УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 р. Справа № 876/11501/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області на постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2014 року у справі №299/4136/14-а за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Виноградівської РДА про визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И В:

17.11.2014р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації (далі - Управління), просив, з врахуванням поданих уточнень, визнати протиправними дії відповідача в частині недорахування та недоплати щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати Управління провести нарахування та виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення.

Постановою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28.11.2014р. позов задоволено: визнано протиправними дії Управління, що полягали у нарахуванні і виплаті 14.05.2014р. ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення у меншому розмірі, ніж передбачений ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та у відмові здійснити перерахунок та доплату у відповідності до встановленого законом розміру; зобов'язано Управління здійснити нарахування та виплату позивачу недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення у відповідності до положень ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п'ять мінімальних заробітних плат за 2014 рік з урахуванням проведених виплат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28.11.2014р. та в позові відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що розмір соціальних виплат залежить від соціально-економічних можливостей держави, для фінансування більшого розміру виплат необхідно вносити зміни в Державний бюджет. Доплати, які просить позивач повинні надходити від головного розпорядника коштів - Міністерства соціальної політики України, через ГУ соціального захисту населення Закарпатської ОДА у вигляді субвенцій. Оскільки таких субвенцій не поступало, Управління не може виконати вимог позивача. Належну позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення за 2014 рік виплачено згідно з Постановою Кабінет Міністрів України №562 від 12.07.1995р.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії і є інвалідом 2 групи.

21.10.2014р. ОСОБА_2 звернувся з заявою до Управління, просив донарахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2014 рік.

Листом Управління від 23.10.2014р. №09-04/4658 повідомлено, що 14.05.2014р. ОСОБА_2 виплачено допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінет Міністрів України №562 від 12.07.2005р.

Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII (далі - Закон України №796-XII)

Відповідно до положень ст. 48 Закону України № 796-XII (в редакції зі змінами відповідно до Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007) щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 6 та ч. 7 ст. 48 Закону України № 796-XII виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з Посвідченням Серії НОМЕР_1 від 24.07.2007р. та Вкладкою до посвідчення НОМЕР_2 ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.5). Довідкою Закарпатської обласної контрольної медико-соціальної експертної комісії підтверджено, що позивач має другу групу інвалідності захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС (а.с.6).

Відповідно до ст. 63 Закону України №796-XII фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012р. № 3-рп/2012, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

З матеріалів справи вбачається, що щорічну допомогу на оздоровлення позивачеві виплачено згідно з Постановою Кабінет Міністрів України №562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до положень якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідам I і II групи становить 120 гривень.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами у відповідності до приписів ч.4 ст.9 КАС України, колегія суддів приходить до переконання, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ст.48 Закону України №796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005р., положення якої істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

При цьому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що Управлінням не враховано, що Кабінет Міністрів України надавалось право встановлювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. № 1622-VII.

Вказаним Законом Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014р. № 719-VII доповнено п. 6-7 яким встановлено, зокрема, що норми і положення статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Вказаний Закон України набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 03.08.2014р. і не діяв на момент виплати позивачу вказаної допомоги.

Таким чином, виходячи з принципів адміністративного судочинства - верховенства права та пріоритетності Законів над іншими нормативними актами, при визначенні відповідачем у травні 2014 року розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачу з 01 січня 2014 року застосуванню підлягала норма ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України № 562.

При цьому посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірів щорічної грошової допомоги на оздоровлення як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги прийматись не можуть, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови Управління здійснити перерахунок та доплату позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у 2014 році, оскільки на момент проведення спірних виплат у травні 2014 року положення ст.48 цього Закону не були зупиненні, а тому були підставою для проведення виплат одноразової допомоги у розмірі п'ять мінімальних заробітних плат.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2014 року у справі №299/4136/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А.Пліш