У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.10.06 Справа №22/128д-14/170/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Яценко О.М. судді Яценко О.М. , Коробка Н.Д. , Шевченко Т. М.
при секретарі: Шерник О.В.
за участю:
представників позивача: Заседателєва Н.Ю., довіреність № 1/06-01-758 від 18.08.06р.;
представників відповідача-1: Хілова І.М., довіреність № 1364/Д від 01.07.06р., юрист;
представників відповідача-2: Туринський М.І., довіреність № 22/61 від 24.05.06р.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну Відкритого акціонерного товариства “Запоріжавтотранс”, м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2006 року у справі № 22/128д-14/170д/06
за позовом: Відкритого акціонерного товариства “Запоріжавтотранс”, м.Запоріжжя
до відповідача-1: Відкритого акціонерного товариства “Запорізький Втормет”, м.Запоріжжя
до відповідача-2: Регіонального відділення Фонду державного майна України в Запорізькій області, м.Запоріжжя
про визнання договору купівлі-продажу державного майна від 06.05.1994р. в частині продажу пансіонату “Набережний” в с.Набережне недійсним
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2895 від 16.10.2006р. справа №2895 передана для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий: Яценко О.М. – доповідач; суддів: Коробка Н.Д., Шевченко Т.М.
Колегія суддів прийняла справу до провадження.
За згодою присутніх представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Запорізької області у справі від 31.07.2006 року у справі № 22/128д-14/170д/06 (суддя Хоролець Т.Г.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення господарського суду мотивоване нормами Цивільного кодексу УРСР, умовами договору купівлі-продажу, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Відкрите акціонерне товариство “Запоріжавтотранс”, м.Запоріжжя звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати повністю, прийняти нове рішення у справі, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу державного майна від 06.05.1994 року в частині купівлі-продажу пансіонату «Набережний» (спальний корпус, кухня, туалет) в селищі Набережному Приморського району Запорізької області. При цьому заявник апеляційної скарги посилається на наступні обставини: згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 року «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів зданих в оренду» приватизація здійснюється шляхом продажу належних державі акцій, а не майна; у відповідності до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди з правом викупу вважається неукладеним.
Відкрите акціонерне товариство «Запорізький Втормет» у відзиві на апеляційну скаргу не визнало її доводи, рішення господарського суду вважає законним та обґрунтованим: пансіонат «Набережний» був збудований та введений в експлуатацію до укладення договору про сумісну діяльність; вказаний договір був укладений з метою сумісної експлуатації і ніякого спільного майна учасниками сумісної діяльності не було створено, тим більше, що позивач не виконав взяті на себе договірні зобов’язання по будівництву другого поверху спального корпусу та вступити у співвласність шляхом сплати половини балансової вартості, збудувати другий спальний корпус; оплата витрат на утримання майна та виконання ремонтних робіт не є підставою виникнення права власності на це майно; позивач не навів доказів, яким чином приватизація майна ВАТ «Запорізький втормет» вплинула на його права та законні інтереси, укладення договору купівлі-продажу з РВ ФДМУ в Запорізькій області не припинила дії договору про сумісну діяльність, сторони продовжували за ним виконувати свої зобов’язання по утриманню та експлуатації бази відпочинку.
Регіональне відділення ФДМУ в Запорізькій області у відзиві на апеляційну скаргу пояснило, що приватизація Запорізького обласного орендного підприємства «Вторчормет» здійснена у відповідності до чинного законодавства, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
В судовому засіданні представники сторін підтвердили свої доводи в обґрунтування апеляційної скарги та заперечень на неї.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
25.11.1992р. між Регіональним відділенням ФДМУ по Запорізькій області (орендодавець) і організацією орендарів Запорізького обласного державного підприємства «Вторчормет» (орендар) був укладений договір №9 оренди з викупом. Згідно з п.1 цього договору, в цілях підвищення ефективного використання державного майна і досягнення кращих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в , оренду з викупом майно Запорізького обласного державного підприємства «Вторчормет»: основні засоби - первісна вартість 268749 тис.руб., залишкова вартість основних засобів 171856 тис.руб., незавершене капітальне будівництво 1367 тис.руб., у т.ч. обладнання що вимагає монтажу 838 тис.руб., запаси і витрати 63785 тис.руб, у т.ч. незавершене виробництво - тис.руб., грошові кошти 1630 тис.руб., всього оборотних коштів 65415 тис.руб., статутний фонд 185308 тис.руб., амортизаційний фонд 164 тис.руб., фонд розвитку виробництва 5199 тис. Руб.
25.05.1993р. Регіональним відділенням ФДМУ по Запорізькій області був виданий наказ № 50, згідно до якого розпочата приватизація державного майна, зданого в оренду Запорізькому обласному орендному підприємству «Вторчормет», віднесеного Державною програмою приватизації до класифікаційної групи «В» з 01.06.1993р.
06.05.1994р. між Регіональним відділенням ФДМУ по Запорізькій області (продавець) і Акціонерним товариством «Запорізький Втормет» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу державного майна, згідно з п.1 якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу АТ «Запорізький Втормет» у відповідності з умовами цього договору. Майно акціонерного товариства включає в себе всі активи і пасиви, інвентар, обладнання, установки та інше майно на загальну суму 11053735000 крб., опосередковане акціями АТ «Запорізький Втормет» у кількості 315821 шт., номінальною вартістю 35000 крб. кожна. До майна, що купується, входить пансіонат в с. Набережне (спальний корпус, кухня, туалет).
Пунктом 1.3 договору закріплено положення про те, що право власності на відчужуване майно переходить до покупця на підставі викупу всіх акцій продавця у відповідності з планом приватизації, затвердженим 11.06.1993р. та повної сплати за всі акції, про що свідчить протокол №4 комісії з продажу акцій АТ «Запорізький Втормет» від 05.05.1994р.
У відповідності з п.2.1 договору, всього за весь період приватизації реалізовано 315821 акцій АТ «Запорізький Втормет» на суму 11053735000 крб., у т.ч.:
за пільговим продажем 18675 акцій на суму 653625000 крб.;
на конкурсній основі:
два пакета акцій у кількості 200000 штук акцій на суму 7000000000 крб.; б/ один пакет акцій у кількості 33758 штук на суму 118153000 крб.;
-у вільному продажу 63338 акцій на суму 2218530000 крб. відповідно до затвердженого плану приватизації.
Відповідно до абз.1,2 п.2 постанови Верховного суду України від 28.04.78 №3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. ому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
При задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків.
Відповідно до абз.2 п.1 розяснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111 загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо.
Згідно статті 16 нині діючого Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
20.02.1990р. між Запорізьким ВО «Вторчормет», правонаступником якого є ВАТ «Запорізький Втормет» (відповідач-1) і Запорізьким об'єднанням автобусних станцій, правонаступником якого є ВАТ «Запоріжавтотранс» (позивач) був укладений договір про сумісну діяльність з експлуатації бази відпочинку «Вторчормет» в с. Набережне Приморського району Запорізької області. Предметом договору є сумісна діяльність по експлуатації бази відпочинку «Вторчормет» в с. Набережне Приморського району Запорізької області і подальший розвиток бази відпочинку. Відповідно до умов даного договору, сторони в рівних долях приймають участь в благоустрої території, спорудженні дитячих і спортивних майданчиків, розвитку інженерних споруд та інших робіт, згідно до сумісних протоколів, що додаються до цього договору.
Пунктом 2.2 договору визначено, що Запорізьке об'єднання автобусних станцій зобов'язується завершити будівництво другого поверху спального корпусу за рахунок своїх коштів, у т.ч. червоного кутка. За рахунок власних коштів укомплектувати і утримувати 8 кімнат другого поверху (меблями, білизною та іншим інвентарем), а також червоний куток (меблями, телевізором та настільними іграми). При наявності потужностей, побудувати на території бази відпочинку другий спальний корпус для відпочинку тільки своїх робітників з відповідним розвитком допоміжних приміщень, інженерних споруд і служб бази відпочинку або вступити у співвласність спальним корпусом (2 поверх), сплативши половину балансової вартості спального корпусу.
Спірний договір купівлі-продажу укладений відповідачами 06.05.1994 року, тому при вирішенні питання про відповідність укладеної угоди вимогам законодавства застосовуються положення Цивільного кодексу УРСР.
Згідно ст. 430 ЦК Української РСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, за договором про сумісну діяльність зобов'язанням сторін є діяльність, метою якої, зокрема, є будівництво та експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи.
Згідно ст. 431 ЦК Української РСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, для досягнення мети щодо будівництва і експлуатації міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи учасники договору роблять внески грошима, майном чи трудовою участю, ці внески та створене в результаті діяльності майно є їх спільною власністю.
На виконання вимог Вищого господарського суду України при новому розгляді було встановлено, що внеском Запорізького транспортно-виробничого об»єднання автотранспорту, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «Запоріжавтотранс» - позивач у справі, є капітальний ремонт пансіонату «Набережний», що підтверджено кошторисом. Вказана обставина знайшла своє відображення в рішенні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2005 року – а.с.77 т.1.
Крім того, при новому розгляді спору на виконання вимог ВГСУ від 19.04.2006 року колегією суддів з»ясовані наступні питання:
При вирішенні питання щодо предмету сумісної діяльності слід виходити з того, що наведений у статті 430 Цивільного кодексу УРСР перелік цілей такої діяльності не є вичерпним. Господарчі суб’єкти не позбавлені права укласти договір для досягнення спільної господарської мети шляхом їх сумісної діяльності, яка не заборонена законодавством – роз»яснення ВАСУ від 28.04.19945 року № 02-5/302 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність” предметом договору про сумісну діяльність, тобто досягнення певної господарської мети, може бути не тільки будівництво якогось об’єкту нерухомості, але й його експлуатація. За таких обставин взаємовідносини сторін регулюються не тільки главою 38 Цивільного кодексу УРСР, але й загальними нормами Закону України «Про власність» та главою 11 Цивільного кодексу УРСР (спільна власність). Цей договір припиняється після досягнення мети спільної діяльності, тобто загальні підстави припинення зобов’язань.
Правовий аналіз договору про сумісну діяльність від 20.02.1990 року свідчить, що попередники позивача та відповідача-1 уклали договір строком на 10 років на експлуатацію бази відпочинку «Вторчормет» в с. Набережне Приморського району Запорізької області. Пункт 1.1 договору від 20.02.1990 року передбачає саме експлуатацію вже збудованої бази відпочинку, тобто об’єкт нерухомості вже існував. Пансіонат "Набережний" побудований та введений в експлуатацію в 1978 році. На підтвердження цього Відповідач-1 надав суду копію інвентарної картки та копію книги обліку основних фондів, яка містяться в матеріалах справи. Таким чином, позивач не міг створити та побудувати нерухоме майно - пансіонат "Набережний" або його частини. Крім того, в матеріалах справи наявний договір ВАТ Запорізький Втормет» та філії ВАТ Запоріжавтотранс» від 17.04.2000 року про спільну експлуатацію бази відпочинку, де відповідач-1 вказаний як власник бази відпочинку – а.с.82 т.2. Протокол наради про спільне утримання бази відпочинку від 17.05.2001 року знову ж таки свідчить, що база відпочинку належить ВАТ «Запорізький Втормет». Більш того, пунктом 4 протоколу наради передбачено, що на прохання ВАТ «Запоріжавтотранс» відповідач-1 виконає ремонтні роботи, оплата яких буде здійснюватися за домовленістю – а.с.83 т.2.
Тривалий час непред’явлення позивачем вимог стосовно спального корпусу пансіонату «Набережний» свідчить про його відсутність на балансі як попередників позивача, так і самого позивача. В судовому засіданні представник позивача пояснив про відсутність доказів знаходження пансіонату “Набережний” на балансі підприємства.Як пояснив позивач, тільки після розгляду справи № 7/117 йому стало відомо про існування договору про сумісну діяльність – а.с.103, 104 т.1.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наступними обставинами:
Позивач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання по завершенню будівництва другого поверху спального корпусу та червоного кутка за рахунок власних коштів, не побудував на території бази відпочинку другий спальний корпус для відпочинку своїх . працівників із відповідним розвитком допоміжних приміщень, інженерних споруд і служб бази відпочинку.
Пунктом 2.2.4. договору передбачалось право Позивача вступити у співвласність спальним корпусом (2 поверх) сплативши половину його балансової вартості. Однак, Позивач не скористався даним йому правом і не оплатив Відповідачеві-1 вказаної суми, у зв'язку з чим база відпочинку була і залишається власністю Відповідача-1.
Законом України "Про власність", передбачені випадки виникнення права власності на майно. Оплата витрат по утриманню майна не є підставою виникнення права власності на це майно.
Рішенням Жовтневого районного суду по цивільній справі № 2-3943 від 30.08.2005 на бездіяльність посадових осіб ВАТ "Запоріжавтотранс" також встановлено, що Позивач здійснював тільки капітальний ремонт пансіонату "Набережний" в 1995 році, що підтверджує кошторис. Здійснення ремонту не є створенням майна. Отже, матеріалами справи підтверджене лише виконання ремонтних робіт Позивачем, а не створення майна.
Посилання заявника апеляційної скарги на порушення правил приватизації відкритим акціонерним товариством «Втормет» колегія суддів не може прийняти в якості підстав для визнання договору купівлі-продажу пансіонату «Набережний» недійсним, оскільки, по-перше, матеріалами справи не доказано право власності позивача на спірне майно пансіонату, по-друге, приватизація проведена у відповідності до чинного на гой момент законодавства, по-третє, матеріали справи свідчать про продаж акцій АТ «Запорізький Втормет» в повному обсязі – а.с.13 т.2.
В судовому засіданні було з»ясовано, що в результаті сумісної діяльності ніякого спільного майна не було створено, як позивач, так і його попередники не виконали п.2.2.1, 2.2.4 договору від 20.02.1990 року. При укладенні нового договору про спільну діяльність по експлуатації бази відпочинку «Перлина» ( в судовому засіданні встановлено, що вказаний об’єкт є пансіонатом «Набережний» ) на новий термін дії вже не було встановлено обов»язок позивача створювати будь-яке майно, а тільки утримувати закріплені за ним 10 кімнат. В подальшому вказаний договір від 17.04.2000 року був розірваний за згодою сторін.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення господарського суду. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Судові витрати покласти на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Запоріжавтотранс» м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2006 року у справі № 22/128д-14/170д/06 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2006 року у справі №22/128д-14/170д/06 - без змін.
Головуючий суддя Яценко О.М.
судді Яценко О.М.
Коробка Н.Д. Шевченко Т. М.