АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2671/14Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27 Клочко О.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Захарова А. Ф.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоЗахарової А. Ф.

суддівОхріменко Н. І. , Скіця М. І.

при секретаріВосколович Ж.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представника банку, яка підтримала доводи апеляційної скарги, та представника ОСОБА_6, яка на них заперечувала, судова палата, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2010 року АТ «Банк «Фінанси та кредит», яке в подальшому змінило свою назву на ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач посилався на те, що 10 квітня 2007 року між ним та ОСОБА_6 був укладений договір про іпотечний кредит № 589- ЧД, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримала кредит в сумі 250000 грн. строком до 09 грудня 2020 року, зі сплатою 13,4% річних за користування кредитними коштами.

В якості забезпечення виконання зобов'язання позичальника щодо погашення кредиту 10 квітня 2007 року було укладено договори поруки № 589-1-ЧД, № 589-ЧД між банком та відповідно ОСОБА_7, ОСОБА_8, згідно з яким кожен з них поручилися перед кредитором за належне виконання позичальником зобов'язань, що витікають з кредитного договору.

Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_6 не виконувала належним чином, не здійснювала щомісячні погашення кредиту та не сплачувала відсотки у розмірах і у строки, передбачені кредитним договором. Сума боргу є значною та щомісячно збільшується внаслідок нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

Станом на 11 березня 2010 року загальна сума заборгованості за кредитним договором складає 267133,87 грн., із них: заборгованість за кредитом - 234554,41 грн.; заборгованість за відсотками 29287,54 грн.; пеня за прострочення кредиту та відсотків - 3291,92 грн.

На підставі наведеного, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 421261,75 грн., із них: заборгованість за кредитом - 209699,33 грн.; заборгованість по простроченому кредиту - 24855,08 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 142884,40 грн.; заборгованість по пені - 43822,94 грн..

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відмовлено.

В апеляційній скарзі на це рішення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», посилаючись на те, що дане рішення незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задоволити позовні вимоги банку в повному обсязі.

Обговоривши матеріали справи, судова палата вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

По справі встановлено, що 10 квітня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» і ОСОБА_6 було укладено договір про іпотечний кредит № 589-4Д, за яким позивач надав відповідачці ОСОБА_6 кредит в розмірі 250 000 грн. зі сплатою 13,4 % річних з кінцевим строком повернення кредиту до 09.12.2020 року, що підтверджується договором кредиту та заявкою на видачу кредиту (ар. спр. 5-10 т.1).

Встановлено, що в день укладення кредитного договору - 10 квітня 2007 року в забезпечення виконання останнього між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» і ОСОБА_8, а також між банком і ОСОБА_7 були укладені договори поруки відповідно № 589-ЧД і № 589 - 1-ЧД, за якими відповідачі зобов'язалися перед позивачем в повному обсязі в солідарному порядку відповідати за виконання ОСОБА_6 зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, комісій за користування кредитом та передбачених договором штрафних санкцій.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Банк « Фінанси та кредит» і ОСОБА_6 10 квітня 2007 року був укладений іпотечний договір № 589-ЧД, згідно якого іпотекодержатель (банк) приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме трикімнатну квартиру зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном загальною площею 65,5 кв.м., житловою площею 37,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки, визначена шляхом проведення незалежної оцінки предмета іпотеки, що викладена у звіті про експертну оцінку від 27 березня 2007 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Земельне бюро» (сертифікат № 23-026 від 22.12.2001 року) становить 297 950 грн. (ар. спр. 15).

Встановлено, що ОСОБА_6 не виконувала зобов'язання по кредитному договору належним чином, на березень 2010 року утворилась заборгованість в загальній сумі 234 554,41 грн., в зв'язку з чим ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»вимушений був звернутися до суду за захистом своїх прав - з позовом про стягнення заборгованості по кредитному договору.

Оскільки кредит був отриманий ОСОБА_6 на умовах платності, вона продовжувала користуватись кредитними коштами і під час тривалого розгляду спору в суді, то на листопад 2013 року банк вивів їй заборгованість і просив стягнути таку в сумі 421261,75 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту в сумі 209699,33 грн.; заборгованості по простроченому кредиту в сумі 24855,08 грн.; заборгованості за простроченими відсотками в обсязі 142 884,40 грн., заборгованість по пені 43822,94 грн. (ар. спр. 220-221 т.1).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з положень Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року (№ 898-IV), згідно ч.3 ст.33 якого передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (шляхом позасудового врегулювання), а згідно ч.1 ст. 37 Закону іпотекодержатель може задовільнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

При цьому суд зазначив, що правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі) і на час розгляду справи мається рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2013 року у справі № 2314/6789/12 провадження № 2/711/172/13 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_7, відділ ГІРФО України в Черкаській області - про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, яким задоволено позовні вимоги банку в повному обсязі. Тому стягнення заборгованості за кредитним договором одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення цієї заборгованості, на думку суду, не відповідає вимогам закону, оскільки фактично здійснюється стягнення боргу в подвійному розмірі.

Проте, з цим не можна погодитися.

Відповідно до роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави /іпотеки, належні іпотекодавцю, який є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК України).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Отже, висновок суду про те, що у разі задоволення позову банку про стягнення боргу заявленого, зокрема, до поручителів боржника, матиме місце подвійне стягнення суми боргу, не ґрунтується на вимогах закону та встановлених у справі обставинах.

Крім того, встановлено, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2013 року, з наявності якого виходив суд, - по справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_7, відділ ГІРФО України в Черкаській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки (№ 2314/1789/12) і яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_9, і за рахунок вилучених від реалізації предмета іпотеки коштів задоволено вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Полтавське РУ «АТ «Банк «Фінанси та кредит» щодо погашення 421 261 грн. 75 коп. заборгованості за кредитним договором, а також ухвала апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2013 року, якою вказане рішення залишено в силі, - скасовані ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року. Справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду по даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором не може залишатися без змін і підлягає до скасування.

До такого ж висновку прийшла судова колегія в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області 17 квітня 2014 року, переглядаючи дану справу і рішення по ній від 25.11.2013 року перший раз (ар. спр. 66-70 т.2).

На той час рішення по згаданій вище справі № 2314/6789/12 - за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6,, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_7, відділ ГІРФО України в Черкаській області, - про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, - прийнято не було, справа знаходилася в стадії судового розгляду.

Судова колегія прийшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог банку.

Колегія виходила з того, що, між банком та поручителями ОСОБА_8 і ОСОБА_7 були укладені договори поруки в забезпечення виконання позичальником ОСОБА_6 укладеного кредитного договору (ар. спр. 5-14 т.1).

Згідно з вимогами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 553; 554 за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (солідарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи з наведеного, судова колегія визначила за необхідне стягнути на користь банка - позивача з боржника ОСОБА_6, та поручителів ОСОБА_8, ОСОБА_7, суму заборгованості в солідарному порядку, а також витрати по справі (ар. спр. 66-70 т.2).

При цьому колегія «підкоректирувала» суму боргу по пені, взявши до уваги останній уточнений розрахунок боргу по пені, наданий представником банку під час розгляду справи в апеляційному суді, - в сумі 41437,34 грн., - і стягнула з відповідачів в солідарному порядку на користь банку заборгованість в сумі 418876 грн. 15 коп.

Однак судова колегія не звернула уваги на те, що в даному випадку поручителі не несуть солідарної відповідальності між собою, так як відсутня їх спільна порука, оскільки між банком і кожним з поручителів укладено окремі договори поруки.

На це вказала касаційна інстанція в своїй ухвалі від 17 вересня 2014 року, переглядаючи рішення апеляційного суду від 17 квітня 2004 року за касаційною скаргою ОСОБА_6.

Останнє було скасоване з поверненням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції (ар. спр. 92-95 т. 2).

На сьогоднішній день обставини по даному спору змінилися.

Встановлено, що Придніпровським райсудом м. Черкаси розглянута по суті справа №2314/6789/12 (провадження №2/711/762/14) за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6 треті особи ОСОБА_8 ОСОБА_7, відділ ГІРФО УМВС України в Черкаській області про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення.

Заочним рішенням від 16 травня 2014року по цій справі, яке вступило в законну силу, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» задоволені.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за кредитним договором № 589-ЧД від 10 квітня 2007 року в сумі 418 876, 15 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме трикімнатну квартиру загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 37,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_6, шляхом визнання права власності на зазначену квартиру за ПАТ «Банк» «Фінанси та кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначену квартиру, на рівні, не нижчому за ціни на цей вид майна.

Виселена ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Банк» «Фінанси та кредит» судовий збір в сумі 3219,0 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Як вбачається яз п. 4.3.3. іпотечного договору № 589-ЧД від 10 квітня 2007 року, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_6, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеним у даному пункті 4.3.3. цього договору, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення не предмет іпотеки на підставі цього договору, шляхом:

- продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі - продажу, у порядку встановленому статтею 38 ЗУ «Про іпотеку». Цим договором іпотекодавець уповноважує іпотекодержателя надавати та отримувати від імені іпотекодавця довідки та документи, які необхідні для підготовки предмета іпотеки до продажу (витяги з реєстру обтяжень, довідку з Бюро технічної інвентаризації інше), сплачувати всі необхідні платежі, укласти та підписати договір купівлі - продажу предмету іпотеки, а також виконувати всі інші дії, які пов'язані з продажем предмету іпотеки. У разі продажу предмета іпотеки, іпотекодавець цим договором уповноважує іпотекодержателя отримати грошові кошти, виручені від продажу та спрямувати їх на погашення витрат іпотекодержателя та заборгованості за договором про іпотечний кредит. Якщо предмет іпотеки буде продано за суму меншу, ніж сума заборгованості та витрат іпотекодержателя, залишок грошових коштів від його продажу іпотекодержатель повертає іпотекодавцю;

або

- прийняти іпотекодержателем предмета іпотеки у власність, в рахунок виконання зобов'язання за договором про іпотечний кредит, в порядку визначеному ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». При цьому це застереження визначається як договір про задоволення вимог іпотекодержателя (ар. спр. 17 т.1).

Згідно з роз'ясненнями Верховного Суду України в узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 роки) із змінами і доповненнями, внесеними від 01 грудня 2011 року правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, наведеними вище нормами законодавства (насамперед статтями 36, 37 Закону №898-IV) не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Отже в даному випадку застосовано спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_6, - шляхом визнання права власності на зазначену квартиру за ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за ціни на цей вид майна.

Як вбачається з довідки агентства нерухомості «Добродій » в м. Черкаси від 16 грудня 2014 року, станом на 16 грудня 2014 року середня вартість трьохкімнатної квартири в АДРЕСА_1 становить близько 820000 (вісімсот двадцять тисяч) грн. (ар. спр. 126).

За таких обставин звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за банком, якому ОСОБА_6 заборгувала 421261,7 грн. (або 418876,15 грн.), фактично вирішує питання повернення зазначеної заборгованості за кредитним договором № 589 ЧД від 10.04.2007 р..

Тому для повторного стягнення з ОСОБА_6 заборгованості того самого періоду і за тим самим договором будь - яких правових підстав не вбачається. В даному випадку задоволення позовних вимог банка щодо стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 589-ЧД від 10 квітня 2007 року призведе, дійсно, до подвійного стягнення з ОСОБА_6 суми заборгованості за вказаним кредитним договором .

Таким чином, заявлені ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» позовні вимоги до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 589-ЧД від 10 квітня 2007 року) слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317,218 ЦПК України, судова палата,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» задоволити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2013 року по даній справі скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :