КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. Справа№ 910/8753/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідачів: 1. не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

2. Сидорчук Р.Д. - представник, дов. № 01 від 05.01.2015;

від третьої особи: Калініченко Н.С. - представник, дов. № 195/ко 14 від 25.12.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014

у справі № 910/8753/14 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістантикор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Йотунгард",

Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні другого відповідача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

про стягнення 1 318 136,50 грн.

На підставі ст.ст. 69, 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 строк розгляду апеляційної скарги у справі № 910/8753/14 продовжено та відкладено на 14.01.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 у справі № 910/8753/14 на підставі ст.ст. 27, 99 ГПК України залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні другого відповідача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/8753/14 позов задоволено повністю; підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача 1 000,00 грн. основного боргу; підлягає стягненню з другого відповідача на користь позивача 1 317 136,50 грн. основного боргу, 26 362,73 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що виконання будівельних ремонтних робіт на суму 3 255 183,66 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2012р., серпень 2012р., вересень 2012р. та актами приймання виконаних будівельних робіт за липень 2012р., серпень 2012р., вересень 2012р.; оскільки в договорі поруки пунктом 1.2 зафіксована сума в розмірі 1 000,00 грн., в межах якої поручитель відповідає за невиконання боржником своїх зобов'язань, то відповідачі мають відповідати перед позивачем як солідарні боржники по виплаті суми боргу в розмірі 1 000,00 грн.; з огляду на те, що зобов'язання другого відповідача за договором забезпечено порукою частково, лише в розмірі 1 000,00 грн., то другий відповідач має відповідати перед позивачем за невиконане зобов'язання в сумі 1 317 136,50 грн.; матеріали справи свідчать, що відповідачами не було виконано зобов'язання по сплаті боргу перед позивачем у повному обсязі.

В апеляційній скарзі другий відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/8753/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник посилається на те, що в результаті неправомірних дій самопроголошеної влади АР Крим за юридичною адресою скаржника - АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова/пров. Совнаркомовський, 52/1, створено нове підприємство - Кримське республіканське підприємство «Чорноморнафтогаз», яким привласнено оригінали документів і майно скаржника та яким на цей час розпоряджаються та володіють нелегітимним чином призначені особи.

Скаржник зазначає, що в п. 8.1 договору вказано, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору і виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна і тому подібне); отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Як вважає скаржник, прийняття Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII, яким встановлено факт збройної агресії Російської Федерації, є належним підтвердженням обставин непереборної сили у розумінні ст. 8 договору, під дією яких знаходиться відповідач та внаслідок чого позбавлений можливості виконати зобов'язання за договором.

Скаржник посилається на відсутність вини та положення ст. 614 ЦК України і звертає увагу на те, що позов був поданий лише 06.05.2014, в момент, коли скаржник був позбавлений можливості виконати зобов'язання за договором, у зв'язку із наявністю вказаних обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які Господарський суд міста Києва не врахував під час вирішення спору по суті; з метою підтвердження факту настання обставин непереборної сили скаржник направив запит до Торгово-промислової палати України від 09.09.2014 № 20-743.

На думку скаржника, оскільки предметом договору є роботи з ремонту антикорозійного захисту металоконструкцій і технологічного устаткування ЦТП-7 Архангельського газового родовища (ГР) та БК-23 Штормового газоконденсатного родовища (ГКР), тобто устаткування, що використовується для видобутку, підготовки до транспортування та безпосередньо транспортування на материк енергоносіїв, що прямо підпадає під визначення, наведене в п. 1.4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», проте, судом не було прийнято до уваги положення зазначеного Закону.

Скаржник вказує на те, що через тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим внаслідок збройної агресії Російської Федерації та захоплення головного офісу у м. Сімферополі, фактичним місцезнаходженням скаржника є: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 26, таким чином, скаржник не отримував ані копії позовної заяви із доданими до неї документами відповідно до ст. 56 ГПК України, ані будь-яких інших процесуальних документів, отже, через неможливість вчасно дізнатись про існування зазначеного спору скаржник був позбавлений права на захист власних інтересів, тим самим, при вирішенні справи по суті був порушений і принцип змагальності, закріплений ст. 4-3 ГПК України та не відповідає дійсності висновок суду про те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/8753/14 залишити без змін, вказує на те, що усі доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не підтверджуються, оскільки твердження стосовно неможливості виконання зобов'язання за договором в результаті дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), непідтверджені належними доказами про наявність форс-мажорних обставин та скаржником був порушений порядок повідомлення про неможливість виконання зобов'язання за договором внаслідок наявності форс-мажору; згідно із положенням абз. 7 п. 3.7 ст. 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» внесення скаржника до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не передбачає неможливості винесення судом рішення щодо стягнення зі скаржника суми боргу; скаржника було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи шляхом направлення ухвали суду, а також інших процесуальних документів на юридичну адресу скаржника відповідно до відомостей ЄДР станом на день подання позовної заяви та розгляду справи в суді.

В уточненні до апеляційної скарги від 09.12.2014 скаржник, зокрема, посилаючись на ст.ст. 22, 77 ГПК України, просить, враховуючи велику кількість кредиторів; відсутність коштів на рахунках відповідача; накладення арешту на рахунки, майно та цінні папери відповідача; вкрай скрутний фінансовий стан відповідача, те, що окупація частини України є надзвичайною подією; те, що на звернення відповідача, Торгово-промислова палата України направила на адресу відповідача Сертифікат № 2018 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 03.12.2014 з 27.02.2014 та лист від 04.12.2014 № 5668/05-5, яким підтверджується неможливість здійснення господарської діяльності, починаючи з 27.02.2014; скаржник просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/8753/14, надавши відстрочку виконання цього рішення до 01.01.2016.

Також, 09.12.2014 скаржником подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи № 910/8753/14, мотивуючи тим, що неповідомлення відповідача про дату та час судового розгляду справи у суді першої інстанції позбавили можливості захистити свої законні інтереси та права; отримані скаржником документи 08.12.2014 мають важливе значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення по суті.

До зазначеного клопотання додані копії листа Торгово-промислової палати України від 03.12.2014 за № 5592/05-4, яким видано Сертифікат № 2018 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), листа Торгово-промислової палати України від 04.12.2014 № 5668/06-5.

24.12.2014 скаржником подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи № 910/8753/14, що становлять нову доказову базу, на якій частково ґрунтується апеляційна скарга.

До вказаного клопотання додано копії листа відповідача від 17.11.2014 № 20-1068, адресованого Торгово-промисловій палаті України.

Колегія суддів, розглянувши подані скаржником клопотання про приєднання до матеріалів справи № 910/8753/14 копій документів, зважаючи на те, що зазначені документи свідчать про обставини, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду апеляційної скарги, дійшла висновку про задоволення клопотань та приєднання до матеріалів справи № 910/8753/14 зазначених копій документів.

17.12.2014 від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надійшло клопотання № 17/2053 від 12.12.2014 про залучення Міненерговугілля до участі у справі № 910/8753/14 в якості третьої особи на стороні відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 у справі № 910/8753/14 було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні другого відповідача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

У письмовому пояснення третя особа вказує, зокрема, на те, що у зв'язку із подіями, які стались на території Автономної Республіки Крим, відповідач був позбавлений доступу до реєстру укладених договорів та до оригіналів документів, що відображають фінансово-розрахункові та інші господарські операції, у тому числі й тих, на які посилається позивач; що велика кількість кредиторів та вкрай скрутне матеріальне становище практично унеможливлює здійснення відповідачем своєї діяльності та просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/8753/14, надавши відстрочку виконання цього рішення до 01.01.2016.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на положення п. 8.2 договору; на неотримання від другого відповідача письмового підтвердження про настання форс-мажорних обставин; відсутність документу (сертифікат), виданого Торгово-промисловою палатою України, що підтверджує наявність форс-мажорних обставин; оскільки про факт обставин непереборної сили на момент подання позову не було відомо та не було належним чином підтверджено, то доводи скаржника в апеляційній скарзі не можуть слугувати підставою для скасування рішення і для відмови у стягненні заборгованості; що наявність мораторію відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" стосується виконавчого провадження щодо підприємств паливно-енергетичного комплексу і наявність цього мораторію не передбачає неможливості прийняття судом рішення щодо стягнення з другого відповідача боргу; що відомості про зміну місцезнаходження другого відповідача відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 08.10.2014 були внесені до ЄДР після прийняття рішення судом першої інстанції, а саме: 04.08.2014; що вимоги процесуального законодавства були дотримані.

У письмовому поясненні від 14.01.2015 позивач зазначив, що відповідно до Сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України, форс-мажорні обставини виникли лише 27.02.2014, в той час як зобов'язання з оплати виникло ще у 2011-2012рр. і ніщо не перешкоджало другому відповідачу виконати свої зобов'язання за договором; Сертифікат про наявність форс-мажорних обставин жодним чином не спростовує законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції; посилання другого відповідача на арешт його рахунків іншими кредиторами та захоплення його майна не є підставою для зміни правильного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції; другим відповідачем порушено порядок надання відстрочення, встановлений статтею 121 ГПК України; що надання другим відповідачем відстрочення у виконанні рішення суду першої інстанції, в той час як інші кредитори матимуть змогу стягувати кошти з відповідача, буде свідчити про дискримінацію позивача, при цьому позивач, на відміну від інших кредиторів, стягував з відповідача лише борг; також, зважаючи на внесення другого відповідача до Реєстру паливно-енергетичного комплексу, йому не потрібне відстрочення виконання рішення, оскільки відповідач може вимагати зупинення виконавчого провадження на підставі абз. 7 п. 3.7 ст. 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Розглянувши апеляційну скаргу із письмовими уточненнями, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників другого відповідача, третьої особи, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмових пояснень, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з першого та другого відповідача солідарно 1 000,00 грн. основного боргу на користь позивача; стягнення з другого відповідача на користь позивача 1 317 136,50 грн. основного боргу.

Як вбачається із матеріалів справи, 31.08.2011 між позивачем та другим відповідачем укладено договір № 976, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором підрядник, зобов'язується, за завданням другого відповідача, за договором замовника, виконаними роботи з ремонту антикорозійного захисту металоконструкцій і технологічного устаткування ЦТП-7 Архангельського газового родовища (ГР) та БК-23 Штормового газоконденсатного родовища (ГКР), а другий відповідач зобов'язується прийняти і сплатити за виконані роботи в порядку та на умовах цього договору.

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із п. 3.1 договору № 976 вартість робіт за договором на підставі договірної ціни, без урахування матеріалів другого відповідача, складає 4 784 961,69 грн., окрім того ПДВ-20% складає 956 992,34 грн.; разом із ПДВ ціна робіт з ремонту антикорозійного захисту металоконструкцій і технологічного устаткування ЦТП-7 Архангельського газового родовища (ГР) та БК-23 Штормового газоконденсатного родовища (ГКР) складає 5 741 954,03 грн.

Факт виконання позивачем умов договору № 976 та прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями складених та підписаних сторонами за договором № 976 актами приймання виконаних підрядних робіт типова форма № КБ-2в, а саме: № 1 за липень 2012р. на суму 1 937 047,16 грн., № 2 за серпень 2012р. на суму 737 972,56 грн., № 3 за вересень 2012р. на суму 580 163,94 грн. та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати примірна форма № КБ-3, усього на загальну суму 3 255 183,66 грн.

Зазначені акти приймання виконаних будівельних робіт № 1, № 2 та № 3 підписані сторонами за договором № 976 - 31.07.2012, 31.08.2012 та 30.09.2012, відповідно, без зауважень.

Таким чином, у другого відповідача, згідно із нормою статті 837 ЦК України, виник обов'язок оплатити виконану роботу.

Пунктами 4.1, 4.2 договору № 976 сторони погодили умови про те, що розрахунки за даним договором здійснюються шляхом перерахування другим відповідачем авансового платежу у розмірі 30% від вартості робіт за договором (п. 3.1), який здійснюється на підставі рахунка-фактури на банківський рахунок позивача, у розмірі 1 722 586,21 грн., у тому числі ПДВ-20%; отриманий позивачем авансовий платіж другого відповідача, закривається актами виконаних будівельних робіт та зараховується позивачем без урахування матеріалів другого відповідача; за іншу (залишкову) частину вартості робіт платежі за виконані роботи здійснюються щомісячно, по рахунку-фактурі на банківський рахунок позивача, на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат/ (форма КБ-3), затверджених наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 № 554, без урахування матеріалів другого відповідача, протягом 20 календарних днів від дати підписання другим відповідачем актів приймання виконаних будівельних робіт, з урахуванням раніше отриманого від другого відповідача авансового платежу.

02.06.2012 між позивачем та першим відповідачем укладено договір поруки б/н, згідно із п.п. 1.1-1.2 якого відповідно до цього договору перший відповідач, за договором поручитель, поручається перед позивачем, за договором кредитором, за виконання обов'язку другим відповідачем, за договором боржником, щодо сплати вартості робіт за договором, передбаченої розділом ІІІ цього договору; у випадку порушення другим відповідачем обов'язку за основним договором, другий відповідач та перший відповідач відповідають перед позивачем, як солідарні боржники; при цьому, відповідальність першого відповідача перед позивачем обмежена 1 000,00 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, другим відповідачем станом на 28.04.2014 сплачено позивачу 1 937 047,16 грн.

Позивач у вимозі № 39 від 22.04.2014 нагадав другому відповідачу про наявність заборгованості перед позивачем за виконані згідно із договором № 976 роботи на суму 1 318 136,50 грн., повідомив, що повторно надає рахунки-фактури № СФ-0000054 від 31.08.2012 на суму 737 972,56 грн., № СФ-0000067 від 30.09.2012 на суму 580 163,94 грн. та № СФ-0000043 від 31.07.2012 на суму 214 460,95 грн.; вимагав сплатити позивачу заборгованість на суму 1 318 136,50 грн.

У претензії від 25.04.2014 за № 25/04 за договором поруки від 02.06.2012 позивач просив перерахувати на поточний рахунок позивача грошові кошти за договором поруки від 02.06.2012 на суму 1 000,00 грн.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання кредитором; порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Другим відповідачем не здійснено повної оплати за виконані позивачем роботи згідно із договором № 976, доказів сплати позивачу заборгованості у розмірі 1 318 136,50 грн. відповідачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд, з урахуванням договору поруки від 02.06.2012, дійшов висновку, що вимога позивача про солідарне стягнення з першого та другого відповідача заборгованості за виконані роботи згідно із договором № 976 у розмірі 1 000,00 грн. та вимога позивача про стягнення з другого відповідача заборгованості за виконані роботи згідно із договором № 976 у розмірі 1 317 136,50 грн., є такими, що підтверджені матеріалами справи та відповідають чинному законодавству.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Згідно із ст.ст. 99, 101 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Перевіривши, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правильність рішення суду першої інстанції, а статтею 104 ГПК України встановлено, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

В п.п. 8.1-8.3 договору № 976 сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору і виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна і тому подібне); сторона, яка не зможе виконувати зобов'язання за даним договором в результаті дії обставин непереборної сили, зобов'язана не пізніше, ніж протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншій стороні у письмовій формі; доказом виникнення обставин непереборної сили і терміну їх дії є відповідні документи, які видаються Торговельно-промисловою палатою України.

У матеріалах справи відсутні докази того, що до моменту прийняття оскаржуваного рішення, другим відповідачем було повідомлено позивачу, у строк, встановлений в п. 8.2 договору № 976, про те, що у результаті дії обставин непереборної сили не може виконувати зобов'язання за даним договором; також другим відповідачем не було надано до суду першої інстанції докази виникнення обставин непереборної сили і термін їх дій, якими є відповідні документи, що видаються Торговельно-промисловою палатою України.

Як вбачається із наданої скаржником до суду апеляційної інстанції копії Сертифіката № 2018 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), цей Сертифікат видано Торгово-промисловою палатою України 03.12.2014, отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення зазначеного документу не існувало, тому, оскільки рішення суду першої інстанції переглядається, із врахуванням обставин справи, які були на час прийняття рішення, згаданий Сертифікат немає підстав розглядати як доказ, який існував на час прийняття оскаржуваного рішення.

Статтею 6 ГПК України передбачено, що підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як свідчать умови договору № 976 та обставини справи, обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи настав ще у жовтні 2012р., а згідно із листом Торговельно-промислової палати України від 04.12.2014 № 5668/05-5 відповідач втратив можливість виконувати власні зобов'язання у порядку, передбаченому чинним законодавством України, починаючи з 27.02.2014.

Отже, у невиконанні відповідачем договірного зобов'язання є його вина.

Чинним законодавством не передбачено настання обов'язку виконання боржником умов договору залежно від часу звернення до суду кредитора за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно із ст. 2 Закону України від 23.06.2005 № 2711-ІV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" цей Закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу; дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

Отже, вказаним Законом не передбачено звільнення боржників від обов'язку виконання ними договірних зобов'язань, зокрема, за договорами підряду.

Статтею 121 ГПК України встановлено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції, який є господарським судом, що видає виконавчий документ, не розглядалось у судовому засіданні питання про наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, і заява відповідача про відстрочку виконання рішення господарського суду першої інстанції у справі № 910/8753/14 до суду першої інстанції не поступала.

За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що подана другим відповідачем заява до суду апеляційної інстанції про відстрочення виконання рішення суду першої інстанції від 26.06.2014 у справі № 910/8753/14 є такою, що не відповідає вимогам ст. 121 ГПК України, тому не підлягає розгляду в суді апеляційної інстанції.

Також, оскільки питання щодо відстрочки виконання рішення не розглядалось судом першої інстанції, то така обставина не може бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

У п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", із змінами і доповненнями, встановлено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із повідомленням від 10.04.2014 № 13-12/101 Київської міської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", адресованим Господарському суду міста Києва, на даний час приймання до пересилання поштових відправлень, адресованих на територію АР Крим та м. Севастополь, тимчасово призупинено.

Господарським судом міста Києва 17.06.2014 було передано телефонограму Публічному акціонерному товариству "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" за телефоном (0652) 77-34-67, про судове засідання 26.06.2014 о 10:50, за адресою: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-Б, в залі судових засідань № 8 (а.с. 173, т. ІІ).

25.06.2014 позивачем до матеріалів справи № 910/8753/14 надано поштову накладну № 1430584 від 06.06.2014, в якості доказу відправлення другому відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 03.06.2014 у справі № 910/8753/14, згідно із якою розгляд справи № 910/8753/14 відкладено на 26.06.2014 (а.с. 197, т. ІІ).

Таким чином, матеріали справи свідчать про повідомлення другого відповідача про час і місце судового засідання та про те, що Господарським судом міста Києва вчинено всіх можливих заходів для повідомлення другого відповідача про час і місце судового засідання.

Також слід вказати на таке.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005 № 3262-ІV, із змінами і доповненнями, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом; це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом; особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до п.п. 12, 16 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 № 740 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень" суди надсилають інформаційно-технічному адміністратору Реєстру копії всіх судових рішень; копії судового рішення, що надійшло до інформаційно-технічного адміністратора Реєстру, присвоюється реєстраційний номер із зазначенням дати внесення до Реєстру.

Як свідчать відомості офіційного веб-порталу судової влади України, ухвала Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 № 910/8753/14 про порушення провадження офіційно оприлюднена на зазначеному веб-порталі.

Отже, другий відповідач не був позбавлений можливості дізнатись про існування ухвали Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 № 910/8753/14 із Єдиного державного Реєстру судових рішень.

Таким чином, судом першої інстанції дотримано вимог норми процесуального права про повідомлення належним чином сторін, у тому числі й другого відповідача, про час і місце засідання суду.

Як вбачається із витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 08.10.2014 за № 19414632, внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, здійснено 04.08.2014: зміна місцезнаходження, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 у справі № 910/8753/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" без задоволення.

2. Справу № 910/8753/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 09.02.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха