ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"30" січня 2007 р. | Справа № 7/584/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Туренко В.Б.
суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача – Васильченко О.В.
від відповідача –Кузовлєв В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову господарського суду Миколаївської області від 09.11.2006р.
у справі № 7/584/06
за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ВАТ „Будинок торгівлі „Південний Буг”
про стягнення 44019,92грн.
встановив:
Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів в жовтні 2006р. звернулось з адміністративним позовом до ВАТ „Будинок торгівлі „Південний Буг” про стягнення штрафних санкцій в сумі 44019,92грн. за нестворення у 2005 році 12 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пунктів 3,5,14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (а.с.3-4).
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на те, що, по-перше, на підприємство покладено обов’язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштовувати; по-друге, підприємство у 2005 році вжило всіх залежних від нього заходів для створення робочих місць, а саме: визначило посади та напрямки діяльності підприємства, на яких може використовуватись праця інвалідів; забезпечило роботою 14 інвалідів; інформувало в установленій формі Ленінський міськрайцентр зайнятості про створенні робочі місця для осіб з обмеженою відповідальністю, однак жоден інвалід не був направлений відповідними органами на підприємство; по-третє, в 2005р. ВАТ „Будинок торгівлі „Південний Буг” надавало благодійну допомогу інвалідам шляхом придбання для них продовольчих товарів, які були їм вручені 03.12.2005р. під час проведення позивачем зустрічі, присвяченої Міжнародному дню інвалідів. Крім того, відповідач зазначив, що підприємство у 2005р. було збитковим. За таких обставин останній вважав, що на нього не зможе бути покладена відповідальність, згідно ст. 218 Господарського кодексу України (а.с.14-17).
У доповненнях до заперечень на позов, відповідач додатково вказав, що при вирішенні спору слід враховувати фактичну кількість інвалідів, які працювали на підприємстві, незалежно від тривалості їх роботи у 2005 році, а в обґрунтування прийняття заходів по створенню робочих місць для інвалідів додатково надав колективний договір на 2005 рік (а.с.33-36).
Постановою господарського суду Одеської області від 09.11.2006р. (суддя Семенчук Н.О.) позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто штрафні санкції в сумі 10006,64грн. за нестворення чотирьох робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р., розмір яких визначений з урахуванням частково сплаченої відповідачем суми 7000,00грн. за платіжним дорученням № 16790 від 30.05.2006р. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із постановою, позивач 16.11.2006р. звернувся із заявою про апеляційне оскарження, а 05.12.2006р. –із апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника, вважає, що постанова прийнята при повному з’ясуванні всіх обставин справи, всебічному її розгляді, наданні об’єктивної оцінки доказам та у відповідності до норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим просив постанову залишити без змін.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Згідно із ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації.
Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (із змінами), робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Таким чином, обов’язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до п.2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244, звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 –інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Такі звіти за формою № 3-ПН надавались відповідачем до Центру зайнятості Ленінського району м. Миколаєва, однак лише у звіті станом на 20.04.2005р. було зазначено про наявність одного вільного робочого місця для інваліда (а.с.36, ,38, 88-91).
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, який надавався до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підприємством за формою №10-ПІ, у 2005 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала 453 особи, 4% норматив по створенню робочих місць становив 18 осіб (а.с.5). Згідно акту від 29.09.2006р., перевіркою здійсненою позивачем встановлено, що фактично на підприємстві у 2005 році працювало 14 інвалідів, але 8 з них відпрацювали не повний рік (а.с.10-11).
Зазначена обставина впливає, на думку Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, на визначення середньооблікової чисельності інвалідів, яка обраховується у відповідності до п.п.3.3.1. –3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України від 07.07.1995р. № 171 (із змінами).
Однак, такий висновок позивача є помилковим, оскільки суперечить п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. Крім того, останнім не враховано, що згідно ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції, що діяла у 2005 році), відповідальність підприємства настає лише у випадку не зайняття інвалідом робочого місця і не пов’язується з тривалістю його роботи на підприємстві. Посилання позивача в цій частині на пункти 3.3.1. – 3.3.3. Інструкції № 171 не заслуговує на увагу, оскільки спростовується вищенаведеним.
Матеріали справи свідчать про часткове виконання позивачем у 2005 році покладених на нього вищевказаним Законом заходів по створенню робочих місць для інвалідів.
Вищевикладене враховано судом першої інстанції при вирішенні спору і цілком обґрунтовано визнано, що відповідач у 2005 році не створив 4 робочих місця для інвалідів, у зв’язку з чим правомірно стягнено з останнього штрафні санкції в сумі 10006,64грн. з урахуванням раніше сплаченої суми у розмірі 7000,00грн.
Посилання відповідача на наявність збитків у підприємства в 2005 році не заслуговує на увагу, оскільки згідно ч.3, 4 ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, сплата штрафних санкцій за нестворенні робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). А у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом. Аналіз цієї законодавчої норми свідчить, що Закон не ставить в залежність обов’язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.
З урахуванням вищевикладеного, підстави для скасування постанови відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 09.11.2006р. у справі №7/584/06 –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Судді Л.І. Бандура
Л.В. Поліщук