У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.10.06 Справа №3/152-пд-06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Яценко О.М. судді Яценко О.М. , Коробка Н.Д. , Шевченко Т. М.
при секретарі – Шерник О.В.
За участю:
представник позивача: не з’явився;
представників відповідача: Кірющенко Д.М. довіреність № б/н від 11.09.2005 року;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства дослідне господарство «Піонер» інституту землеробства південного регіону Української академії аграрних наук, с.Любимівка, Херсонської області на рішення господарського суду Херсонської області від 06.07.2006 року по справі № 3/152-ПД-06
за позовом: Державного підприємства дослідне господарство «Піонер» інституту землеробства південного регіону Української академії аграрних наук, сЛюбимівка, Херсонської області
до відповідача: Сільськогосподарського приватного підприємства «Степове», с.Біляївка, Херсонської області
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
Склад колегії змінювався на підставі розпоряджень голови Запорізького апеляційного господарського суду.
На підставі розпорядження голови Запорізького апеляційного господарського суду №2894 від 16.10.2006 року справу № 3/152-ПД-05 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий – Яценко О.М. (доповідач), судді – Коробка Н.Д., Шевченко Т.М..
За згодою представника відповідача 17.10.2006 року оголошена вступна ат резолютивна частини постанови по справі № 3/152-ПД-06.
Рішенням господарського суду Херсонської області (суддя Янковська І.Є.) від 06.07.2006 року по справі № 3/152-ПД-06 у задоволенні позовних вимог по визнаною договору купівлі –продажу № 15/24 від 26.05.2006 року–відмовлено. Приймаючи рішення суд зазначив, що позивачем, всупереч положенням статі 33 ГПК України, не доведена фіктивність договору №15/24 від 26.05.2006 року
ДП ДГ «Піонер» інституту землеробства південного регіону Української академії аграрних наук, сЛюбимівка, Херсонської області не згодне з рішенням господарського суду, вважає, що при прийнятті рішення суд не дослідив повно та всебічно всіх обставин справи. В апеляційній скарзі зазначає, що спірний договір було укладено з метою використання державної землі для власних потреб СПП «Степове». До договору не надані документи у підтвердження права власності на предмет договору купівлі-продажу. Судом не взято до уваги, що фіктивність договору підтверджується і тим, що зазначена операція не знайшла свого відображення ні в бухгалтерському, ні в податковому обліках, ні в статистичній звітності. Оскільки продавець п.1.4.3. зобов’язав продавця здійснити збирання врожаю, цей факт повинен був знайти своє відображення в звітах по збиранню врожаю, оприбуткуванні озимої пшениці тобто кінцевий результат збільшив би для ДП ДГ «Піонер» вал озимої пшениці саме на вал отриманий з 82га. Але з матеріалів справи (форми статзвітності 4-сг, 29-сг) це не вбачається, а позивач заперечує про ведення даної операції. Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 06.07.2006 року, позовні вимоги задовольнити.
СПП «Степове», с.Біляївка, Херсонської області у відзиві на апеляційну скаргу та повноважний представник, у судовому засіданні, проти доводів скарги заперечив, зазначив, що вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що договір у встановленому законодавством порядку підписаний повноважним представником та скріплений печаткою. Укладення оспорюваного договору купівлі-продажу в необхідній формі та складання сторонами за договором на виконання його умов акта передачі посівів озимої пшениці підтверджується і рішенням господарського суду Херсонської області від 07.02.2006 р. по справі № 14/43-ПД-06 та постановою Запорізького апеляційного господарського суду за цією ж справою від 13.04.2006 р.. Визнання договору № 88/9 неукладеним не впливає на порядок розрахунків, встановлений п. 2.2. договору № 15/24 від 26.05.2004 р., тому що відсутність посилання на неукладений договір не впливає на встановлений сторонами порядок розрахунку. Про це зазначено і в ухвалі господарського суду Херсонської області від 07.04.2006 р. по справі №2/97-ПД-06 про роз'яснення рішення господарського суду Херсонської області від 26.03.2006 року
Колегія суддів дійшла висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті і, оскільки згідно ст. ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників відповідача, суд
ВСТАНОВИВ:
26.05.2004 року між ДГ «Піонер» (покупець за договором, позивач за даною справою) та СПП «Степове» (продавець за договором відповідач за даною справою) було укладено договір купівлі-продажу №15/24 (а.с.7). Згідно умов даного договору продавець зобов’язався передати, а покупець зобов’язався оплатити на умовах цього договору посіви озимої пшениці на площі 82 га (п. 1.1). Сума договору складає 143 520 грн (п.2.1). Згідно пункту 2.2. зазначеного договору розрахунки за даним договором проводяться шляхом взаємозаліку за договором №88/9 від 26.05.2004 року, тобто за умови передачі посівів озимої пшениці на площі 82 га, урожай з поля 368 га 100% належить СПП «Степове». Майно передається за актом приймання-передачі в день підписання договору (п. 1.2.). На виконання цього пункту договору між сторонами було складено та підписано акт приймання передачі (а.с.8).
Суд, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦК України закріплено, - Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки взаємовідносини сторін, виникли після 01.01.2004 року, до спірних правовідносин застосовуються норми Цивільного Кодексу України та Господарського Кодексу України.
Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України ).
Підприємницька діяльність здійснюється суб’єктами господарювання, в тому числі, шляхом укладання договорів.
У відповідності до статті 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків є, в тому числі, договори.
Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України ).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону... може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства(стаття 203 ЦК України).
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних юридичних наслідків, оскільки угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом, тому у кожній справі про визнання угоди недійсною кожна із сторін, відповідно до ст.33 ГПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Виходячи з вищевикладеного, фіктивний право чин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначений у ч.5 статі 203 ЦК України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним), оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін (яка спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків) не відповідає зовнішньому її прояву.
Враховуючи вище викладене саме на позивача покладено обов’язок доказування, що укладаючи спірний договорі, сторони не мали на меті настання правових наслідків передбачених договором.
Із змісту договорів № 88/9 та № 15/24 та пояснень представників сторін випливає, що при передачі земельної ділянки площею 368 га (за умовами договору № 88/9), частина цієї ділянки, розміром 82 га , вже була засіяна СПП «Степове» посівами озимої пшениці вартістю 143 520 грн., і саме ці посіви (п. 2.1. договору №88/9) є предметом договору купівлі-продажу за договором № 15/24, що є предметом даної справи. Колегія суддів звертає увагу, що рішенням господарського суду Херсонської області по справі № 2/97-ПД-06 договір № 88/9 визнано неукладеним рішення суду набуло чинності. Але колегією суддів не приймаються до уваги доводи заявника апеляційної скарги щодо фіктивності договору № 15/24 внаслідок визнання неукладеним договору № 88/9, оскільки в оспорюваному договору є посилання на умови договору, що визнано неукладеним. В тексті договору № 15/24 у пункті 2.2. дійсно є посилання на умови договору № 88/9, але умови оплати за договором конкретизовані: «т.е. при условии передачи посевов озимой пшеницы на площади 82 га, урожай с поля 368 га 100% принадлежит СЧП «Степное».
За актом передачі посівів озимої пшениці від 26.05.2004 року позивач прийняв за договором купівлі-продажу № 15/24 посіви озимої пшениці на площі 82 га, тобто набув право власності на них (а.с.8). Відповідно у заключному звіті про підсумки сівби під урожай 2004 року та у звіті про збір урожаю сільськогосподарських культур на 01.12.2004 року ДПДГ «Піонер» відображує посіви куплені у 2003 році та їх збір на відповідній площі.
Твердження заявника апеляційної скарги, що суд не з’ясував, питання щодо належності права власності на предмет договору купівлі-продажу колегія суддів зазначає, наступне: у відповідності до статті 658 ЦК України право продажу товару належить власникові товару. За наявності претензій третіх осіб на предмет договору купівлі-продажу спори, які виникають з цього приводу вирішуються у судовому порядку. Встановлення права власності не є предметом даного спору.
Свобода волевиявлення сторін при укладенні договору є основним принципом укладення договорів. Статтею 628 ЦК України (в редакції, що набула чинності з 01.01.2004 року), прямо зазначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та які є обов’язковими до виконання. Позивач, як сторона за договором у разі наявності сумнівів належності предмета договору продавцю на праві власності, не був позбавлений можливості витребувати у продавця необхідні документи, а у разі незгоди з умовами договору, взагалі відмовитись від його укладення, з огляду на вище зазначений принцип свободи волевиявлення сторін при укладенні договорів.
Відсутність у продавця права власності на товар є підставою для визнання цієї угоди такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а не фіктивною.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 07.02.2006 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.04.2006 року, відмовлено у визнані недійсним договору № 15/24 від 26.05.2004 року на підставі статей 203,207,208,218 ЦК України. Рішення по даній справі набуло законної чинності та є обов’язковим силу положень статі 35 ГПК України.
Невідображення наслідків угоди у бухгалтерському обліку, не є підставами визнавати її недійсною з підстав фіктивності, контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку покладено на бухгалтерію підприємства або на контролюючі органи.
Відповідно до абзацу 2 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” N 02-5/111 від 12.03.99р. (із змінами) вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.
У відповідності до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивач не обґрунтував, яким саме чином відповідач порушив його права та охоронювані законом інтереси, не довів, всупереч положенням статі 33 ГПК України, обґрунтованість заявлених вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 15/24 з підстав його фіктивності у зв’язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду Запорізької області щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.
Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати по апеляційній скарзі, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 101- 105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства дослідне господарство «Піонер» інституту землеробства південного регіону Української академії аграрних наук, с.Любимівка, Херсонської області на рішення господарського суду Херсонської області від 06.07.2006 року по справі № 3/152-ПД-06 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 06.07.2006 року по справі № 3/152-ПД-06- залишити без змін.
Головуючий суддя Яценко О.М.
судді Яценко О.М.
Коробка Н.Д. Шевченко Т. М.