ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року Справа № 917/713/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)

суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.14

у справі№917/713/14 Господарського суду Полтавської області

за позовомПриватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт"

до1.Миргородської міської ради Полтавської області 2.Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 ОСОБА_4 2.ОСОБА_10

провизнання недійсними рішень

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.15 розгляд касаційної скарги призначено на 29.01.15. У судовому засіданні 29.01.15 оголошено перерву до 05.02.15.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 04.02.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б.

У судовому засіданні 05.02.15, у зв'язку зі зміною складу колегії суддів та враховуючи явку у судове засідання представників усіх сторін, розгляд справи розпочато спочатку.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Сахно Є.В. - за дов. від 16.01.15; Сіряк Т.В. - за дов. від 16.01.15;

від відповідача -1: Лисенко Р.О. - за дов. від 14.05.14;

від відповідача-2: Лисенко Р.О. - за дов. від 14.05.14;

від третьої особи -1: ОСОБА_9 - за дов. від 25.07.14;

від третьої особи -2: ОСОБА_9 - за дов. від 18.11.14.

Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" у травні 2014 року заявлений позов, з урахуванням змін від 14.08.14, до Миргородської міської ради, Виконавчого комітету Миргородської міської ради про визнання недійсними: 1) рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.02 "Про надання земельної ділянки в оренду", в частині прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м, зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_10; 2) рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.03 "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період" в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.02, що стосується прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м, зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_10; 3) рішення двадцять сьомої сесії п'ятого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 19.11.08 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_11"; 4) рішення тридцять сьомої сесії п'ятого скликання Миргородської міської ради № 36 від 06.11.09 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_11 земельної ділянки площею 322 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, землі комерційного використання терміном на 3 роки". Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що оспорювані рішення прийняті з порушенням прав і охоронюваних законом інтересів позивача, за відсутності передбачених статтею 141 Земельного кодексу України підстав для припинення права постійного землекористування позивача, без її вилучення, а також з порушенням приписів частини 2 статті 20, статей 118, 123, частин 1, 3 статті 124, статті 186 Земельного кодексу України, оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки із подальшим наданням земельних ділянок в оренду новим користувачам відбулась за відсутності проекту землеустрою, погодженого з позивачем як постійним землекористувачем цієї ділянки, а також з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органом, органами архітектури та охорони культурної спадщини, за відсутності висновку землевпорядної експертизи, без встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості, без техніко-економічних обґрунтувань. Крім цього позивач зазначав, що цільове призначення земельної ділянки із земель рекреаційного та оздоровчого призначення всупереч статті 19 Земельного кодексу України було змінено на категорію "комерційне використання".

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.08.14, ухваленим суддею Солодюк О.В., позовні вимоги задоволено повністю. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач як правонаступник санаторно-курортного комплексу "Миргород" АТ "Укрпрофоздоровниця" є постійним землекористувачем спірних земельних ділянок площею 834 кв.м. Місцевий суд зазначив, що оспорювані рішення ухвалені відповідачами з порушенням приписів статей 20, 21, 141, 124, 118, 123 Земельного кодексу України, оскільки земельні ділянки прийняті до земель запасу та передані в оренду новим землекористувачам зі зміною їх цільового призначення без припинення права постійного користування позивача та без їх вилучення у встановленому порядку у останнього, без розроблення проекту землеустрою, погодженого з позивачем як із землекористувачем та з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини, без одержання висновку державної землевпорядної експертизи.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бондаренко В.П. - головуючого, Ільїн О.В., Россолов В.В., постановою від 19.11.14, перевірене рішення суду першої інстанції скасував. Прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що оспорювані рішення прийняті відповідачами з порушенням приписів статті 20, частини 5 статті 116, статті 141, частин 1, 3 статті 124, статей 118, 123 Земельного кодексу України, та з порушенням прав і охоронюваних інтересів позивача, втім відмовив у позові через сплив загального трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявлено Миргородською міською радою під час здійснення апеляційного провадження у справі. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що Миргородська міська рада не була належно повідомлена про час та місце судового засідання 14.08.14, відтак була позбавлена права подати заяву про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції. Апеляційний суд зазначив, що позивач дізнавався про порушення свої прав 11.12.02, 16.01.09 та 19.05.10, проте з позовом до суду звернувся лише 12.05.14, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності, що відповідно до положень частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України визнав підставою для відмови у позові.

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, та додатковими поясненнями до касаційної скарги, в яких просить постанову у справі скасувати, а рішення у справі просить залишити в силі, тобто фактично скаржник не погоджується з постановою апеляційного суду в частині застосування строку позовної давності. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вважає правильними висновки апеляційного суду про те, що оспорювані рішення прийняті з порушенням вимог законодавства і порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. Погоджується скаржник також з відмовою апеляційного суду у задоволенні клопотання щодо зміни процесуального статусу третіх осіб, втім вважає безпідставним залучення апеляційним судом в якості третьої особи без самостійних вимог- ОСОБА_10., оскільки, на його думку, це суперечить приписам статті 27 Господарського процесуального кодексу України. Зауважує скаржник і на помилковому висновку апеляційного суду про неналежне повідомлення судом першої інстанції відповідача -1 у справі, оскільки такий висновок є припущенням суду та не підтверджується належними доказами, адже ухвала Господарського суду Полтавської області від 07.08.14 отримана Миргородською міською радою 13.08.14 та цього ж дня була зареєстрована в електронному журналі вхідної кореспонденції. Наголошує скаржник і на неврахування апеляційним судом того, що в матеріалах справи є письмове клопотання представника відповідачів від 01.08.14, в якому останній просить розгляд справи здійснювати без їх участі, а висновок суду про заявлення 07.08.14 відповідачем усного клопотання про застосування позовної давності є помилковим, оскільки останній взагалі не був присутній у цьому судовому засіданні, не подавались відповідачем і зауваження на протокол судового засідання у відповідності до вимог статті 811 Господарського процесуального кодексу України, не оскаржували відповідачі і судове рішення в апеляційному порядку. Скаржник вказує на те, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався упродовж трьох місяців з 13.05.14 до 14.08.14, відтак відповідач мав достатньо часу для звернення до суду із заявою про застосування строку позовної давності. Скаржник вказує також на порушення апеляційним судом приписів статті 267 Цивільного кодексу України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 №10, при цьому, не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_14 був присутній при ухваленні рішення від 11.12.02 №801, оскільки документи на які послався суд не містять підпису цієї особи, а погодження товариством акта встановлення меж земельної ділянки в натурі від 16.01.09 не свідчить про законність ухвалених відповідачами оспорюваних рішень, водночас акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.05.10 не підписаний представником товариства і складений з порушенням вимог законодавства. Скаржник наголошує на тому, що про оспорювані рішення він дізнався 24.07.13.

Від Миргородської міської ради Полтавської області та ОСОБА_11 отримано відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідач -1 та третя особа просять постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Від Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області, ОСОБА_10 відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" до Миргородської міської ради, Виконавчого комітету Миргородської міської ради про визнання недійсними: 1) рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.02 "Про надання земельної ділянки в оренду", в частині прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м, зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_10; 2) рішення восьмої сесії четвертого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 05.02.03 "Про затвердження рішень виконавчого комітету міської ради та розпоряджень міського голови, прийнятих у міжсесійний період" в частині затвердження рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 801 від 11.12.02, що стосується прийняття до земель запасу Миргородської міської ради Полтавської області земельної ділянки площею 306,8 кв.м, зміни її цільового призначення та передачу в оренду для комерційного використання ОСОБА_10; 3) рішення двадцять сьомої сесії п'ятого скликання Миргородської міської ради Полтавської області від 19.11.08 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку нежитлової будівлі, кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_11"; 4) рішення тридцять сьомої сесії п'ятого скликання Миргородської міської ради № 36 від 06.11.09 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_11 земельної ділянки площею 322 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, землі комерційного використання терміном на 3 роки". Судові рішення у справі переглядаються в межах оскарження Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт", а саме в частині застосування строку позовної давності. Як убачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення у справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, погодився з висновком суду першої інстанції про прийняття відповідачами оспорюваних рішень з порушенням вимог законодавства та з порушенням прав і охоронюваних інтересів позивача, втім відмовив у позові через сплив загального трирічного строку позовної давності, про застосування якої Миргородською міською радою було заявлено під час здійснення апеляційного провадження. Втім, прийняття апеляційним судом до розгляду заяви відповідача -1 про застосування строку позовної давності, яка була подана під час апеляційного перегляду рішення у справі визнається неправомірним. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України. За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом. Згадану заяву може бути зроблено і в процесі нового розгляду справи, який здійснюється після скасування судового рішення за результатами його касаційного перегляду. Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити у задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання відповідно до пункту 6 частини другої статті 811 Господарського процесуального кодексу України; господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи. З матеріалів справи убачається, що приймаючи заяву Миргородської міської ради про застосування строку позовної давності суд апеляційної інстанції виходив з того, що представник відповідача-1 не був належним чином повідомлений про судове засідання 14.08.14, оскільки ухвала суду першої інстанції від 07.08.14 про відкладення розгляду справи на 14.08.14 направлена сторонам лише 11.08.14, і враховуючи поштовий перебіг не могла бути отримана відповідачем -1. Однак, такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях та спростовуються матеріалами справи. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.05.14 позовну заяву Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" прийнято до розгляду та призначено на 19.06.14. Ухвалою від 19.06.14 суд відклав розгляд справи на 17.07.14, а ухвалою від 17.07.14 розгляд справи відкладено на 29.07.14. Ухвалою від 29.07.14 розгляд справи було відкладено на 07.08.14. Водночас, ухвалою суду першої інстанції від 07.08.14 розгляд справи відкладено на 14.08.14. Ця ухвала скерована усім сторонам у справі 11.08.14 і отримана Миргородською міською радою 13.08.14, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (115 арк. 3 тому спр.). Відтак, Миргородська міська раді була належним чином повідомлена про час і місце судового засідання, призначеного на 14.08.14. Визнається безпідставним і висновок апеляційного суду про заявлення відповідачем -1 в судовому засіданні 07.08.14 усного клопотання про застосування строку позовної давності, адже як убачається зі змісту протоколу судового засідання від 07.08.14 та ухвали від цієї ж дати, представник відповідача - 1 не був присутній у цьому судовому засіданні, відтак не міг заявити усне клопотання. При цьому, враховується те, що Миргородська міська рада не зверталась до суду першої інстанції із зауваженнями на протокол судового засідання у відповідності до вимог статті 811Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої у протоколі судового засідання мають бути зазначені відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх неявки, відображені усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу. Окрім цього, матеріали справи містять заяву Миргородської міської ради від 01.08.14, яка отримана судом першої інстанції 04.08.14, в якій остання просила розгляд справи 07.08.14 здійснювати без участі її представника. Щодо доводу скаржника про залучення апеляційним судом в якості третьої особи ОСОБА_10 з порушенням приписів статті 27 Господарського процесуального кодексу України, то цей довід визнається неспроможним, оскільки процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з ініціативи апеляційного господарського суду; відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. Виходячи з того, що прийняття апеляційним судом до розгляду заяви Миргородської міської ради про застосування позовної давності відбулось з порушенням вимог наведеного законодавства, висновок апеляційного суду про відмову у позові з підстав пропуску строку позовної давності визнається незаконним, а тому оскаржувана постанова у справі підлягає скасуванню.

Водночас, не може бути залишене в силі і рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності. При цьому, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Рішення має бути гранично повним, викладено чітко та зрозуміло. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. При цьому, вирішуючи господарський спір суд не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності, у разі коли зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду. Таким чином, суд першої інстанції повинен був дослідити усі доводи та посилання сторін щодо позовної давності та відмовити у позові, зокрема через неподання відповідачами заяви про її застосування. Як убачається з матеріалів справи, позивач у своїх додаткових поясненнях від 07.08.14 не погоджувався з тим, що надані відповідачем докази свідчать про пропуск ним строку позовної давності, при цьому, наводив обставини за якими такі докази відповідача вважав необґрунтованими (3 арк. 2 тому). Між тим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, наведеного не врахував та не відобразив у судовому рішенні цих обставин, як і мотивів за якими вказані докази відповідача про пропуск позовної давності та заперечення позивача були відхилені. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. Однак, рішення та постанова у справі цим вимогам не відповідають. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Наведене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому рішення визнаються такими, що прийняті за не з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. При новому розгляді справи суду необхідно оцінити, в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність підстав для задоволення даного позову. Враховуючи наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

СТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.14 у справі № 917/713/14 і рішення Господарського суду Полтавської області від 14.08.14 у цій справі скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Полтавської області.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Миргородкурорт" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова