Справа № 22ц-304/2009 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Білоус М.В.
Доповідач - Шемець Н.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2009 року |
|
м. Чернігів |
||
Апеляційний суд Чернігівської області у складі: |
||||
головуючого-судді: |
ПОЗІГУНА М.І. |
|||
суддів: |
шЕМЕЦЬ н.в., Редьки А.Г., |
|||
при секретарі: з участю: |
Рачовій І.І. представника позивача КЛПЗ „Прилуцька центральна міська лікарня” Атавіна О.С., відповідача ОСОБА_1, |
|||
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою комунального лікувально-профілактичного закладу „Прилуцька центральна міська лікарня” на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2008 року у справі за позовом комунального лікувально-профілактичного закладу „Прилуцька центральна міська лікарня” до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
В С Т А Н О В И В :
КЛПЗ „Прилуцька центральна міська лікарня” звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування 18 751 грн. шкоди в порядку регресу, сплачених 02 жовтня 2008 року на користь ОСОБА_2 на виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2008 року, яким зазначену суму на відшкодування матеріальної та моральної шкоди стягнуто з позивача.
Оскаржуваним рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 05 грудня 2008 року позовні вимоги КЛПЗ „Прилуцька міська лікарня” задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КЛПЗ „Прилуцька міська лікарня” в рахунок відшкодування шкоди в порядку регресу 6 000 грн., 187 грн. 51 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, в іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі КЛПЗ „Прилуцька міська лікарня” просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. На думку апелянта, суд не мав правових підстав для зменшення розміру майнової шкоди, яку лікарня відшкодувала ОСОБА_2 Крім того, на думку апелянта, суд невірно послався на ч.2 ст. 137 КЗпП України як на одну з підстав зменшення розміру покриття шкоди, заподіяної працівником, враховуючи, що ст.. 134 КЗпП України передбачає випадки повної матеріальної відповідальності, а саме, якщо шкода завдана діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному процесі, а в даному випадку ОСОБА_1 неналежним чином виконав свої професійні обов'язки, що підтверджується вироком Прилуцького міськрайонного суду від 15 листопада 2007 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що вироком Прилуцького міськрайонного суду від 15 листопада 2007 року лікар ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України - невиконання та неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого - смерть ОСОБА_3.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 28 травня 2008 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до КЛПЗ „Прилуцька міська лікарня” про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та стягнуто 15 387 грн. 70 коп. матеріальної та 60 000 грн. моральної шкоди. Зазначене рішення було змінено апеляційним судом Чернігівської області і рішенням від 20 серпня 2008 року зменшено стягнуту судом першої інстанції суму у відшкодування матеріальної шкоди до 751 грн. та моральної шкоди до 18 000 грн.
Згідно платіжного доручення № 2824 від 02 жовтня 2008 року КЛПЗ „Прилуцька міська лікарня” перераховано потерпілій ОСОБА_2 18 751 грн. (а.с.16).
Задовольняючи частково позовні вимоги КЛПЗ „Прилуцька центральна міська лікарня” та зменшуючи розмір покриття шкоди, заподіяної відповідачем, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 скоїв злочин з необережності, даний злочин не відноситься до корисливих, на своєму утриманні має батьків похилого віку та сина, який навчається, він один працює та отримує заробітну плату в розмірі 2 013 грн. 15 коп., а тому стягувана сума є для нього занадто велика, і зменшив її розмір до 6000 грн..
Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитись в повному обсязі з таким рішенням суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Тобто, за загальним правилом, на боржника за зворотною вимогою покладається обов'язок відшкодувати кредитору сплачений ним третій особі платіж у повному обсязі.
Нормами трудового законодавства встановлені винятки із даного правила, а саме ст. 137 КЗпП України передбачено можливість за певних обставин зменшити розмір відшкодування працівниками за шкоду, завдану під час виконання ними своїх трудових обов'язків. Зокрема, суд при визначенні розміру покриття шкоди враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно, та може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року „Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” (із змінами і доповненнями), зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю працівником, допустиме лише у виключних випадках при наявності зазначених у ст. 137 КЗпП умов, які мають бути підтверджені ретельно перевіреними в судовому засіданні доказами, з обов'язковими викладенням у рішенні мотивів зниження суми, яка стягується. До конкретної обстановки, за якої було заподіяно шкоду, слід відносити обставини, що перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов'язки, зокрема, неналежна організація праці. Разом з тим, необхідно врахувати, чи приймав працівник залежні від нього заходи до запобігання шкоди. Передбачена ст.137 КЗпП України можливість зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю, з урахуванням ступеня вини, конкретних обставин і майнового стану працівника, стосується всіх видів матеріальної відповідальності працівників.
Апеляційний суд виходить з того, що матеріали даної цивільної справи не містять доказів, що на час вчинення злочину ОСОБА_1 були наявні обставини, які перешкоджали йому належним чином виконувати покладені на нього обов”язки лікаря приймального відділення Прилуцької ЦМЛ, не були наведені такі обставини відповідачем і в судовому засіданні апеляційного суду. Не можуть вважатись такими обставинами пояснення відповідача про те, що він того дня працював більшу кількість годин, ніж визначено трудовим розпорядком, оскільки як вбачається з вироку суду прийом хворого ОСОБА_3 здійснював він під час чергування.
Щодо врахування судом ступеня вини працівника та конкретних обставин події, то апеляційний суд виходить з того, що хоча злочин і не є умисним, проте вироком суду встановлено, що у разі надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги не виключалась можливість залишення хворого ОСОБА_3 живим. Тому враховуючи обставини скоєння злочину, викладені у вироку суду, та наслідки вчиненого - смерть хворого, апеляційний суд не знаходить підстав для врахування форми вини злочину, скоєного засудженим ОСОБА_1 як підстави для зменшення розміру покриття шкоди.
Відносно майнового стану відповідача апеляційний суд враховує таке.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має на утриманні батьків похилого віку та сина - студента, один працює та отримує заробітну плату в сумі 2013 грн.15 коп. і стягувана сума є для нього завеликою.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідача в судовому засіданні апеляційного суду, його батьки проживають окремо від нього у Волинській області, обоє отримують пенсію; сину відповідача 21 рік, він є студентом 4 курсу медичного факультету Сумського державного університету та навчається на бюджетному фінансуванні, проживає у м. Суми.
Проте матеріали справи не містять доказів перебування сина відповідача на його утриманні.
Щодо утримання батьків відповідачем, то наявну в матеріалах справи довідку, видану Комарівською сільською радою Маневицького району Волинської області 03 серпня 2007 року для пред”явлення в Прилуцьку міжрайонну прокуратуру (а.с.28), в якій зазначено, що батьки ОСОБА_1 знаходяться на його утриманні, апеляційний суд не вважає безспірним доказом факту утримання, в зв”язку з відсутністю посилання на підстави видачі довідки такого змісту.
Довідка про заробітну плату ОСОБА_1 на а.с.25 не є свідченням його тяжкого матеріального становища, виходячи з зазначеної суми щомісячного доходу - 2013 грн.15 коп.
Інших доказів судам відповідачем не надано.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення суми покриття шкоди, заподіяної ОСОБА_1 КЛПЗ „Прилуцька міська лікарня” під час виконання ним своїх трудових обов'язків, а тому оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом збільшення суми відшкодування шкоди в порядку регресу до заявленої позивачем - 18 751 грн.
З урахуванням вимог ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь КЛПЗ „Прилуцька центральна міська лікарня” необхідно стягнути у відшкодування понесених судових витрат в зв”язку з апеляційним розглядом справи 123 грн. 75 коп.
Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309 ч.1 п.3,4, 313- 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу комунального лікувально-профілактичного закладу „Прилуцька центральна міська лікарня” задовольнити частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2008 року змінити, збільшивши суму відшкодування шкоди в порядку регресу до 18 751 грн. 70 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального лікувально-профілактичного закладу „Прилуцька центральна міська лікарня” в рахунок повернення судових витрат за апеляційний розгляд справи 123 грн. 75 коп.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: