СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
24 січня 2007 року | Справа № 2-7/16282-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Горошко Н.П.,
Сотула В.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Поповича Ігоря Ярославовича, дов. № б/н від 15.01.2007;
відповідача: Зибіної Світлани Йосипівни, дов. № 17 від 04.01.2007;
третьої особи: Святошнюк Галини Ніконорівни, дов. № 02-29, від 16.01.2007;
третьої особи: Демиленка Валерія Валерійовича, дов. № 06 від 18.10.2006;
розглянувши апеляційну скаргу Управління охорони здоров'я Феодосійської міської Ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 13.11.2006 у справі № 2-7/16282-2006
за позовом орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гайдара, 3-а,Сімферополь,95000)
в особі Феодосійської філії орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" (вул. Гарнаєва, 67-а,Феодосія,98100)
до Управління охорони здоров'я Феодосійської міської Ради (вул. Г. Горбачова, 4,Феодосія,98100)
3-тя особа Феодосійська міська Рада (вул. Земська, 4,Феодосія,98100)
про стягнення 1030220,84 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.11.2006 року у справі № 2-7/16282-2006 позов орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" в особі Феодосійської філії задоволено. Суд стягнув з Управління охорони здоровя Феодосійської міської ради на користь позивача 933445,89 грн. основного боргу, 51101,20 грн. пені, 27379,40 грн. інфляційних збитків, 8294,32 грн. –3% річних, 10102,21 грн. держмита, а також 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявість заборгованості підтверджується наявними у справі матеріалами, вимоги про стягнення заборгованості та штрафних санкцій грунтуються на нормах чинного законодавства.
Не погодившись з цим судовим актом, Управління охорони здоровя Феодосійської міської ради звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” в особі Феодосійської філії відмовити.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у неповному вивченні судом першої інстанції обставин справи та порушенням норм Законів України „Про житлово-комунальні послуги” та „Про теплопостачання” щодо необхідності відшкодування Республіканським бюджетом різниці між тарифом на теплопостачання, встановленим Радою Міністрів АР Крим та тарифом, встановленим виробником послуг з енергопостачання.
З причини зайнятості в іншому судовому засіданні судді Гонтаря В.І., на підставі розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії було здійснено заміну на суддю Горошко Н.П.
17.01.2007 розгляд справи було відкладено до 24.01.2007.
Після відкладення сторони у судове засідання не з'явились.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез’явившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Управління охорони здоров`я Феодосійської міської Ради підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовою колегією встановлено, що 28.11.2001 року між позивачем і міським територіальним медичним об'єднанням м.Феодосія, правонаступником якого є відповідач у справі, був укладений договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води за № 96, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати на об'єкти - приміщення закладів охорони здоров'я згідно Переліку теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних обсягах, а Споживач (відповідач по справі) - оплачувати її за діючими тарифами в порядку і строки, передбачені договором.
Згідно п. 10.3 даного договору припинення його дії не звільняє споживача від обов'язку оплати спожитої ним теплової енергії.
01.12.2004 року між позивачем - Теплопостачальна організація, Споживачами (закладами охорони здоров'я в м.Феодосії), а також Управлінням охорони здоров'я - Платник були укладені трьохсторонні договори про постачання теплової енергії, згідно з пунктами 1 яких, позивач взяв на себе зобов'язання постачати Споживачам теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних обсягах, Споживачі - прийняти і розподілити її, а Платник - оплатити її за діючими тарифами в порядку і строки, передбачені договором.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до розділів 6 договорів від 01.12.2004 року, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються у грошовій формі згідно встановлених тарифів у строк до 20 числа місяця, що настав.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за період з січня 2004 року по серпень 2006 року були надані послуги з теплопостачання на обумовлені об`єкти. Постачальником теплової енергії визначено суму на яку було надано послуги - 1407837,74 грн. Відповідачем факт надання послуг не заперечується, але має місце не погодження із сумою заборгованості виходячи із розмірів тарифів, покладених в основу виставлених рахунків.
Судовою колегією встановлено, що рахунки виставлялись позивачем відповідачеві на оплату послуг з теплопостачання з урахуванням тарифів, встановлюваних відповідними Наказами орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго”.
Так, наказами орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” №172 №105, № 31-а, № 56 та №88 було встановлено такі тарифи на послуги з теплопостачання для інших споживачів: з 30.12.2004 року –458,55 грн. за 1 Гкал теплової енергії, з 28.09.2005 року –384,14 грн. за 1 Гкал теплової енергії, з 28.02.2006 року –426,99 грн. за 1 Гкал теплової енергії, з 13.04.2006 року –568,39 за 1 Гкал теплової енергії та з 30.06.2006 року –805,20 грн. за 1 Гкал теплової енергії (том 1 а.с.97-101).
Норма статті 31 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” визначає порядок формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги”.
Відповідно до частин 2, 3 статті 31 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Постановою Ради Міністрів АР Крим № 277 від 22.08.2000 року „Про тарифи на житлово-комунальні послуги”, станом на момент укладення договору діяли тарифи в розмірі 55,06 грн. за 1 Гкал теплової енергії. Постановою Ради Міністрів АР Крим № 353 від 09.08.2005 року „Про тарифи на житлово-комунальні послуги” було встановлено тарифи в розмірі 62,00 грн. за 1 Гкал теплової енергії.
Відповідно до статті 33 Господарського процессуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави свої вимог та заперечень.
Позивач посилається на правомірність нарахування відповідачеві за спірний період заборгованості за тарифами, встановленими на підставі наказів орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” №172 №105, № 31-а, № 56 та №88. Однак, такі тарифи органом місцевого самоврядування не затверджувались.
Суд першої інстанції зробив посилання на Постанову Ради Міністрів АР Крим № 277 від 22.08.2000 року „Про тарифи на житлово-комунальні послуги", згідно з якою енергопостачальні організації та підприємства всіх форм власності, крім підприємств ДАЕК „Крименерго", здійснюють відпуск теплової енергії (послуг теплопостачання) всім споживачам, за виключенням населення, за тарифами, сформованими самостійно, виходячи з економічно обґрунтованої собівартості та граничного рівня рентабельності в розмірі 10% від собівартості з урахуванням ПДВ по встановленій ставці. При цьому також встановлено, що невідшкодована бюджетом сума затрат від надання послуг населенню за встановленими тарифами за погодженням з фінансовими органами перекладається на тарифи для інших споживачів.
Судова колегія не може погодитись з такою позицією виходячи з наступного.
Підпунктом „а” пункту 2 статті 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” закріплено, що встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону України „Про теплопостачання”, у разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким встановлено цей тариф, повинен передбачити механізм компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законом.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що хоча постачальникам теплової енергії і надано право самостійно формувати тарифи, застосування таких тарифів є можливим лише за умови їх затвердження органом місцевого самоврядування.
Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги роз`яснення Міністерства фінансів АР Крим від 01.06.2006 року № 31-140200-01-5/11725 про те, що у зв`язку з відсутністю єдиної методики про порядок включення в певні тарифи окремих витрат при визначенні об`ємів заборгованості минулих років по різниці в тарифах на теплову енергію, окремі витрати не можуть і не повинні закладатися в тарифні послуги, оскільки це є слідством незадовільної організації виробництва і призведе до необгрунтованого завищення обсягів заборгованості.
При цьому, частинами 4 та 5 статті 31 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.
Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що позивач в обгрунтування власної позиції не зробив посилання на конкретну норму чинного законодавства, яка передбачає відшкодування пільгових тарифів однієї категорії споживачів за рахунок збільшення тарифів іншим споживачам.
Відповідно до частини 1 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
У даному випадку належним доказом у справі може бути відповідне рішення про затвердження тих тарифів, якими користувався позивач при надінні відповідачеві послуг з теплопостачання за договорами від 01.12.2004 року. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги аудиторський висновок № 2.2/3-42 від 06.05.2005 року про те, що ці тарифи були сформовані позивачем правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства.
Дослідивши наявні у справі матеріали, судовою колегією встановлено, що відповідачем розрахунки за отриману теплову енергію за період з 2004 по 2006 роки здійснювались виходячи із затверджених Радою Міністрів АР Крим тарифів. За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” в особі Феодосійської філії про стягнення з відповідача заборгованості є необгрунтованими, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 101, 103 п.2, 104 ч.1 п.п.1, 4, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління охорони здоров`я Феодосійської міської ради задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 13 листопада 2006 року у справі № 2-7/16282-200624 скасувати.
3. У задоволенні позову орендного підприємства „Кримтеплокомуненерго” в особі Феодосійської філії відмовити.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Н.П. Горошко
В.В.Сотула