У Х В А Л А
Іменем України
13 лютого 2015 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду від 25 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно розписки від 24.12.2010 року ОСОБА_3 отримав від нього у борг 42 000 грн., які зобов'язався повернути до 01.09.2012 року.
Умови договору позичальник не виконав і борг не повернув.
Посилаючись на дані обставини та норми цивільного законодавства, просив стягнути з відповідача на його користь 42 000 грн., а також судові витрати.
Рішенням Тячівського районного суду від 25 грудня 2014 року позов задоволено. Ухвалено стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 42 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та постановлення ухвали про залишення позову ОСОБА_4 без розгляду.
В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності відповідача, який належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши представників апелянта ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та позивача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно він суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Зі змісту частини другої вищезгаданої норми випливає, що розписка позичальника є борговим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та підтверджує укладання договору позики.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно розписки від 26.01.2010 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 у борг 30 500 грн. та 820 доларів США, а останній зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів до 05.02.2010 року.
24.12.2010 року ОСОБА_3 підтвердив борг в сумі 42000 грн. і зобов'язався повернути цю суму грошових коштів до 01.09.2012 року.
Умови договору позичальник не виконав і борг не повернув.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про стягнення суми боргу з позичальника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 є правильним.
Суд вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.
Зокрема, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апелянта щодо фіктивності розписки та неотримання ним коштів від позивача (написання розписки для фінансового звіту позивача перед своєю дружиною) оскільки такі доводи, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, є голослівними та необґрунтованими.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Тячівського районного суду від 25 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: