КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" січня 2015 р. Справа№ 910/11133/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Калатай Н.Ф.
Рябухи В.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Петренко Я.О. - представник, дов. № 282 від 28.11.2014;
від відповідача: Мандригель Р.С. - представник, дов. № 55/10 від 29.09.2014;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014
у справі № 910/11133/14 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"
до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
про визнання недійсним договору поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.2011
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 14.01.2015 оголошено перерву у розгляді справи № 910/11133/14 до 26.01.2015.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/11133/14 в позові відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що сторони при укладення договору № 06/11-48 досягли усіх істотних умов; вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання договору № 06/11-48; твердження позивача про невідповідність умов договору № 06/11-48 вимогам закону є безпідставними, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору № 06/11-48, а вимоги позивача є необґрунтованими.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/11133/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позов.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник зазначає, що договір № 06/11-48 не відповідає вимогам ст. 207 ГК України, якою встановлено, що недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб; нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
Скаржник вважає, що положення п. 7.2 договору № 06/11-48 протиправно обмежують відповідальність відповідача за договором.
На думку скаржника, суд помилково дійшов висновку стосовно того, що укладений договір відповідає чинному законодавству; зазначений висновок суду є неправомірним та не відповідає обставинам справи.
Як вважає скаржник, судом першої інстанції необґрунтовано не було застосовано ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, ст. 207 ГК України, які підлягали застосуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, вказує на те, що договір № 06/11-48 не суперечить як положенням ст.ст. 203, 207 ЦК України, так і іншим вимогам чинного законодавства, тому оскаржуване рішення прийнято на законних підставах та з додержанням всіх вимог законодавства України; вказуючи на прийняття судових рішень Господарським судом міста Києва про визнання договору поставки природного газу від 28.01.2011 № 06/11-48 недійсним у справі № 26/195 від 14.07.2011, у справі № 42/392 від 10.01.2012, у справі № 5011-69/4616-2012 від 01.02.2013, у справі № 910/11959/13 від 15.07.2013, відповідач посилається на застосування положень ст. 35 ГПК України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про визнання недійсним договору поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.2011, укладеного між позивачем та відповідачем, з моменту його укладення, з підстав невідповідності договору № 06/11-48 від 28.01.2011 вимогам ст. 207 ГК України, оскільки положення п. 7.2 протиправно обмежують відповідальність відповідача, стягнення з відповідача судового збору, керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 207, 265 ГК України.
Як вбачається із матеріалів справи, 28.01.2011 між Закритим акціонерним товариством "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" та відповідачем укладено договір № 06/11-48 поставки природного газу.
Згідно із п. 1.2 Статуту позивача, зареєстрованого 09.04.2014 за № 13831050026000337, Закрите акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" перейменовано у Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот".
Відповідно до п. 1.1 договору № 06/11-48 відповідач, за договором постачальник, зобов'язується поставити позивачу, за договором покупцю, імпортований природний газ, а позивач зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.
Пунктом 3.1 договору № 06/11-48 сторони, у тому числі погодили, що до сплати за 1000 куб.м. природного газу підлягає 2 522,54 грн., крім того, ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3 027,05 грн.
Згідно із п. 4.1 договору № 06/11-48 оплата за природний газ з врахування вартості транспортування територією України проводиться позивачем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводяться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплати в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15 числа поточного місяця поставки; остаточний розрахунок за спожитий газ, з урахуванням вартості транспортування територією України, здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Розділом VI договору № 06/11-48 сторони погодили права та обов'язки сторін за договором.
Відповідно до п.п. 7.1 - 7.2 договору № 06/11-48, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором; у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо обсягів поставки газу, за умови належного виконання позивачем п. 4.1 договору та відсутності заборгованості за цим договором, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 8% від вартості газу, недопоставленого у відповідний період; положення цього пункту не застосовуються у разі припинення/обмеження газопостачання відповідно до чинного законодавства та умов цього договору, а також за відсутності у відповідача необхідних обсягів газу по незалежних від нього причинах (зниження обсягу поставок газу з боку Російської Федерації тощо).
Пунктом 10.1 договору № 06/11-48 сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2011 і діє у частині поставки газу до 31.12.2011 включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтями 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", із змінами і доповненнями).
Згідно із ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що в момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не додержано вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, тобто не доведено наявності підстав недійсності спірного договору. Договір № 06/11-48 спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їх внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Як свідчить зміст договору № 06/11-48, сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, чим дотримано вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України, на які посилається скаржник.
Чинним законодавством не передбачено обмеження свободи волевиявлення сторін, встановленої статтею 627 ЦК України щодо порядку застосування або розміру санкцій за порушення умов договору.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Отже, твердження скаржника про невідповідність пункту 7.2 договору № 06/11-48 від 28.01.2011зазначеним нормам чинного законодавства є безпідставним.
Оскільки факти, встановлені вищевказаними відповідачем судовими рішеннями, стосуються інших обставин договору № 06/11-48, ніж у справі № 910/11133/14, то підстави для застосування ст. 35 ГПК України відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/11133/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" без задоволення.
2. Справу № 910/11133/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено 09.02.2015.
Головуючий суддя Л.М. Ропій
Судді Н.Ф. Калатай
В.І. Рябуха