Дата документу 22.10.2014 Справа № 554/7227/14-ц

554/7227/14ц

4/2516/2014

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 жовтня 2014 року.

Октябрський районний суд м.Полтави в складі:

Головуючої судді Сороки К.М.

При секретарі Ігнатенко С.Ю.

За участю третьої особи ОСОБА_1

Представника третьої особи ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_3 за участю третьої особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , та зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа Банк» про визнання частково недійсним умов кредитного договору, -

В с т а н о в и в :

Позивач ПАТ «Альфа Банк» звернувся до Октябрського райсуду м.Полтави з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 18.04.2008 року ЗАТ «Альфа Банк « уклало з ОСОБА_1 кредитний договір №490064442.

ЗАТ «Альфа-Банк» 19.08.2009 року переіменовано в ПАТ «Альфа-Банк». Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов»язується надати відповідачу (Боржнику ) кредит в сумі 70750 грн.. Позивач свої зобов»язання виконав, надавши відповідачу - Боржнику по справі кредит в сумі 70750 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку. Боржник свої зобов»язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 16.04.2014 року має прострочену заборгованість за кредитом- 45875,12 грн.,за відсотками- 6492,60 грн. по комісії-3271,25 грн. Окрім того в зв»язку з систематичним порушенням боржником своїх обов»язків зі сплати кредиту йому нараховано неустойку, яка станом на 16.04.2014 року складає -787963,03 грн.

У відповідності до норм ст.266 ч2. Ст.258 ЦК України стягнення неустойки, (пені,штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду , а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Таким чином розмір неустойки становить , пеня-217277, 95 грн.

В забезпечення виконання зобов»язання позичальника, що випливають з договору кредиту, позивач та відповідач ОСОБА_3 уклали договір поруки №490064442-ІІ. Згідно вказаного договору поруки відповідач, як поручитель поручається за виконання боржником обов»язків, які виникли на підставі договору.

Отже позивач вважає, що вказана сума боргу може бути стягнута з відповідача ОСОБА_3.

Просив стягнути з відповідач на користь банку заборгованість за кредитом в сумі- за кредитом- 45875,12 грн.,за відсотками- 6492,60 грн. по комісії-3271,25 грн. пеня-217277, 95 грн. а всього стягнути -272916,92 грн. та судові витрати в сумі 2729,16 грн.

В судове засідання представник ПАТ «Альфа-Банк» не з»явився, надав письмову заяву про розгляд справи в його відсутність (а.с.25), позов підтримує.

Відповідач ОСОБА_3 до суду не з»явився, будучи повідомленим про дату та час розгляду справи в суді.

Третя особа ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 з позовм не погоджуються та просили відмовити в його задоволенні і звернулися до суду з зустрічним позовом про визнання частково недійсним умов кредитного договору.

В судовому засіданні від свого зустрічного позову ОСОБА_1 відмовилася та просила провадження в цій частині закрити.

Позовні вимоги позивача вважає безпідставними та такими, що протирічать чинному законодавству України .

Суд,заслухавши третю особу ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , вивчивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Судом встановлено, що 18.04.2008 року ОСОБА_1, було укладено з ПАТ «Альфа-Банк» кредитний договір №40064442.Відповідно до договору, Банк зобов'язався надати кредит на суму 70 750 грн.ОО коп. для придбання транспортного засобу, а саме нового автомобіля CHERI ELARA 80К7201. Термін дії договору кредиту становить шість років, тобто до 18.04.2014 року

В цей же день Банком було укладено договір поруки №490064442-п з ОСОБА_3 Відповідно до п.2.1 цього договору: «обов'язок повертати Банку кредит рівними частками, у терміни, визначені основним договором та додатком №1 до основного договору, але в будь якому випадку не пізніше 18.04.2014 року».

Також у п.3.1 чітко зазначено, що «боржник та поручитель відповідають перед Банком за порушення обов 'язків як солідарні боржники».

Відповідно до ч.І ст.541 ЦК України: «солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання» та ч.І ст.554 ЦК України: «у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя».

Незважаючи на такі приписи закону і умов договорів Банк звертається до суду з позовними вимогами до поручителя ОСОБА_3, а ОСОБА_1 , як основного боржника, чомусь зазначає як третю особу.

після придбання 17.04.2008 року транспортного засобу, ОСОБА_1 відразу було виявлено пошкодження автомобіля.

21.04.2008 року ОСОБА_1 звернулась до "Полтава-Авто" з усним повідомленням про виявлені недоліки. Коли працівники «Полтава-Авто» не відреагували на її звернення, то вона була вимушена звернутись вже письмово, а 22.04.2008 року, вона звернулась до незалежного експерта ПП Конопльова, який провів експертне авто-товарознавче дослідження автомобіля.

Експерт ПП Конопльов зазначив у своєму висновку спеціаліста №2004 від 23 квітня 2008 року, що автомобіль має недоліки ( а.с45-59 )

Наявність виявлених дефектів свідчить про те, що автомобіль в зборі піддавався ремонтним впливам в вигляді фарбування дверей передніх правих та крила заднього лівого (даний факт було встановлено рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 19.04.2012 року

Оскільки автомобіль було продано неналежної якості, то у відповідності до ст.8 ЗУ «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 мала намір розірвати договір купівлі-продажу, що в свою чергу вело до розірвання договору кредиту.

Так, 25.04.2008 року ОСОБА_1 у письмовій формі було повідомлено Банк про розірвання договору.З аналогічною заявою про розірвання договору поруки до Банку звернувся і ОСОБА_3

Таким чином ОСОБА_1, та ОСОБА_3 на законних підставах просили розірвати договір кредиту та договір поруки.

Але Банк всупереч ЗУ «Про захист прав споживачів» та отриманих заяв продовжував нараховувати відсотки за користування кредитом та запропонував до вирішення питання щодо розірвання договорів сплачувати кошти по кредиту.

Відповідно до ч.І ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів»: «нечесна підприємницька практика забороняється», а також відповідно до ч.4 цієї статті «агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача;

· встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання».

Усвідомивши, що Банк веде нечесну підприємницьку діяльність та не має наміру розривати договори, ОСОБА_1 припинила сплату будь яких коштів, але Банк і надалі продовжував та продовжує нараховувати відсотки та штрафні санкції.

Також, з наданого Позивачем розрахунку вбачається, що розмір заборгованості по кредиту станом на 16.04.2014 року складає -45 875 грн.12 коп., за відсотками - 6 492 грн. 60 коп., по комісії - 3 271грн. 25 коп., а розмір пені за прострочення виконання . зобов'язань становить 787 963 грн. 03 коп.

З вищенаведеного розрахунку вбачається, що розмір штрафних санкцій (пені) більш ніж як в 10-ть разів перевищує вартість нового автомобіля.

На підставі викладеного, а також враховуючи ту обставину, що до суду Позивач звернувся лише 26.05.2014 року, то такі дії Банку можна розцінювати як сприяння збільшення обсягу відповідальності боржника, виходячи з засад розумності та справедливості.

Відповідно до ч.б ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів»: «правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними».

Таким чином з оглядом на наведене суд вважає , що у Банка немає законних підстав звертатися до суду з будь позовними вимогами стосовно виконання/невиконання умов договору кредиту і поруки.

Банк звернувся з позовом до суду наприкінці травня 2014 року, не зважаючи на те, що строк позовної давності минув.

Відповідно до ст.256 ЦК України: «позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу».

Відповідно до ст.257 ЦК України: «загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки»

Згідно з тлумаченням ч.І ст.261 ЦК України: «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила» то перебіг позовної давності розпочався з дати несплати чергового платежу, а саме (відповідно до наданого розрахунку заборгованості) з 18.03.2009 року.

Про існування заборгованості Позивачу було достеменно відомо, що підтверджується наданим самим Позивачем розрахунком заборгованості. Ніяких заяв про поновлення строку позовної давності з обгрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ «Альфа-Банк» до суду не надано.

Таким чином, якщо враховувати положення зазначених статей, то перебіг позовної давності закінчився ще 18.03.2012 році (почався 18.03.2009 року першої недоплати і подальшої несплати).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України: «сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові».

Крім того, згідно роз'яснень, наданих у постанові №5 Пленуму ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року, суди мають враховувати положення п.7 ч.ІЗ ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Згідно до ч.І ст. 266 ЦК України: «зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, штрафу, пені, накладення стягнення на заставне майно тощо)», положення п.7 ч.ІЗ ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог Банку.

Як вже було зазначено, договір поруки було укладено 18.04.2008 року терміном виконання зобов'язання не пізніше 18.04.2014 року (п.2.1 договору). Тобто термін дії основного договору кредиту та договору поруки закінчився 18.04.014 року.

Судом також встановлено, що в позові Банк зазначає дату укладання договору поруки №490064442-п з ОСОБА_3 саме 18.04.2014 року, тобто вказує дату природного закінчення терміну дії договору поруки, з чого можна зробити висновок, що Банк з метою штучного подовження строку позовної давності, вводить суд та сторони спору в оману і умисно плутає.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України: «порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки».

Також, згідно умов договору №40064442 від 18.04.2008 року ОСОБА_1 був наданий споживчий кредит строком до 18.04.2014 року для придбання транспортного засобу (п.2.4 Договору), а тому Позивачу, як кредитодавцю, законодавством встановлено заборону вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Встановлено, , що Банк звернувся з позовом після спливу строку позовної давності Банком було зазначено строк позовної давності а саме 26.05.2014 року, розраховуючи на те, що у п.11.3 умов кредитного договору Банком було зазначено строк позовної давності терміном 50 років. Але вносячи такі строки в умови договору Банк діяв всупереч чинному законодавству.

Відповідно до ч.І ст.259 ЦК України: «позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі». Тобто Банк, при укладанні договору кредиту, повинен був укласти окремий договір про збільшення позовної давності, а не вносити таке зазначення в умови основного договору. Пропозицій щодо укладення договору про збільшення строку позовної давності від Банку мені не надходило ні в день підписання кредиту ні в подальшому.

Також, укладаючи договір кредиту з Банком, ОСОБА_1 не мала змоги досконало ознайомитись зі змістом умов, оскільки розділ №2 загальних умов кредитування надрукований шрифтом у 5 кегль, що суперечить положенням аб.12 ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», де чітко зазначено: «забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону».

Аналізуючи наведене можна зробити висновок, що Банк веде нечесну підприємницьку діяльність, яка заборонена законом.

Навіть якщо припустити, що Позивач не правильно керувався законодавством при зверненні до суду у 2014 році, то той факт що з боку ПАТ «Альфа-Банк» вже було звернення з аналогічною вимогою до Третейського суду було приховано.

Так, 30.03.2010 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до постійно діючого Третейського суду м.Чернігів з позовом «про стягнення заборгованості» до , ОСОБА_1.

23.04.2010 року була винесена ухвала про початок розгляду третейської справи копія додається).

В червні 2010 року на адресу ОСОБА_1 надійшло повідомлення з Новозаводського районного суду М.Чернігова про розгляд справи за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа на підставі рішення постійно діючого Третейського суду за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу..

Умови Договору №490064442, а саме п.11, з боку Банка є продумано несправедливими і фінансово обтяжуючими для третьої особи , як для споживача, та прямо суперечить частинам 1 та 2 ст.18 ЗУ "Про захист прав споживачів" та ч.5 ст.110 ЦПК України. Згідно роз'яснень Пленуму ВС України №5 -1996 року, де в абз.2 п.5 зазначено щодо власного вибору споживачем місця підсудності, а третейське застереження звужує права щодо захисту інтересів тертьої особи..

Також при підписанні кредитного Договору в пункті 11 не було зазначено адресу Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнський фінансовий союз".

Таким чином третя особа не була фізично і матеріально бути присутньою при розгляді третейської справи.

На початку вересня 2012 року ОСОБА_1 дізналася, що Октябрським відділом ДВС Полтавського МУЮ відкрите виконавче провадження відповідно виконавчого документа, виданого 09.07.2010 р. Новозаводським райсудом М.Чернігова на підставі рішення третейського суду.

Відповідно до Акту від 19.09.2012 року при описі та арешті майна був присутній представник Банку а також ним було отримано копію акту опису та арешту майна, про що він засвідчив власним підписом . Тобто на виконання рішення третейського суду і на користь Банку у ОСОБА_1 був вилучений автомобіль, але до цього часу місце знаходження автомобіля чи інформація про його реалізацію відсутня .

Таким чином Банку було достеменно відомо вже у 2010 році про ухвалення третейського рішення на їхню користь, видачу виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження з подальшим вилученням автомобіля.

Але Банк, незважаючи на наведені факти, знов звертається з аналогічним позовом до суду, змінюючи у заяві Відповідача, тобто вказує Відповідачем поручителя ОСОБА_3, а ОСОБА_1, як основного боржника, чомусь зазначає як третю особу.

Відповідно до ст.61 Конституції України: «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Відповідно до ч.2 ст.223 ЦПК України: «після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини».

Також, відповідно до ст.205 ЦПК України: «підставами закриття провадження у справі є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав».

З додатків наданих Банком до позову, а саме з копії листа повідомлення від 06.05.2014 року та реєстру №274 відправки кореспонденції, можна зробити помилковий висновок, що нібито «Альфа-Банк» ОСОБА_1 та ОСОБА_3 офіційно попереджало про вимогу про дострокове повернення кредиту, але ці листи Банку слід вважати неналежними доказами, що узгоджується із позицією ВС України і відображено у Постанові від 12.09.2012 року по справі №6-57цс12. Також, факту відправлення повідомлення недостатньо для того, щоб вважати, що боржник належним чином повідомлений.

Відповідно до постанови КМ України №270 від 05.03.2009 року «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку: «реєстровані поштові відправлення вручаються, за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу, -паспорта громадянина України...», «підлягають доставці додому: рекомендовані поштові картки, листи, секограми, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів»

Виходячи з вищезазначеного вважається, що адресат належним чином повідомлений в тому разі, коли відправником не лише відправлено на адресу такого адресата рекомендований лист, а й доведено факт його вручення, але Банком не надано копій будь-яких повідомлень про вручення поштового відправлення на ім'я ОСОБА_1.з датою отримання, підписом і т.п., теж стосується і ОСОБА_3

До того ж, якщо брати за аналогію Постанову НБУ №1,1998р. «Про затвердження Інструкції з діловодства » та Постанову КМУ №1153, 1997р. «Про затвердження

Примірної інструкції з діловодства » номер вихідної кореспонденції підтверджує лише факт реєстрації листа у журналі вихідної документації і не має жодного відношення до факту його відправлення.

Отже надані суду докази не є належними та не можуть бути визнані судом , а відтак в задоволенні позову до ОСОБА_3необхідно відмовити.

Викладені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Керуючись ст.5,10,60,224 ЦПК України, ст.256, 257, 259, 261, 267, ч.1ст.541,ч.1ст.554,ст.559 ЦК України, ст.11,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -

В и р і ш и в :

В задоволенні позову ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Заочне рішення може бути переглянуто за заявою відповідача,поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави.

СуддяК. М. Сорока