Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/969/15 Головуючий у 1 інстанції: Челюбєєв Є.В.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,
при секретарі: Хомяк К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дзержинськвугілля» про зміну формулювання звільнення, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Дзержинськвугілля» про зміну формулювання звільнення, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що він працював у відповідача з 30 березня 2010 року. В серпні 2014 року він звернувся до відділу кадрів з письмовою заявою про звільнення його за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України у зв'язку з переїздом на нове місце проживання, але йому було відмовлено у звільненні з цих підстав. Свою відмову начальник відділу квадрів мотивувала тим, що він до заяви не додав жодного підтверджуючого документа про переїзд на нове місце проживання. При цьому йому було повідомлено, що він буде звільнений за власним бажанням по закінченню двотижневого відпрацювання.
З 10.09.2014 року його звільнили з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням без вказівки поважних причин. В цей же день розрахунок з ним всіх належних виплат при звільненні не провели, трудову книжку не видали. Вважає, що відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тому повинний виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. З вини відповідача він відчуває психічні страждання, які полягають в порушенні його звичайного способу життя. Розмір моральної шкоди оцінює в 5000 грн.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто з державного підприємства «Дзержинськвугілля» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2199 (дві тисячі сто дев'яносто дев'ять) грн. 89 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 12959 (дванадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 45 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 4272 (чотири тисячі двісті сімдесят дві) грн. 30 коп. та грошову компенсацію у відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 (п'ятсот) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з державного підприємства "Дзержинськвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 вбачається, що він фактично оскаржує рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дзержинськвугілля» про зміну формулювання причини та дати звільнення. Оскільки в позовній заяві він просив зобов'язати відповідача звільнити його за власним бажанням, в зв'язку з переїздом на нове місце проживання, 27.08.2014 року, згідно статті 38 КЗпП України, то судова колегія вважає, що зазначення в апеляційній скарзі ОСОБА_3 про ухвалення нового рішення стосується саме цих позовних вимог, у задоволенні яких йому відмовлено.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, а саме - в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дзержинськвугілля» про зміну формулювання причини та дати звільнення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 30.03.2010 року знаходився у трудових відносинах з державним підприємством «Дзержинськвугілля» - з Відокремленим підрозділом «Шахта «Торецька». В серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до керівництва шахти з письмовою заявою, в якій просив звільнити його з 27.08.2014 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України - у зв'язку з переїздом на нове місце проживання (а. с. 5).
Листом від 29.08.2014 року (за підписом начальника відділу кадрів) йому відмовлено у звільненні з зазначених причин. Зі змісту листа вбачається, що ОСОБА_3 запропоновано підтвердити поважність причин звільнення у скорочений строк - переїзд на нове місце проживання має бути підтверджено відповідним документом (а. с. 8).
Оскільки ОСОБА_2 не надав до підприємства будь-яких підтверджуючих документів щодо переїзду на нове місце проживання, його звільнили не з 27.08.2014 року, як він просив в своїй заяві, а з 10.09.2014 року. В наказі про звільнення та у трудовій книжці зазначена причина звільнення: За власним бажанням, ст.. 38 КЗпП України (а. с. 30 - на звороті; а. с. 31).
Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Суд першої інстанції, правильно посилався на вказану норму трудового права. Проте, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дзержинськвугілля» про зміну формулювання причини та дати звільнення, дійшов хибного висновку, що ОСОБА_2 повинен був надати до відділу кадрів відповідне підтвердження щодо його переїзду на нове місце проживання.
При цьому суд першої інстанції посилався на положення науково-практичного коментаря до цієї статті, залишивши поза увагою, що ані в статті 38 КЗпП України, ані в будь-якій іншій статті цього Кодексу відсутні посилання на необхідність надання документів, які б підтверджували факт переїзду працівника на нове місце проживання.
Також судова колегія звертає увагу на те, що місцевість, в якій працював та проживав позивач ОСОБА_2, входить до території, на якій проводяться антитерористичні операції (зона АТО). Загострення суспільно-політичної ситуації на території Донецької та Луганської областей, проведення бойових дій в зоні АТО, підвищення ризику виникнення загрози життю та здоров'ю жителів є поважною причиною для переїзду на нове місце проживання - з метою запобігання негативних наслідків.
Ці обставини є загальновідомими, а тому у відповідності до вимог частини 2 статті 61 ЦПК України не потребують доказування. З цих причин витребування будь-яких доказів щодо зняття з реєстрації з місяця проживання ОСОБА_2 або довідок з нового місця проживання також є безпідставним.
Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дзержинськвугілля» про зміну формулювання причини та дати звільнення - скасувати.
В цій частині ухвалити нове рішення: Змінити формулювання причини та дати звільнення ОСОБА_2. Зобов'язати відповідача - Державне підприємство «Дзержинськвугілля» - внести запис в трудову книжку ОСОБА_2 про його звільнення з 27.08.2014 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (переїзд на нове місце проживання).
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: