У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
18.07.06 Справа №14/277д-17/260д-20/344д
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Яценко О.М. судді Яценко О.М. , Кагітіна Л.П. , Радченко О.П.
при секретарі: Шерник О.В.
за участю представників сторін:
позивача: не з’явився
відповідача: Бєлік В.Г., довіреність № 1/14-122 від 17.07.2006р., Машковець С.В., довіреність №1/05-м від 02.09.2005р.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Українського промислово-інвестиційного консорціуму “Металургія”, м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 17.04.2006р. у справі №14/277д-17/260д-20/344д
за позовом: Українського промислово-інвестиційного консорціуму “Металургія”, м. Запоріжжя (далі за текстом УПІК “Металургія”)
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Запоріжтрансформатор”, м. Запоріжжя (далі за текстом ВАТ “Запоріжтрансформатор”)
про визнання договору недійсним
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду за №1938 від 18.07.2006р. справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя – Яценко О.М., суддів: Кагітіна Л.П., Радченко О.П.
Колегія суддів прийняла справу до провадження і призначила слухання на 21.06.2006р. У зв’язку з нез’явленням представника позивача та витребування документів, які необхідні для повного та всебічного розгляду справи, справа слуханням відкладалась до 18.07.2006р.
У судовому засіданні 18.07.2006 року за згодою представника відповідача оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.04.2006р. (суддя Гандюкова Л.П. ) відмовлено у задоволені позовних вимог. В рішенні суду визнано позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними. Зазначено, що не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним посилання позивача на статті 26, 430, 432 ЦК України. Заходи щодо забезпечення позову, викладені в ухвалі господарського суду Запорізької області від 09.07.2003 року у справі № 14/277д, скасовано.
УПІК “Металургія” з рішенням господарського суду не погодився та звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Просить рішення господарського суду Запорізької області скасувати у зв’язку з порушенням норм процесуального права та направити справу на новий розгляд. Заявник апеляційної скарги зазначає, що спірний судовий акт винесено з порушенням статті 129 Конституції України, статті 43 ГПК України, підприємство позивача не було належним чином повідомлено про розгляд справи та було позбавлено можливості захищати свої інтереси. Позивач у судове засідання не з’явився, не виконав вимог суду, про час розгляду справи повідомлений належним чином. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.
Представник ВАТ “Запоріжтрансформатор” направив до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню як необґрунтована. Зазначає, що за матеріалами справи відбулося три судових засідання 30.03.2006р., 10.04.2006р. та 17.04.2006р. і в жодне з цих засідань представник позивача не з’явився, не зважаючи, на той факт, що явка представників була оголошена обов’язковою. Вважає, що не з’являючись у судове засідання, позивач порушив обов’язки, покладені на нього нормами процесуального права, просить в задоволені апеляційної скарги УПІК “Металургія” відмовити, залишити рішення господарського суду Запорізької від 17.04.2006р. у справі №14/277д-17/260д-20/344д без змін.
Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення господарського суду, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача присутнього у судовому засіданні, суд,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.05.2005р. у справі №17/422д (том 3 а.с.3-7) за позовом УПІК "Металургія" до ВАТ "Запоріжтрансформатор" про внесення змін до договору про відступлення частки в сумісній діяльності, встановлено, що 14.04.1999р. між ТОВ "Ферітексім", м.Запоріжжя, та Ірландською компанією "Єуропіен трейдінг груп" укладено договір №1/СД про спільну діяльність, згідно з яким (в редакції додаткової угоди №3 від 20.06.2000р. до нього) з 20.06.2000р. до учасників спільної діяльності приєднався УПІК "Металургія".
07.10.2002р. укладено додаткову угоду № 8 до договору №1/СД від 14.04.1999р., відповідно до якої сторони договору передбачили право кожного учасника на відступлення на певних умовах своєї частки у спільній діяльності - перехід до набувача усіх прав та обов'язків учасника договору.
Вказане судове рішення набрало чинності відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 08.02.2006р. (том3 а.с.8-9) і висновки (факти) встановлені під час розгляду однієї справи, у відповідності до статті 35 ГПК України не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
УПІК "Металургія" скористався правом на відступлення своєї частки, і 08.10.2002р. уклав з ВАТ "Запоріжтрансформатор" договір №8 про відступлення частки у спільній діяльності (том 1 а.с.12), згідно з умовами якого відступив відповідачу свою частку у спільній діяльності учасників договору № 1/СД про спільну діяльність від 14.04.1999р. Відповідно до п.1.4 договору № 8 сторона-2–ВАТ "Запоріжтрансформатор" зобов'язується сплатити стороні-1 (УПІК "Металургія") суму 21.113.000грн., що є компенсацією за відступлення частки.
Пунктом 2.1 встановлено, що розрахунки між сторонами проводяться на вимогу сторони-1 шляхом здійснення щоквартальних платежів протягом трьох років по закінченню п'яти років від дати здачі у експлуатацію об'єкта спільної діяльності, яким є Спортивно-офісний центр по вул. Немировича-Данченко, м. Запоріжжя.
Позивач просить визнати недійсним договір №8 про відступлення частки у спільній діяльності від 08.10.2002р. на підставі статті 50 ЦК Української РСР, оскільки останній суперечить цілям діяльності УПІК "Металургія".
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки взаємовідносини сторін щодо укладання договору від 08.10.2002р. виникли та припинились до 01.01.2004 року, господарський суд оцінює відносини сторін відповідно до діючих норм законодавства. Тобто до спірних правовідносин щодо недійсності договору застосовуються норми ЦК Української РСР, діючого на дату підписання договору.
Даний висновок суду підтверджується п.10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з визнанням угод недійсним” від 12.03.1999р. № 02-5/111, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. Спірний договір укладено 08.10.2002р., цивільно - правові відносини на момент її укладення регулювались ЦК Української РСР в редакції 1963р., тому місцевий господарський суд правильно застосував до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 1963р.
Згідно статті 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами статті 50 ЦК Української РСР (чинною на момент укладення спірного договору) встановлено, що угода визнається недійсною, якщо вона укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угод недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і застосування передбачених законом наслідків.
Відповідно до пункту 12 зазначеного вище Роз'яснення від 28.04.1978 року №3 позастатутною є угода, укладена в суперечності з цілями, зазначеними в установчих документах юридичної особи. У рішенні спорів слід враховувати, що під цілями юридичною особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і незаборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою. Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежуються лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Господарські суди, вирішуючи спори, пов'язані з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб'єктів, повинні виходити з широкого розуміння тих цілей, які ці суб'єкти переслідують у своїй діяльності. Тому недійсною на підставі статі 50 ЦК Української РСР має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи значеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про підприємництво", який був чинний на момент укладення спірного договору, підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь - яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, а згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про підприємства в Україні", який був також чинним на момент укладення спірного договору, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Місцевий господарський суд правомірно зазначив, що всупереч зазначеним принципам процесуального законодавства позивачем не надано статуту, на якій він посилається у позовній заяві, не доказано та не обґрунтовано що спірний договір суперечить цілям діяльності підприємства позивача (юридичної особи) зазначеним у законі, що регулює її діяльність або в установчих документах.
Законодавство, яке було чинним на момент укладення спірного договору не містило заборони укладати договори з умовами, які викладені в договорі № 8 про відступлення частки у спільній діяльності від 08.10.2002р.
Згідно чинного законодавства одним з принципів підприємницької діяльності, зокрема є самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору контрагентів, встановлення цін на майно, послуги та інше відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Умови спірного договору визначались сторонами на свій розсуд і в момент укладення погодженні останніми, про що свідчать підписи уповноважених сторін і скріплено печатками.
Враховуючи умови договору щодо строків розрахунку позивач міг (повинен) був передбачити, що відступлення частки у спільній діяльності саме на умовах визначених договором може бути в майбутньому для нього збитковим. Крім того, передбачаючи можливість знецінення встановленої договором компенсації внаслідок інфляційних процесів при укладенні договору позивач мав право пропонувати визначення еквіваленту компенсації в тій чи іншій валюті, передбачити розмір компенсації з урахуванням можливих витрат, пов’язаних з участю у спільній діяльності, інфляційних витрат, які мали місце в період внесення внеску, тощо.
Виходячи з вищенаведеного позовні вимоги щодо визнання недійсним договору № 8 про відступлення частки у спільній діяльності від 08.10.2002р. є необґрунтованими, тому місцевий господарський суд правомірно у задоволенні позову відмовив.
Колегія суддів також не вбачає порушень норм процесуального права при розгляді справи у суді першої інстанції, на які посилався заявник апеляційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.03.2006р. (том 3.с.1) провадження по даній справі поновлено, судове засідання призначено слуханням на 30.03.2006р. У зв’язку з неодноразовим нез’явленням представника позивача у судові засідання та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення питання господарського спору, розгляд справи було відкладено до 10.04.2006р. та до 17.04.2006р.
У позивача було більше місяця для надання відповідних документів та доказів. В матеріалах справи відсутні будь-які клопотання позивача про перенесення слухання судового засідання. Ухвали суддів про відкладення розгляду справи до суду не поверталась.
Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тобто даною статтею передбачено право, а не обов’язок господарського суду відкладати судове засідання.
В свою чергу, згідно зі ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не надано, справу може бути розглянуто за наявними матеріалами. Про що місцевий господарський суд зазначив у спірному рішенні.
Колегія суддів звертає увагу, що позовна заява була подана ще в липні 2003 року і подальше відкладення судових засідань сприяло б подальшому не розгляду позовної заяви по суті.
В апеляційній скарзі позивач не зазначив, яким чином нез’явлення його до судового засідання 17.04.2006 року вплинуло на законність та обґрунтованість рішення суду по суті спору. До апеляційної скарги не було додано будь-яких доказів які б вплинули на законність рішення господарського суду у справі.
Суд апеляційної інстанції також відкладав розгляд справи у зв’язку з неявкою заявника апеляційної скарги. 26.06.2006 року УПІК «Металургія» було вручено ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 21.06.2006 року про відкладення судового засідання на 18.07.2006 року, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.80 т.3) . Але і в судове засідання 18.07.2006 року заявник апеляційної скарги не з’явився.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, отже дана норма статті при посиланні на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права позивачем не виконана.
Вказані обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Постановив:
Апеляційну скаргу Українського промислово-інвестиційного консорціуму “Металургія”, м. Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 17.04.2006р. у справі №14/277д-17/260д-20/344д без змін.
Головуючий суддя Яценко О.М.
судді Яценко О.М.
Кагітіна Л.П. Радченко О.П.