ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 січня 2015 року м. Київ К/9991/63200/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2011
у справі № 2а-1670/3281/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтек»
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 06.04.2011 № 0003251502 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5664 грн. основного платежу та 1416 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
ДПІ у м. Полтаві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 86, ст.ст. 7, 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у м. Полтаві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 06.04.2011 № 0003251502 грошового зобов'язання з податку на додану вартість 5664 грн. основного платежу та 1416 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 21.03.2011 № 2333/15-2/23813444, про порушення вимог п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у включенні до складу податкового кредиту за листопад 2010 року податку на додану вартість, сплаченого за операціями з придбання у ПП «Нафта-капітал» за договором від 18.11.2010 № 81/11 інструментів та запчастин.
В обґрунтування неправомірності формування позивачем податкового кредиту податковий орган посилається на відсутність у контрагента позивача - ПП «Нафта-капітал» власних виробничих, складських торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів. Крім того, відповідач вказує, що згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру від 20.01.2011 зазначений контрагент відсутній за місцезнаходженням, а його свідоцтво анульоване 25.01.2011. Інших фактичних та правових підстав податковим органом не зазначено.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Надаючи оцінку формуванню платником податку на додану вартість податкового кредиту за період, що перевірявся податковим органом, слід застосовувати положення п. 7.4, п. 7.5 Закону № 168/97-ВР.
За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні валових витрат та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.
В результаті належного дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товару судами попередніх інстанцій встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які оцінені судами як такі, що відповідають дійсності.
Анулювання свідоцтва платником податку на додану вартість контрагента, відомості щодо реєстрації якого містилися в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та який перебував на обліку в податковому органі як платник податку на додану вартість, після вчинення господарських операцій не є підставою для висновку про позбавлення податкової накладної сили розрахункового документа, що підтверджує вчинення господарської операції та породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обґрунтовуватись лише відсутністю постачальника таких товарів за місцезнаходженням.
Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, складських та інших умов, на що також посилається відповідач, само собою не може свідчити про фіктивність господарської операції. За наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст та призначення яких узгоджується з характером господарських операцій, відсутність у юридичної особи основних засобів, не є підставою для висновку про неможливість реального її здійснення та ведення господарської діяльності.
Наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо протиправності оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун