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян”, ст.2, п.п.8.1.1 п.8.1. ст.8, п.п.9.12.1, 9.12.2. п.9.12. ст.9, ст.ст.16, 17 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” (а.с.14-17 т.1).

Розглядаючи спір в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність здійснення відповідачем донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 2956,40грн. та застосування штрафної санкції у подвійному розмірі в сумі 5912,80грн., не прийнявши до уваги надані позивачем свідоцтва про сплату єдиного податку видані фізичним особам ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки вони не стосуються періодів перерахування позивачем суб'єктам підприємницької діяльності -фізичним особам грошових коштів по платіжним дорученням, номери яких перераховані в акті перевірки. Відносно інших осіб, перелічених вище, позивач взагалі не надав доказів про наявність зазначених свідоцтв.

Суд також не прийняв до уваги посилання позивача на те, що у контролюючого органу не було підстав для визначення при проведенні перевірки з 28.04.2006р. по 23.05.2006р. податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб  за березень 2003р. в сумі 68,40грн. внаслідок закінчення 1095 дня, відповідно до п.п.15.1.1. п.15.1. ст.15 Закону № 2181, оскільки березень 2003р. ввійшов в період, за який перевірялась господарська діяльність позивача.

Під час апеляційного розгляду представник позивача підтвердив незгоду з висновком суду першої інстанції саме в частині нарахування зазначеного податку за березень 2003р. в сумі 68.40грн., так як вважає, що цей висновок не відповідає нормам матеріального права, в іншій частині правомірність донарахування податку не оспорює.

Судова колегія погоджується з доводом позивача щодо застосування строку давності, оскільки місцевим господарським судом не враховано, що перерахування прибуткового податку, згідно ст.10 Декрета Кабінета Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян”, здійснюється після закінчення кожного місяця. Перевірка проводилась з 28.04.2006р. по 23.05.2006р.. Таким чином, сума 68.40грн. за березень 2003р. не підпадає під граничний строк 1095 днів, встановлений п.п.15.1.1. п. 15.1. ст.15 Закону № 2181 і у цьому випадку платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення НОМЕР_6 підлягає визнанню нечинним в частині визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 68.40грн. та штрафної санкції по цьому податку в сумі 136.80грн.

Визнаючи податкові зобов'язання по сплаті штрафної санкції по збору за забруднення навколишнього середовища на суму 2040грн., відповідач в акті перевірки послався на те, що позивач при здійсненні підприємницької діяльності оптова торгівля паперовими виробами, книгами, газетами та іншими періодичними виданнями використовував засоби для доставки товару до покупців, але не сплачував збір за забруднення навколишнього середовища та не надавав щоквартальні розрахунки цього збору в 2003-2005р.р. (а.с.23 т.1). Але на чому ґрунтується висновок податкового органу щодо використання позивачем транспортних засобів в акті не зазначено. При розгляді даного питання представник ДПІ пояснив, що такий висновок ґрунтується виключно на положеннях укладених позивачем з покупцями договорів, деякі з яких були надані для залучення до матеріалів справи (а.с.6-9 т.2). Будь-які інші докази поставки позивачем транспортними засобами товарів контрагентам  у податкового органу відсутні, і при перевірці не встановлені факти безпосереднього здійснення позивачем в результаті діяльності викидів і скидів  забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги вищезазначені посилання ДПІ, надавши їм належну правову оцінку у відповідності до Законів України „Про систему оподаткування”, „Про охорону навколишнього природного середовища”, Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного  середовища, Порядку встановлення нормативів цього збору і дійшов висновку про неправомірність застосування відповідачем до позивача фінансових санкцій на суму 2040,00грн., з яким погоджується судова колегія, оскільки такий висновок відповідає чинному законодавству.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом виявлено заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість у лютому 2003р. на 16,67грн., липні 2003р. на 141,55грн., березні 2004р. на 33,33грн., вересні 2004р. на 223,33грн., листопаді 2004р. на 2989,53грн., січні 2005р. на 32,95грн., квітні 2005р. на 9927,14грн., травні 2005р. на 520,00грн., внаслідок не внесення цих сум у книгу продажу товарів, не включення або часткового їх включення до податкових зобов'язань по податковим деклараціям з ПДВ, що є порушеннями п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3, п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” (а.с.18-19 т.1).

Крім того, у зв'язку із ненаданням позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2004р. та за лютий 2005р., що є порушенням п.п.7.7.2. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, п.„а” п.п.4.1.4. п.4.1. ст.4 Закону № 2181, податковою інспекцією суми податкових зобов'язань та податкового кредиту визначені на підставі наданих до перевірки документів, а саме: за грудень 2004р. податкові зобов'язання склали 1787,46грн., податковий кредит 1754,44грн.; за лютий 2005р. податкові зобов'язання визначені в сумі 15104,73грн., податковий кредит в сумі 15104,73грн. (а.с.17-18 т.1).

При перевірці правильності нарахування податкового кредиту за перевіряємий період, контролюючим органом виявлені порушення п.п.7.2.1. п.7.2., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме: до податкового кредиту за січень 2003р. включені суми, які не підтверджені податковими накладними: 633,15грн., 290,79грн., 98,18грн.; а за лютий - липень, листопад 2003р., травень 2004р. включені суми відповідно 1666,66грн., 1000,00грн., 3657,07грн., 2376,64грн., 8481,17грн., 4920,75грн., 83,33грн., 3333,33грн. по податковим накладним ІНФОРМАЦІЯ_1, в яких в одних випадках не зазначено ім'я та по батькові фізичної особи (покупця), повну назву отримувача, місце податкової адреси фізичної особи, в інших -податковий номер платника податку (покупця). Таким чином, за висновком ДПІ, позивачем завищений податковий кредит за січень 2003р. на 1022,12грн., лютий 2003р. на 1666,66грн., березень 2003р. на 1000,00грн., квітень 2003р. на 3657,07грн, травень 2003р. на 2376,64грн., червень 2003р. на 8481,17грн., липень 2003р. на  4920,75грн., листопад 2003р. на 83,33грн., травень 2004р. на 3333,33грн. (а.с.19-22 т.1).

Внаслідок виявлених порушень податковою інспекцією визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 39907,61грн. та штрафній санкції у розмірі п'ятидесяти відсотків такої донарахованої суми, а саме 19953,81грн., а також застосовані штрафні санкції за неподання декларацій з ПДВ за грудень 2004р. та лютий 2005р. у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання в загальній сумі 340,00грн.

Розглядаючи спір у цій частині суд першої інстанції встановив, що декларація з податку на додану вартість за грудень 2004р. була подана 19.01.2005р. до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, де позивач знаходився на обліку. 25.01.2005р. позивач був переведений на облік до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, однак на момент подачі декларації з податку на додану вартість за лютий 2005р. останній ще не був зареєстрований у цій податковій інспекції як платник податку на додану вартість, що зумовило подання вказаної декларації 10.03.2005р. до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (а.с.65-69 т.1). За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень п.п.7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та пункту „а” п.п.4.1.4. п.4.1. ст.4 Закону № 2181, а відтак визнав неправомірним застосування штрафної санкції в сумі 340,00грн.

Судова колегія погоджується з таким висновком, оскільки він є обгрунтованим та підтверджується матеріалами справи.

Посилання скаржника на те, що при передачі податкової справи підприємця ОСОБА_1від ДПІ у Малиновському районі м. Одеси до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ці податкові декларації були відсутні не заслуговує на увагу, оскільки зазначене свідчить про неналежний стан роботи податкового органу, а не платника податку.

Щодо висновку суду про правомірність визначення податкового зобов'язання  по податку на додану вартість в сумі 39907,61грн. та штрафної санкції в сумі 19953,81грн., то судова колегія зазначає, що при розгляді даного питання не було враховано слідуюче.

По-перше, відповідно до п.п.15.1.1. п.15.1. ст.15 Закону № 2181, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Якщо протягом цього строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п.7.9. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”  позивач застосовував податковий період, що дорівнював календарному місяцю і у цьому випадку, згідно п. „а” п.п.4.1.4. п.4.1. ст.4 Закону № 2181 надавав декларації за звітний період протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.

Здійснюючи перевірку з 28.04.2006р. по 23.05.2006р., податковий орган визначення податкових зобов'язань за січень, лютий, березень 2003р. здійснив без застосування вищенаведених законодавчих норм.

По-друге, недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені ДПІ в результаті перевірки підприємця, зокрема, відсутність у деяких з них ім'я та по батькові фізичної особи (покупця), повної назви отримувача (покупця), місця податкової адреси фізичної особи (покупця), в інших -податкового номеру платника податку (покупця), не робили податкові накладні недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів (а.с.33-59 т.1). Податковий орган повинен був ідентифікувати позивача та його контрагентів, з'ясувати достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, тим більш, що перевірка здійснювалась саме у покупця, якому видавались ці податкові накладні і який їх надавав до перевірки. З чим погодився представник ДПІ при розгляді апеляційної скарги.

Недотримання позивачем порядку, встановленого п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, позаяк згідно  з абзацем другим п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 вказаного Закону підставою для відповідальності платника є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.12.2005р. № 21-105.

З урахуванням наведеного, судова колегія визнає правомірним визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість лише в загальній сумі 13759,30грн., а саме: за березень 2004р. на 33,33грн., вересень 2004р. на 223,33грн., листопад 2004р. на 2989,53грн., грудень 2004р. на 33,02грн., січень 2005р. на 32,95грн., квітень 2005р. на 9927,14грн., травень 2005р. на 520,00грн. (а.с.125-127 т.2) та штрафній санкції у сумі 6879,65грн.

Вищевикладене не було враховано судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині.

Таким чином, постанова суду підлягає скасуванню, позов задоволенню частково із відшкодуванням позивачу витрат по сплаті судового збору в загальній сумі 5,10грн., у т.ч. за розгляд апеляційної скарги, розмір якого визначений у відповідності із п.п.2 п.3 р.VІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, п.п. „б”, п.1, п. „г” п.2 ст.3 Декрету Кабінета Міністрів України „Про державне мито”.

 

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу  адміністративного судочинства України, суд

постановив:

 

Апеляційну скаргу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову господарського суду Одеської області від 26.10.2006р. у справі № 34/288-06-6777А скасувати, позов задовольнити частково.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси НОМЕР_2 в частині визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 68,40грн. та штрафній санкції по цьому податку в сумі 136,80грн.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси НОМЕР_3 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 26148,31грн. та штрафної санкції по цьому податку в сумі 13074,16грн.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 08.06.2006р. НОМЕР_4, НОМЕР_5.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1витрати по держмиту в сумі 5,10грн., у т.ч. за розгляд апеляційної скарги.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.

 

Головуючий суддя                                                                      В.Б. Туренко

 

Судді                                                                                                  Л.І. Бандура

 

                                                                                                  Л.В. Поліщук