ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 910/13383/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачаЄгорова В.С. дов. від 13.05.2014

відповідачаМатвеєвої В.П. дов. від 01.10.2014

прокурораОнуфрієнко М.В. посв. № 031806

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постановувід 17.11.2014 Київського апеляційного господарського суду

у справі№910/13383/14 господарського суду міста Києва

за позовомВиконувача обов'язків прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"

простягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов'язків прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основного боргу у розмірі 113503385,24 грн, 21773969,72 грн пені, 5666173,99 грн 3% річних та 5876132,18 грн інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2014 (суддя Бондаренко Г.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 (головуючий суддя Алданова С.О., Дикунська С.Я., Коршун Н.М.) позовні вимоги задоволено частково.

З Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягнуто 113503385,24 грн основного боргу, 19596572,75 грн пені, 5666173,99 грн 3% річних, 5876132,18 грн інфляційних втрат та 73080,00 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції посилаючись на незаконність та необґрунтованість прийнятих судових рішень, винесених з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування фактичних обставин справи.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 43, 83, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, статей 530, 549, 551, 612, 613, 614, 625 Цивільного кодексу України, статей 216, 218, 230, 231, 233 Господарського кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 №1082.

Заявник зазначає, що на час розгляду справи судом апеляційної інстанції основне зобов'язання було виконане відповідачем у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень, які суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги.

Також товариство вказує на те, що оплата природного газу на вироблення теплової енергії здійснюється відповідно до особливого алгоритму проведення розрахунків, кошти від усіх категорій споживачів відразу перераховуються як оплата за придбаний природний газ, тому порушення строків такої оплати відбувається не з вини відповідача.

Крім того, скаржник посилається на те, що він не встановлює самостійно вартість теплової енергії. Тарифи на теплову енергію згідно Закону України "Про ціни та ціноутворення" є регульованими і встановлюються відповідними органами. Відповідачу категорично заборонено припиняти споживання газу в силу імперативних приписів статті 6 Закону України "Про теплопостачання" та статті 22 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", а також у Публічного акціонерного товариства "Київенерго" відсутня можливість вплинути на алгоритм проведення розрахунків, затверджений державою. Фактично відповідач виступає лише посередником між державою, як боржником (перерахування субвенцій) та державою, як кредитором (ДК "Газ України " НАК "Нафтогаз України").

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" також звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 2177396,97 грн і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму пені. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Скаржник вважає, що судові рішення попередніх інстанцій в частині зменшення пені на 10% від заявленої у позові суми винесені з порушенням статті 233 Господарського кодексу України, статті 4, 42, 83 Господарського процесуального кодексу України та без дослідження усіх істотних обставин справи, а також без врахування вказівок, які містяться у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи 28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (покупець) був укладений договір №13/3408-БО-41 купівлі-продажу природного газу з подальшими змінами, внесеними додатковою угодою №1 до договору від 18.07.2013, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві у 2013 році, природний газ ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, та/або природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах договору.

Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (пункт 1.2 договору).

Пунктами 2.1, 2.1.1 договору сторони передбачили, що продавець передає покупцеві для СВП "Київські ТЕЦ" ПАТ "Київенерго" з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 342464,00 тис. куб. м., у тому числі для ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6.

Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Згідно пунктів 3.1, 3.4 договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця та відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 №288 "Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів".

Відповідно до пункту 5.1 договору, ціна на природний газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.

Згідно пункту 5.2 договору, ціна за 1000 куб. м. газу становить з ПДВ - 4661,74 грн.

18.07.2013 сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору, в якій вони погодили, що з 01.07.2013 ціна за 1000 куб. м. газу становить з ПДВ - 4588,54 грн.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

В пунктах 7.1, 7.2 договору сторонами визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також договором.

У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судами встановлено, що на виконання умов договору ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поставило протягом січня-жовтня 2013 року, а відповідач прийняв газ обсягом 108432,973 тис.куб.м. на загальну суму 653543228,07 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за січень-жовтень 2013 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

ПАТ "Київенерго" грошове зобов'язання за договором за спожитий в період січень-жовтень 2013 року природний газ належним чином не виконало. Заборгованість перед ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за договором станом на 16.06.2014 становить 113503385,24 грн.

За порушення грошового зобов'язання за договором ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нараховано пеню у розмірі 21773969,72 грн, 5666173,99 грн 3% річних та 5876132,18 грн інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу 113503385,24 грн суди попередніх інстанцій виходили із того, що укладений між сторонами договір купівлі - продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/3408-БО-41 є підставою для виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, за своєю правовою природою є договором поставки, а отже підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт наявності боргу у ПАТ "Київенерго" перед ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за договором в сумі 113503385,24 грн. суди визнали належно доведеним, документально підтвердженим та відповідачем не спростованим, строк оплати за договором у відповідності до пункту 6.1 договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором у розмірі 113503385,24 грн суди визнали обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 5666173,99 грн 3 % річних за період з 14.02.2013 по 14.05.2014 та 5876132,18 грн. інфляційних втрат за лютий 2013 - квітень 2014 років та пені у розмірі 19596572,75 грн суди попередніх інстанцій виходили із того, що згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судами встановлено, що пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За змістом статті 229 Господарського кодексу України та статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до статті 175 Господарського кодексу України.

Правовідносини між сторонами склалися на підставі спірного договору, який є двостороннім правочином, за змістом якого ПАТ "НАК "Нафтогаз України" взяв на себе зобов'язання поставити природній газ ПАТ "Київенерго", а останній взяв на себе обов'язок прийняти та сплатити отриманий природній газ на умовах та в строки встановлені договором. Бюджетні відносини не розповсюджується на даний правочин, а вчасність надходження коштів ПАТ "Київенерго" для погашення йому різниці в тарифах не впливає на порядок та строки проведення розрахунків, оскільки дана обставина не обумовлена договором.

Відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення ПАТ "Київенерго" від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності. При цьому, ПАТ "Київенерго" не доведено тієї обставини, що частину чи повністю всю суму заборгованості становить різниця ціни та тарифів на природний газ, яка повинна бути погашена за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Між сторонами підписано договір, у якому зазначено, що саме ПАТ "Київенерго" зобов'язаний здійснювати оплату поставленого ПАТ "НАК "Нафтогаз України" товару і саме він відповідає за невчасне виконання взятих на себе за договором зобов'язань. В даному випадку мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання за договором щодо оплати поставленого ПАТ "НАК "Нафтогаз України" товару, що тягне за собою відповідальність у вигляді неустойки, стягнення якої передбачено пунктом 7.2 договору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Судами встановлено факт прострочення відповідачем виплат за договором, а відтак є підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних з простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, нарахування інфляції та 3% річних не залежить ні від вини особи, яка порушила виконання грошового зобов'язання, ні від факту користування відповідачем коштами, а ставиться в залежність тільки від факту прострочки сплати грошової суми.

Зменшуючи розмір пені на 10% від заявленої суми та задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 19596572,75 грн суди попередніх інстанцій виходили із приписів пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та врахували, що відповідач не має змоги самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі.

Посилання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на те, що суди попередніх інстанцій неправомірно зменшили розмір пені на 10% від заявленої у позові суми, касаційний суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. При вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи встановлені господарськими судами обставини, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів про наявність підстав для зменшення пені.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку при вирішенні спору по суті.

Посилання відповідача на фактичну сплату суми основного боргу у період з 23.06.2014 по 27.10.2014 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права збирати докази та вирішувати питання про їх достовірність, а враховуючи, що ці докази не були надані судам попередніх інстанцій, вони не можуть бути враховані касаційним судом.

Решта тверджень заявників про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 у справі № 910/13383/14 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач